Благословення Єгови перевершили усі мої сподівання

Зрештою я подолав свої сумніви, почав піонерське служіння, і завдяки цьому в моєму житті сталися зміни, які перевершили усі мої сподівання (Еф. 3:20). Ви запитаєте, що це за зміни. Але дозвольте мені розповісти все з початку.

Я народився у Берліні всього лише через кілька місяців після того, як 1939 року почалася Друга світова війна. Наприкінці війни, у 1945 році, Берлін посилено бомбардували з повітря. Під час однієї повітряної атаки снаряди скидали на нашу вулицю, і ми всією сім’єю рятувалися у бомбосховищі. Потім ми втекли з Берліна в Ерфурт — рідне місто моєї мами.

Мама дуже хотіла знайти правду. Вона читала філософські праці, вивчала різні релігії, але ніщо її не задовольняло. Приблизно в 1948 році до нас прийшли двоє Свідків Єгови. Мама запросила їх у дім і поставила їм дуже багато запитань. Не пройшло й години, як вона сказала мені й моїй молодшій сестрі: «Я знайшла правду!» Невдовзі мама і ми з сестрою вже ходили на зібрання в Ерфурті.

У 1950 році ми повернулися в Берлін, де почали відвідувати зібрання збору «Берлін-Кройцберг». Після чергового переїзду ми приєдналися до збору «Берлін-Темпельгоф». Згодом мама охрестилася, але я не наважувався на такий крок. Що ж мене стримувало?

ДОЛАЮ СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ І НЕРІШУЧІСТЬ

Я не виявляв активності, тому що був дуже сором’язливим. Два роки я ходив проповідувати, але жодного разу не наважився заговорити з кимось, щоб дати свідчення. Мені допомогло спілкування з братами і сестрами, яким знадобилася велика мужність, щоб зберегти відданість Єгові. Дехто з них пройшов нацистські концтабори і тюрми Східної Німеччини. А хтось ризикував своєю свободою, таємно перевозячи у Східну Німеччину літературу. Їхній приклад справив на мене сильне враження. Я вирішив, що якщо вони ризикували життям і свободою заради Єгови і братів, то я маю принаймні спробувати подолати свою несміливість.

Почав я з того, що взяв участь у спеціальній проповідницькій кампанії 1955 року. В «Інформаторі»a наводилися слова брата Натана Норра про те, що ця кампанія стане найбільшою в історії організації. Він писав, що, коли кожен вісник візьме у ній участь, «це буде найпрекрасніший місяць, присвячений проповідуванню». Так воно і сталося. Через деякий час я присвятився Єгові і 1956 року охрестився разом з батьком і сестрою. Але згодом мені треба було прийняти ще одне важливе рішення.

Я завжди знав, що варто почати піонерське служіння, але постійно відкладав це на потім. Спочатку я вирішив пройти у Берліні навчання у сфері оптової та експортно-імпортної торгівлі. Після цього я хотів попрацювати за спеціальністю, щоб набути досвід. У 1961 році я влаштувався на роботу в Гамбурзі, найбільшому портовому місті Німеччини. Мені подобалася моя робота, тому я знову і знову відкладав початок піонерського служіння. Що ж зрушило мене з мертвої точки?

На щастя, через доброзичливих братів Єгова допоміг мені віддати перевагу духовним цілям. Кілька моїх друзів розпочали піонерське служіння і цим подали мені хороший приклад. Крім того, брат Еріх Мундт, колишній в’язень концтабору, радив мені покладатися на Єгову. Він розповів, що брати, які в концтаборі покладалися на себе, потім ослабли. А ті, хто цілком покладався на Єгову, залишилися вірними і стали стовпами збору.

Брат Мартін Петцінгер, який пізніше служив у Керівному органі, постійно нагадував братам: «Мужність — ось ваш головний набуток!» Ці слова змусили мене замислитись. Зрештою я звільнився з роботи і в червні 1963 року став піонером. Це найліпше, що я міг зробити! Через два місяці, коли я ще навіть не почав шукати нову роботу, мені запропонували служити спеціальним піонером. А через кілька років Єгова перевершив усі мої сподівання — мене запросили на навчання у 44-му класі школи «Гілеад».

ДУМКИ, ЯКІ ЗАПАЛИ МЕНІ В СЕРЦЕ

«Не поспішай залишати місце свого призначення!» — це була одна з найважливіших думок, які я засвоїв. Її особливо підкреслювали брати Натан Норр і Лайман Суїнгл. Вони закликали нас виконувати своє служіння попри будь-які труднощі. Брат Норр говорив: «На чому ви будете зосереджуватись? На тому, що навколо вас бруд, комашня і бідність? Чи на тому, що навколо вас дерева, квіти і щасливі обличчя? Вчіться любити людей!» Якось брат Суїнгл розповідав, чому деякі місіонери прослужили в місці свого призначення зовсім не довго. На очі йому навернулися сльози, він навіть був змушений перервати свою промову, щоб заспокоїтись. Цей випадок зворушив мене до глибини душі, і я вирішив у жодному разі не розчаровувати ані Христа, ані його вірних братів (Матв. 25:40).

Після того як нам повідомили місця нашого призначення, кілька бетелівців розпитували декотрих із нас, хто куди поїде. Про кожну країну вони говорили щось хороше, аж поки я не сказав: «Конго (Кіншаса)». Тоді вони замовкли і лише промовили: «Конго!.. Хай Єгова благословляє тебе!» У той час новини рясніли повідомленнями про війну, найманців і політичні вбивства у Конго (Кіншаса). Але мені допомогли думки, які я засвоїв під час навчання. Невдовзі після випуску, який відбувся у вересні 1967 року, я з Генріхом Денбостелом і Клодом Ліндзі вирушив до столиці Конго — Кіншаси.

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

У Кіншасі ми три місяці вивчали французьку, а потім полетіли в місто Лубумбаші (раніше Елізабетвіль), що на кордоні із Замбією на самому півдні Конго. Ми поселилися в місіонерському домі в центрі міста.

Оскільки у більшій частині Лубумбаші ніхто раніше не проповідував, ми мали велику честь бути першими, хто поділився доброю новиною з багатьма його мешканцями. Дуже скоро охочих вивчати Біблію було так багато, що ми не встигали проводити біблійні вивчення з ними усіма. Ми проповідували навіть посадовцям, які працювали у державних установах чи в поліції. Багато хто ставився з повагою до Божого Слова і нашої праці. Люди переважно говорили мовою суахілі, тож ми з Клодом Ліндзі почали її вивчати. Через деякий час нас призначили у збір, в якому зібрання проводились цією мовою.

У служінні ми мали багато чудових випадків, але не обходилося і без неприємних сюрпризів. Раз у раз нас безпідставно затримували п’яні озброєні солдати та агресивні поліцейські. Одного разу група озброєних поліцейських увірвалася на зібрання, яке проходило в місіонерському домі. Нас забрали в центральний поліцейський відділок, де змусили сидіти на землі до десятої години вечора і лише потім відпустили.

У 1969 році мені доручили роз’їзну працю. Коли я відвідував збори, мені доводилося багато ходити багнистими стежками африканської савани і продиратися крізь зарості високої трави. Пригадую, якось я зупинився в одному селі, а під моїм ліжком ночувала курка зі своїми курчатами. Ніколи не забуду, як ще до світанку вона радісно сповістила про початок нового дня! А ще мені й досі приємно згадувати, як вечорами ми збиралися з братами навколо вогнища та обговорювали біблійні істини.

Однією з найбільших проблем у той час була діяльність удаваних братів, які підтримували рух Кітавалаb. Декотрі з них проникли у збори і навіть зайняли відповідальні становища. Багато з цих «підводних скель» були викриті вірними братами і сестрами (Юди 12). Зрештою Єгова очистив збори і підготував ґрунт для надзвичайного росту.

У 1971 році мене призначили у філіал у Кіншасі, де я виконував різну роботу, наприклад, займався кореспонденцією, замовленнями літератури і питаннями, пов’язаними з проповідуванням. У філіалі я навчився організовувати роботу у величезній країні, де практично не було інфраструктури. Іноді листи до зборів йшли не один місяць. Це було пов’язано з тим, що пошту перевантажували з літаків на човни, а човни подекуди на кілька тижнів застрягали у водяних гіацинтах, які щільним шаром покривали водойми. Усе ж попри ці та інші труднощі робота виконувалася.

Мене завжди дуже вражало, як брати організовували конгреси, не маючи майже нічого. Сцени вони споруджували з термітників, стіни робили зі слонової трави і з неї ж виготовляли подушки для сидіння, скрутивши її в рулони. Бамбук ішов на каркас будиночків, а очеретяні мати слугували за дахи і столи. Кору дерев нарізали так, щоб виходили цвяхи. Винахідливість і витривалість місцевих Свідків не могли не захоплювати, і я дуже полюбив цих братів і сестер. Як же я сумував за ними, коли переїхав в іншу країну!

СЛУЖІННЯ В КЕНІЇ

У 1974 році мене призначили у кенійський філіал у Найробі. Там було багато роботи, адже цей філіал наглядав за проповідуванням у десяти сусідніх країнах, причому в деяких із них наша діяльність була заборонена. Я неодноразово відвідував ці країни, особливо часто бував в Ефіопії, де брати зазнавали переслідувань і тяжких випробувань. Багатьох з них жорстоко били та принижували, кидали у тюрми, а деяких навіть убили. Попри це все вони залишалися вірними, тому що мали міцні стосунки з Єговою та одне з одним.

Чудова подія сталася у моєму житті 1980 року — я одружився з Гейл Метісон. Гейл, яка родом з Канади, вчилася зі мною в одному класі школи «Гілеад». Ми листувалися з нею, поки вона служила місіонеркою в Болівії, а через 12 років зустрілися в Нью-Йорку. Згодом ми одружилися в Кенії. Я дуже ціную Гейл за її глибоку духовність і за те, що вона ніколи не нарікає на обставини. Вона — моя дорогоцінна помічниця і любий друг.

У 1986 році нас призначили в роз’їзне служіння, а я одночасно служив у комітеті філіалу. Ми відвідували збори в багатьох країнах, які були під наглядом кенійського філіалу.

Я із задоволенням пригадую, як 1992 року проходила підготовка до конгресу в Асмері (Еритрея). Тоді наша діяльність у регіоні ще не була під забороною. На жаль, для проведення конгресу ми знайшли лише занедбаний амбар, який усередині виглядав ще гірше, ніж ззовні. Але у перший день конгресу я з подивом побачив, що брати перетворили це жахливе приміщення на місце, гідне того, щоб у ньому поклонялися Єгові. Багато братів і сестер принесли візерунчасту тканину і майстерно замаскували усе неприємне для ока. Конгрес пройшов чудово і приніс багато радості всім присутнім, яких було 1279.

Роз’їзна праця несла свої труднощі. Умови в помешканнях, де нам доводилось зупинятися, дуже різнилися. Бувало, що нас поселяли у гостьових кімнатах розкішної вілли на березі океану, а бувало, що ми ночували у робітничому поселенні, в металевій буді з туалетом за 100 метрів. Та хоч би де ми служили, найбільшу радість ми отримували від того, що багато проповідували з ревними піонерами і вісниками. Потім нас призначили в іншу країну, і ми мусили розстатися з багатьма нашими друзями, яких ми дуже полюбили.

РЯСНІ БЛАГОСЛОВЕННЯ В ЕФІОПІЇ

Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років діяльність Свідків Єгови була законно утверджена в кількох країнах, за якими наглядав кенійський філіал. Завдяки цьому в цих країнах було організовано свої філіали й офіси. У 1993 році нас призначили в офіс в Аддис-Абебі в Ефіопії, де наша праця кілька десятиліть проводилась підпільно, а тепер була визнана законною.

Єгова благословив проповідницьку працю в Ефіопії. Чимало братів і сестер почали піонерське служіння. Починаючи з 2012 року, понад 20 відсотків вісників щорічно служили сталими піонерами. Крім того, тут побудовано понад 120 Залів Царства і проводиться навчання в теократичних школах. У 2004 році родина Бетелю переїхала в нові приміщення філіалу, на території якого розмістився і Зал конгресів.

За роки служіння в Ефіопії ми набули багатьох друзів серед братів і сестер. Ми дуже любимо їх за теплоту і сердечність. Останнім часом наше здоров’я похитнулося, тому нас призначили в центральноєвропейський філіал. Тут про нас добре дбають, але ми постійно згадуємо наших друзів, що залишилися в Ефіопії.

ЄГОВА ЗРОСТИВ ПОСІЯНЕ

Ми на власні очі бачили, як Єгова зрощує насіння правди (1 Кор. 3:6, 9). Наприклад, коли я почав проповідувати руандійським гірникам на родовищах мідноносного поясу в Конго, в Руанді не було вісників. Тепер у Руанді нараховується понад 30 000 братів і сестер. У 1967 році у Конго (Кіншаса) було приблизно 6000 вісників. Тепер їх тут близько 230 000, а на Спомин 2018 року прийшло більш ніж мільйон осіб. Загалом у країнах, за якими раніше наглядав кенійський філіал, кількість вісників перевищила 100 000 осіб.

Понад 50 років тому Єгова через різних братів допоміг мені почати повночасне служіння. Хоча мені й досі доводиться боротися з сором’язливістю, я навчився цілком покладатися на Єгову. Завдяки служінню в Африці я розвинув терпеливість і вміння бути задоволеним. Ми з Гейл захоплюємося нашими надзвичайно гостинними та витривалими братами і сестрами, які цілком покладаються на Єгову. Я глибоко вдячний Богу за його незаслужену доброту. Благословення Єгови набагато перевершили усе, чого я тільки міг сподіватися (Пс. 37:4).