Я міцно вхопився за правду з Біблії, хоча не маю рук

Я народився у 1960 році, коли моїй мамі було 17. Батько залишив нас ще до того, як я з’явився на світ. Ми жили разом з бабусею і дідусем в Бурзі, маленькому містечку колишньої Німецької Демократичної Республіки або Східної Німеччини. Як і багато тамтешніх жителів, ми були атеїстами. Бог для нас не існував.

В дитинстві мені дуже подобалось проводити час з дідусем. Він залучав мене до різної цікавої роботи, зокрема моїм завданням було вилазити на дерева і спилювати з них гілки. Пригадую, з яким захопленням я це робив. Ті дитячі роки були щасливими і безтурботними.

ДЕНЬ, ЯКИЙ ЗМІНИВ МОЄ ЖИТТЯ

Коли мені було сім років, зі мною трапилось нещастя, яке перевернуло усе моє життя. Якраз тоді я перейшов у другий клас. Одного дня дорогою додому мені заманулось вилізти на електричний стовп. Коли я піднявся на висоту восьми метрів, мене так сильно вдарило струмом, що я знепритомнів. Отямився я вже у лікарні і відразу зрозумів, що не відчуваю рук. Через сильні опіки лікарям довелося ампутувати мені обидві руки, аби запобігти зараженню крові. Лише уявіть, який розпач охопив мою маму, а також дідуся з бабусею. Але тоді я не до кінця усвідомлював, як саме це нещастя вплине на моє життя.

Після того як мене виписали з лікарні, я повернувся до школи. Там діти дражнили мене і жбурляли в мене різні речі, знаючи, що я не можу дати здачі. Їхні жорстокі слова залишали в моєму серці глибокі рани. Зрештою мене перевели в школу-інтернат для дітей з фізичними вадами. Через те, що ця школа була далеко від дому, аж у Біркенвердері, мої рідні не мали змоги часто відвідувати мене. Ми бачились лише на канікулах. Наступні десять років я ріс сам, без мами та моїх дідуся і бабусі.

ВЧУСЯ ЖИТИ БЕЗ РУК

Чи змогли б ви наїстися, тримаючи вилку чи ложку пальцями ноги? Мені ж довелося навчитися цього. Крім того, за допомогою ніг я призвичаївся чистити зуби і зачісуватися. Я навіть почав жестикулювати ногами під час розмови. Тепер ноги стали моїми руками.

Підлітком я захоплювався науковою фантастикою. Іноді уявляв собі, що маю руки, як у робота, якими можу робити все, що заманеться. Вже в 14 я почав курити. Це додавало мені впевненості, бо хоч трохи робило мене таким, як усі. Я думав: «Я це можу. Коли ти куриш — ти дорослий, і неважливо, є в тебе руки чи ні».

Я не хотів сидіти без діла, тому почав активно займатися громадською діяльністю. Я вступив до Союзу вільної німецької молоді, молодіжної соціалістичної організації, яка діяла за підтримки уряду. Там мене призначили секретарем, а це була досить відповідальна посада. Я також відвідував різні гуртки, де вчився співу та поезії, і брав участь у спортивних змаганнях для людей з фізичними обмеженнями. Закінчивши навчання, я почав працювати в одній компанії у моєму рідному містечку. З віком я усе частіше носив протези, бо хотів виглядати повноцінною людиною.

ХАПАЮСЬ ЗА БІБЛІЙНУ ПРАВДУ

Якось на зупинці до мене підійшов один чоловік. Він спитав, чи я вірю, що Бог може повернути мені руки. Це запитання спантеличило мене. Звичайно, я хотів знову мати руки, але думав, що це нереально. Як атеїст, я був впевнений, що Бога не існує. Тому відтоді робив усе, щоб більше не попадатися тому чоловікові на очі.

Невдовзі після цього одна моя співробітниця запросила мене в гості. За кавою її батьки завели розмову про Бога Єгову. Тоді я вперше почув, що Бог має ім’я (Псалом 83:18). Я слухав, але про себе думав: «Називайте Бога, як хочете, але його все одно немає. І я вам це доведу». Впевнений у своїй правоті, я погодився обговорювати з ними Біблію. Та дуже швидко і несподівано для самого себе побачив, що не можу довести, що Бога не існує.

Мої атеїстичні погляди змінювалися в міру того, як ми досліджували біблійні пророцтва. Я дізнався, що сповнилось чимало передречень, які були записані за сотні, а то й тисячі років наперед. Під час одного з обговорень ми порівнювали події в світі з пророцтвами, записаними у 24-му розділі Матвія, 21-му розділі Луки і 3-му розділі Другого листа до Тимофія. Подібно як ряд симптомів допомагає лікарю поставити правильний діагноз, ряд подій, описаних у тих пророцтвах, допоміг мені зрозуміти, що ми живемо в час, який Біблія називає «останніми днями»a. Я наче прозрів: сповнення біблійних передречень відбувалося у мене на очах!

У мене не залишилось жодного сумніву, що це правда. Я почав молитися до Єгови і кинув цигарки, хоча більше 10 років був затятим курцем. Я вивчав Біблію близько одного року і 27 квітня 1986 року охрестився і став Свідком Єгови. Мене охрестили у ванні, адже в той час діяльність Свідків у Східній Німеччині була під забороною.

ДОПОМАГАЮ ІНШИМ

Через заборону ми збиралися маленькими групами у приватних домах, тож я знав лише небагатьох одновірців. Згодом мені дали дозвіл поїхати до Західної Німеччини, де була релігійна свобода. Там вперше в житті я побував на конгресах Свідків Єгови, на яких побачив тисячі своїх братів і сестер. Це було незабутньо!

Падіння Берлінської стіни принесло нам свободу. Нарешті ми могли вільно поклонятися Богу Єгові. Я хотів більше проповідувати, але дуже боявся починати розмову з незнайомцями. Мене сковувала моя вада, крім того, свій відбиток наклали роки, проведені в інтернаті. Все ж у 1992 році я спробував впродовж одного місяця проповідувати 60 годин, і мені це вдалося. Тоді я відчув справжню радість, тому вирішив на цьому не зупинятися і близько трьох років щомісяця проповідував стільки ж часу.

Я завжди пригадую такі біблійні слова: «Чи є хтось слабкий, поряд з ким не почувався б слабким і я?» (2 Коринфян 11:29). Нехай я не маю рук, але можу думати і говорити. Я докладаю усіх зусиль, аби допомагати іншим. Мені добре знайомі почуття тих, хто має фізичні вади, адже я не з чуток знаю, як це, коли відчайдушно хочеш зробити щось, але не можеш. Можливість потішити таких людей приносить мені справжнє щастя.

ЄГОВА ЩОДНЯ ПОРУЧ

Мушу зізнатись, що інколи мене охоплюють гнітючі думки. Я просто хочу бути повноцінною людиною. Мені вдається самостійно виконувати багато повсякденних справ, але вони забирають у мене значно більше часу, зусиль і енергії, ніж у здорової людини. Я щодня повторюю слова з Філіппійців 4:13: «Все мені під силу завдяки тому, хто мене зміцнює». Єгова завжди дає мені сил. Я знаю, що він поруч, і не хочу від нього віддалятися.

Єгова зробив для мене особливий подарунок — дав сім’ю, якої мені так не вистачало в дитинстві. Моя кохана дружина Ельке дуже турботлива і співчутлива. Крім того, я маю всесвітню родину — мільйони духовних братів і сестер.

Моє серце зігріває біблійна обіцянка про Рай, у якому Бог створить «все нове», у тому числі мої руки (Об’явлення 21:5). Ця обіцянка стає для мене ще реальнішою, коли я роздумую над чудами Ісуса, які він виконував на землі. Ісус легко зціляв людей, які мали пошкоджені кінцівки, а одного разу навіть відновив чоловіку відсічене вухо (Матвія 12:13; Луки 22:50, 51). Обіцянки Єгови і чуда Ісуса запевняють мене в тому, що зрештою я знову буду здоровим.

Все ж найціннішим у моєму житті є те, що я знаю Єгову. Він став моїм батьком і другом, моєю силою і підтримкою. Мені близькі почуття царя Давида, який написав: «Єгова — моя сила... Він мені допоміг, і серце моє радіє» (Псалом 28:7). Я знайшов правду і хочу триматись її все життя. Я міцно вхопився за неї, хоча не маю рук.