Запитання читачів

Чи Ісусові слова з Матвія 19:10—12 вказують на те, що людина, яка вирішує не одружуватись, отримує дар безшлюбності чудесним способом?

Розгляньмо обставини, за яких Ісус сказав ці слова. До нього підійшли фарисеї і поставили питання про розлучення. Відповідаючи їм, Ісус згадав про чіткі норми Єгови стосовно шлюбу. Він визнав, що Закон дозволяв чоловікові дати дружині свідоцтво про розлучення, якщо він знаходив у ній якусь «ганебну річ» (Повт. 24:1, 2). Але від самого початку так не було. Тому Ісус промовив: «Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб» (Матв. 19:3—9).

Почувши це, учні сказали: «У такому разі взагалі не варто одружуватися». Ісус же відповів: «На таке можуть погодитись не всі, а тільки ті, хто має дар. Бо є скопці, які є такими ще від народження, і є скопці, яких зробили скопцями люди. Також є скопці, які самі себе зробили скопцями заради небесного царства. І хто може на таке погодитись, нехай погоджується» (Матв. 19:10—12).

Буквальними скопцями були ті, хто мав фізичну ваду від народження, отримав її внаслідок нещасного випадку чи був покалічений іншими (кастрований). Однак деякі християни «самі себе зробили скопцями», свідомо відмовившись від одруження. Попри те що ці брати і сестри могли створити сім’ю, вони виявляли самовладання і залишались неодруженими «заради небесного царства». Подібно до Ісуса, вони обрали безшлюбність, щоб повністю віддатися проповідницькому служінню. Такі особи не народилися з даром безшлюбності, і їх ніхто не наділив таким даром. Вони самі погодились на це, тобто свідомо розвинули цей дар.

Беручи за основу Ісусові слова, Павло пояснив, що Бог приймає поклоніння всіх християн — і одружених, і неодружених, але той, хто «постановив у своєму серці» не одружуватися, «робить ліпше». Чому? Одружена особа повинна присвячувати свій час і сили, щоб догоджати шлюбному партнеру та дбати про нього. А неодружені християни, не маючи таких обов’язків, можуть повністю віддаватися служінню Господу. Такі християни вважають свій стан «даром» від Бога (1 Кор. 7:7, 32—38).

Отже, Писання показують, що християнин не отримує дару безшлюбності якимсь чудесним способом. Натомість він розвиває його, залишаючись неодруженим, щоб без відволікання сприяти інтересам Царства. Сьогодні багато хто постановив у своєму серці бути неодруженим саме заради цієї мети. Іншим християнам варто підбадьорювати таких братів і сестер.