Завдяки Єгові ми «розквітали» всюди, куди нас призначали

У 1979 році подружжя Кассгольмів проходили навчання у школі «Гілеад». Саме там від свого інструктора, Джека Редфорда, вони почули згадану вище пораду. Вона допомагала їм пристосовуватись до життя в різних країнах — Заїрі, Ірані, М’янмі, Танзанії, Уганді і на Маврикії. Давайте познайомимося з ними ближче.

Матс, Анн-Катрін, для початку розкажіть, як ви стали Свідками Єгови.

Матс. У часи Другої світової війни мій батько жив у Польщі і бачив лицемірство католицької церкви. Але він часто казав: «Правда десь має бути!». Виявилося, він мав рацію. Я часто купував вживані книжки, і серед них знайшлася маленька синенька книжечка з інтригуючою назвою: «Правда, яка веде до вічного життя». У ту ж ніч я прочитав книжку від початку до кінця, а вранці вже знав, що знайшов правду. Це був квітень 1972 року.

Після того я прочитав ще багато публікацій Свідків Єгови і знайшов відповіді на всі свої запитання. Наче купець з Ісусової притчі, я «продав» свої плани на університетську освіту і роботу лікарем заради того, щоб «купити» знайдену перлину правди (Матв. 13:45, 46). 10 грудня 1972 року я охрестився.

Наступного року охрестилися мої батьки і молодший брат. У липні 1973 року я розпочав повночасне служіння. Серед ревних піонерів нашого збору була симпатична і дуже духовна сестра на ім’я Анн-Катрін. Ми закохалися і в 1975 році одружилися. Наступні чотири роки ми з Анн-Катрін провели у Стремсунді — мальовничому шведському місті, в якому багато людей відгукувалося на добру новину.

Анн-Катрін. Мій тато став Свідком, коли закінчував навчання в університеті у Стокгольмі. Мені було лише три місяці, але він завжди брав мене з собою на зібрання і в служіння. Мамі це не подобалося. Вона намагалась довести, що Свідки помиляються, але їй це не вдалося. Зрештою вона теж охрестилася. Я стала Свідком у 13 років, а в 16 розпочала піонерське служіння. Деякий час я прослужила в місті Умео, де була велика потреба у проповідниках, а потім мене призначили спеціальним піонером.

Після одруження ми з Матсом допомогли кільком людям пізнати правду. Серед них була юна дівчина, яку звали Майвор. Вона відмовилася від спортивної кар’єри і розпочала повночасне служіння. Разом з моєю молодшою сестрою вони були піонерками-напарницями. У 1984 році їх запросили у школу «Гілеад», а потім призначили місіонерами в Еквадор.

Як вам, місіонерам, які часто переїжджали з країни в країну, щоразу вдавалося «розквітати»?

Матс. Справді, можна сказати, що нас часто «пересаджували». Але коріння наше завжди залишалося в Ісусі (Кол. 2:6, 7). Ми старалися в усьому його наслідувати, особливо у смиренні. Наприклад, ми не очікували, що місцеві брати і сестри будуть підлаштовуватися під нас, а намагалися дізнатися, чому вони роблять щось саме так, а не інакше. Ми хотіли зрозуміти їхнє мислення і культуру. Чим більше ми наслідували Ісуса, тим більше в нас було відчуття, що ми «посаджені біля водних потоків» і можемо «розквітнути», хоч би куди нас призначили (Пс. 1:2, 3).

Анн-Катрін. Щоб рости після пересадки, дереву потрібне тепло і сонячне проміння. Єгова завжди був для нас сонцем (Пс. 84:11). Він дав нам велику духовну сім’ю, яка зігріває своєю любов’ю. Деякий час ми служили в маленькому зборі в Тегерані (Іран), і там відчули таку ж гостинність, про яку розповідається в Біблії. Ми б із задоволенням залишилися в Ірані, але в липні 1980 року діяльність Свідків Єгови заборонили і нас зобов’язали виїхати з країни протягом 48 годин. Після того нас призначили в Африку, у країну Заїр (тепер Демократична Республіка Конго).

Почувши, що нас відправляють в Африку, я розплакалась. Мені стало страшно: відразу пригадалося все, що я чула про африканських змій і хвороби. Але двоє наших близьких друзів, які вже давно служили в Африці, сказали нам: «Ви ж там ще не були. Спочатку спробуйте, і побачите: ви ще закохаєтеся в Африку!». І знаєте, вони були праві! В Африці ми відчули любов і сердечність братів та сестер. Провівши в Заїрі шість років, ми були змушені поїхати звідти через заборону. Уявіть, тоді я молилась до Єгови, щоб він дозволив нам залишитися в Африці! Ось як змінилося моє ставлення до неї.

Розкажіть про радощі місіонерського служіння.

Матс. Не можу не згадати наших близьких друзів — інших місіонерів з різних країн. Також у деяких місцевостях ми мали дуже багато біблійних вивчень, часом аж по 20! А ще я ніколи не забуду любові і щедрості африканських братів та сестер. Пригадується наше служіння в Танзанії. Відвідуючи збори, ми зазвичай ночували у дворі когось з місцевих вісників. У нас була своя «спальня» — наш Volkswagen Kombi. Вісники були небагаті, але робили все можливе і неможливе, щоб нам нічого не бракувало (2 Кор. 8:3). Особливим для нас з Анн-Катрін був «час історій», як ми це називали. Ввечері ми з нею сідали разом і обговорювали все, що в нас сталося протягом дня, а потім дякували Єгові за його підтримку.

Анн-Катрін. Мені дуже подобається те, що я знаю братів і сестер з різних куточків світу. Ми з Матсом познайомилися з різноманітними культурами і вивчали нові мови, такі як луганда, суахілі, фарсі та французька. Ми допомагали духовно рости новоохрещеним братам та сестрам, ставали друзями і «пліч-о-пліч служили» Єгові (Соф. 3:9).

Ми бачили, наскільки різноманітною Єгова створив землю. Кожного разу, коли ми переїжджали, було відчуття, що Єгова бере нас з собою у захопливу подорож. Завдяки йому ми здобули унікальний життєвий досвід.

Які у вас були труднощі і як ви з ними справлялися?

Матс. Ми перенесли кілька тропічних захворювань, в тому числі малярію. Не раз Анн-Катрін терміново робили операції. Також ми переживали за літніх батьків, які потребували догляду. Дуже вдячні нашим молодшим братам і сестрі за те, що взяли цю справу на себе. Вони дбали про батьків з терпеливістю, радістю і любов’ю (1 Тим. 5:4). Все ж іноді нам було важко на серці — ми могли підтримувати батьків лише на відстані, хотілося зробити для них більше.

Анн-Катрін. У 1983 році, коли ми служили в Заїрі, я захворіла на холеру і була в настільки важкому стані, що лікар сказав Матсу: «Вивези її з країни, негайно!». Вже наступного дня ми летіли у Швецію вантажним літаком — на той момент це був єдиний доступний транспорт.

Матс. Нам було гірко до сліз. Здавалося, нашому місіонерському служінню прийшов кінець. Але, всупереч прогнозам лікаря, Анн-Катрін одужала. Вже через рік ми повернулися в Заїр, і цього разу нас призначили в маленький суахілімовний збір у місті Лубумбаші.

Анн-Катрін. У Лубумбаші в мене стався викидень. Хоча вагітність була незапланованою, втрата дитини все одно стала для мене страшним ударом. У цей похмурий час ми отримали несподіваний подарунок від Єгови. З’явилося стільки біблійних вивчень, скільки ми ще ніколи не мали. Менше ніж за рік збір виріс з 35 до 70 вісників, а кількість присутніх на зібраннях зросла із 40 до 220. Ми були з головою занурені у служіння, і це стало розрадою. Все ж ми з Матсом часто згадуємо про нашу крихітку. З нетерпінням чекаємо часу, коли Єгова повністю зцілить наші зранені серця.

Матс. Через деякий час Анн-Катрін почала відчувати незвичайну втому і виснаження. Приблизно тоді ж у мене виявили четверту стадію раку товстої кишки. Потрібна була серйозна операція. Зараз у мене все добре, і Анн-Катрін робить у служінні все, що може.

Ми не раз бачили, що важко не тільки нам. Після геноциду, який стався у Руанді 1994 року, ми відвідували братів і сестер у таборах для біженців. Незважаючи на всі труднощі, вони зберігали міцну віру, були стійкими і, як завжди, гостинними. Це нагадувало, що Єгова може підтримати своїх служителів навіть у найважчих обставинах (Пс. 55:22).

Анн-Катрін. Ще одна трагедія спіткала нас в Уганді 2007 року. Групою з 25 місіонерів та бетелівців ми поверталися з присвячення філіалу до Найробі (Кенія). Але на під’їзді до кенійського кордону сталася аварія — в наш автобус врізалася вантажівка. Це було лобове зіткнення. Водій і п’ятеро братів та сестер загинули на місці. Ще одна сестра померла в лікарні. Не можемо дочекатися, коли знову побачимо наших дорогих друзів! (Йова 14:13—15).

Фізичні рани зрештою загоїлися. Але в нас з Матсом, як і в деяких інших пасажирів, розвинувся посттравматичний стресовий розлад. По ночах мене мучили панічні атаки. Я прокидалась із симптомами, подібними на серцевий напад. Це було дуже страшно. Заспокоюватися допомагали палкі молитви до Єгови і улюблені уривки з Біблії. Також ми отримали професійну допомогу. Зараз нам набагато легше, і ми просимо Єгову навчити нас допомагати тим, хто теж бореться з тривогою.

Розповідаючи про свої труднощі, ви якось сказали, що Єгова ніс вас, як сирі яйця. Що ви мали на увазі?

Матс. У мові суахілі є вислів: «Тумебебва кама маяї мабічі» — «Нас несли, як сирі яйця». Сире яйце дуже легко розбити, тому його несуть з особливою обережністю. Так само Єгова дуже ніжно підтримував нас всюди, де ми служили. Ми завжди мали все необхідне і навіть більше. Ми відчували любов і турботу Єгови по-різному, зокрема через співчутливих братів з Керівного органу.

Анн-Катрін. Хочу розказати історію, яка доводить, наскільки уважно до нас ставиться Єгова. Одного дня мені зателефонували зі Швеції і сказали, що мій тато в реанімації. Матс тільки-тільки одужав від малярії. У нас не було грошей на квитки додому, тому ми вирішили продати машину. Але потім ми отримали ще два дзвінки. Перший був від подружжя, яке дізналося про нашу ситуацію і хотіло оплатити нам один квиток. А другий був від літньої сестри. Вона збирала гроші у скриньку, яку назвала «Для тих, хто потребує допомоги». Ось так за лічені хвилини Єгова прийшов нам на допомогу! (Євр. 13:6).

Чого вас навчили 50 років повночасного служіння?

Анн-Катрін. Я переконалася, що наша сила полягає в тому, щоб «не тривожитися та виявляти довір’я». Якщо покладатися на Єгову, наша битва стане його битвою (Ісаї 30:15; 2 Хр. 20:15, 17). Ми віддавали служінню всі сили і завдяки цьому отримали благословення, яких не мали б, якби зробили інший вибір.

Матс. Мене ці роки навчили покладатися на Єгову за будь-яких обставин. Завдяки цьому я побачив, як він приходить на допомогу (Пс. 37:5). Єгова пообіцяв підтримувати нас і ніколи не порушував свого слова. Він не покидає нас і зараз, коли ми служимо в Бетелі у М’янмі.

Сподіваємося, що молоді брати і сестри, які готові робити для Єгови більше, відчують його віддану любов, так само як ми. Впевнені, Єгова допоможе їм «розквітнути», хоч би де вони опинилися.