Коли підліток ставить під сумнів ваші вірування

ВИ ПЕРЕКОНАНІ, що ваша релігія навчає правди про Бога й вірите, що Біблія вказує найкращий шлях у житті. Тому ви стараєтесь прищепити духовні цінності в серце своєї дитини (Повторення Закону 6:6, 7). Але що, коли дитина дорослішає і перестає цікавитись вірою в Бога? Що, коли вона починає ставити під сумнів віру, яку раніше охоче приймала? (Галатів 5:7).

Якщо таке стається, не робіть поспішного висновку, ніби ви поганий християнський батько чи мати. Як побачимо далі, не все залежить від вас. Проте варто пам’ятати: ваша реакція на сумніви дитини може бути вирішальною у тому, чи дитина далі триматиметься віри, чи покине її. Якщо в питанні віри ви почнете війну з вашою дитиною, то знайте, що така боротьба буде важкою, і ви її напевне програєте (Колосян 3:21).

Набагато мудріше слухатися поради апостола Павла: «Рабові ж Господньому не потрібно сваритися. Навпаки, він має бути до всіх люб’язний, підготовлений, щоб навчати інших, повинен панувати над собою» (2 Тимофія 2:24). Як бути підготовленим до того, що дитина починає ставити під сумнів вашу віру?

Будьте проникливими

Спершу постарайтеся зрозуміти, що могло вплинути на погляди вашої дитини. Ось кілька прикладів.

• Чи вона почувається самотньо і не має друзів у християнському зборі? «Я хотіла мати друзів, тому потоваришувала з кількома однокласницями, а це на кілька років зупинило мій духовний ріст. Через погане товариство я майже перестала цікавитися духовними справами і досі про це шкодую» (Ленор, 19 років).

• Чи дитині бракує впевненості, через що їй важко говорити іншим про свою віру? «У школі я не мав бажання розповідати однокласникам про свою віру. Боявся, що вони називатимуть мене диваком або “святим”. Дітей, які відрізнялись від загалу, всі цуралися, а я не хотів бути відкиненим» (Роман, 23 роки).

• Чи дитину гнітить обов’язок жити за християнськими нормами? «Мені здавалось, ніби біблійна обіцянка вічного життя є десь на самому вершечку нескінченних сходів, на які я ще навіть не ступив. Я так боявся піти цими сходами, що думав узагалі відмовитися від своєї віри» (Рене, 16 років).

Відверто порозмовляйте

Що саме турбує вашу дитину? Прямо запитайте її про це. Але постарайтесь, щоб ваша розмова не переросла в суперечку. Біблія радить: «Кожна людина повинна бути швидкою до слухання, повільною на слова, повільною на гнів» (Якова 1:19). Будьте терплячими. У розмові зі сторонніми людьми ви, напевне, намагаєтесь бути довготерпеливими і послуговуєтесь мистецтвом навчати (2 Тимофія 4:2). Саме так треба розмовляти і зі своєю дитиною.

Наприклад, якщо син уже не хоче ходити на зібрання, постарайтесь довідатися, що його непокоїть. Але робіть це з терпеливістю. Батьки нічого хорошого не досягнуть, якщо розмовлятимуть з ним приблизно так:

Син: Мені не подобається ходити на зібрання.

Батько: [суворо] Що значить «не подобається»?

Син: Просто там скучно.

Батько: Так ти ставишся до Бога? Для тебе він скучний? Це недобре. Але доки ти живеш з нами, доти будеш ходити з нами на зібрання, подобається це тобі, чи ні!

Бог вимагає, щоб батьки навчали своїх дітей про нього і щоб діти слухалися батьків (Ефесян 6:1). А втім, ви бажаєте, щоб ваша дитина не просто сліпо наслідувала вас у виконанні духовних обов’язків і неохоче ходила з вами на зібрання. Ви, напевне, прагнете допомогти їй робити це від щирого серця.

Батьки зможуть досягнути цього, коли зрозуміють, через що дитина саме так ставиться до духовних справ. Ось як правильно було б вести розмову з дитиною:

Син: Мені не подобається ходити на зібрання.

Батько: [спокійно] Чому?

Син: Просто там скучно.

Батько: То правда, висидіти годину чи дві на зібраннях нелегко. Що саме там тобі здається таким нудним?

Син: Не знаю. Може, було б цікавіше деінде.

Батько: Твої друзі теж так думають?

Син: У мене нема друзів. Відколи виїхав найкращий друг, я не маю навіть з ким поговорити. Всі веселяться, а про мене забули.

Така відверта розмова допоможе батькові довідатись, що причиною проблеми є самотність. Крім цього, він здобуде довіру сина, щоб той охочіше відкривав своє серце. (Дивіться супровідну інформацію «Будьте терпеливими»).

З часом багато молодих людей зрозуміли, що, долаючи перепони, які заважають їм духовно зростати, вони стають більш упевненими в собі та у своїх переконаннях. Роман, про якого згадувалось раніше, боявся навіть сказати в школі, що є Свідком. Зрештою він переконався, що розповідати про свою віру не так вже й страшно, навіть коли інші насміхаються.

Роман каже: «Якось однокласник почав глузувати з мене через мою релігію. Я розхвилювався, адже весь клас дивився, що́ буде далі. Тоді я вирішив запитати цього хлопця про його віру. Як не дивно, але він розхвилювався більше за мене. Я зрозумів, що багато молодих людей, хоча й мають свої вірування, зовсім не розуміють їх. А я, принаймні, можу пояснити те, у що вірю. Коли йдеться про віру, нехай соромно буде моїм однокласникам, а не мені».

Заохочуйте підлітка роздумувати

Батьки і фахівці розуміють, що існує велика різниця між тим, як мислить мала дитина, а як мислить підліток (1 Коринфян 13:11). Малі діти мислять простіше — оце добре, оце погане. А підлітки здатні мислити ширше. Наприклад, дитину навчили, що все сотворив Бог (Буття 1:1). Але в підлітка може виникати запитання: «Звідки відомо, що є Бог? Чому Бог любові дозволяє існувати злу? Чи справді Бог існує вічно?» (Псалом 90:2).

Чи такі запитання свідчать про ослаблення віри? Не обов’язково, адже вони можуть вказувати, що підліток думає про духовне, а це — важливий крок до духовної зрілості (Дії 17:2, 3).

Крім того, підліток вчиться розмірковувати (Римлян 12:1, 2). Так він зможе збагнути, «що́ таке ширина, і довжина, і висота, і глибина» християнської віри, чого не розумів, коли був малою дитиною (Ефесян 3:18). Тож саме в підлітковому віці треба допомагати дитині роздумувати про свої вірування, щоб вони вкоренилися в її серці (Приповістей 14:15; Дії 17:11).

Допоможіть дитині зміцнитись у вірі

Біблія розповідає про молодого чоловіка Тимофія, котрий «із самого народження» був обізнаний «зі святими писаннями». А втім, апостол Павло заохочував його: «Перебувай у тому, чого навчився і в чому тебе переконали» (2 Тимофія 3:14, 15). Можливо, ваша дитина, подібно до Тимофія, змалечку навчена біблійних істин. Але тепер вам треба допомогти їй самій переконатися у правдивості цих істин.

У книжці «Запитання молодих людей. Практичні поради» (том 1) говориться: «Доки ваш підліток живе разом з вами, ви маєте право вимагати, щоб він дотримувався заведеного у вашій сім’ї розпорядку духовних справ. Однак ваша мета —прищепити підлітку любов до Бога, а не просто добитися формального виконання ваших наказів». Поставивши собі таку мету, ви зможете допомогти своїм дітям стати «міцними у вірі». Тоді це буде їхній вибір, а не вашb (1 Петра 5:9).