Чи Біблія підтримує вчення «спасенний раз — спасенний назавжди»?
Біблійна відповідь
Ні. Біблія не підтримує вчення «спасенний раз — спасенний назавжди». Людина, яка завдяки своїй вірі в Ісуса Христа отримала надію на спасіння, може втратити віру, а разом з нею і можливість бути спасенною. Боже Слово каже, що необхідно «наполегливо боротися за віру», тобто докладати неабияких зусиль, щоб зберегти її (Юди 3, 5). Раннім християнам, які вже вірили в Христа, було сказано: «Продовжуйте так само зі страхом і тремтінням працювати над тим, щоб отримати спасіння» (Філіппійців 2:12).
Біблійні вірші, які спростовують вчення «спасенний раз — спасенний назавжди»
Біблія застерігає проти скоєння серйозних гріхів, через які людина не вспадкує Божого Царства (1 Коринфян 6:9—11; Галатів 5:19—21). Якби спасіння можна було отримати раз і назавжди, то подібні застереження не мали б жодного змісту. Натомість Біблія показує, що той, хто здобув спасіння, може відпасти від віри, тобто повернутися до гріховного способу життя. Приміром, в Євреїв 10:26 сказано: «Якщо, отримавши точне знання правди, ми свідомо ходимо в гріху, то вже не залишається жертви за гріхи» (Євреїв 6:4—6; 2 Петра 2:20—22).
Щоб наголосити на необхідності зберігати віру, Ісус навів своїм учням приклад. Він порівняв себе з виноградною лозою, а своїх учнів — з гілками цієї лози. Деякі учні, які спочатку виявляли віру в Ісуса, що було видно з їхніх «плодів», тобто вчинків, згодом могли перестати чинити правильне і уподібнитись «до [неплідної] гілки, яку викидають», тобто втратити своє спасіння (Івана 15:1—6). Апостол Павло використав подібне порівняння, написавши, що християни, які не збережуть віри, будуть «відсічені» (Римлян 11:17—22).
Християни отримали наказ «пильнувати» (Матвія 24:42; 25:13). Ті, хто засне духовно, почавши робити «вчинки, притаманні темряві», або переставши в повній мірі виконувати накази Ісуса, втратять своє спасіння (Римлян 13:11—13; Об’явлення 3:1—3).
В багатьох біблійних віршах наголошується на тому, що особи, які отримали спасіння, повинні залишатися вірними до кінця (Матвія 24:13; Євреїв 10:36; 12:2, 3; Об’явлення 2:10). У першому столітті християни раділи, коли дізнавалися, що їхні брати і сестри витривало зберігають свою віру (1 Фессалонікійців 1:2, 3; 3 Івана 3, 4). Якщо ті, хто не зберігає віри, все одно отримували б спасіння, то чи Біблія наголошувала б на необхідності берегти віру?
Лише перед самою смертю апостол Павло був упевнений, що спасеться (2 Тимофія 4:6—8). До того часу він усвідомлював, що може втратити надію на спасіння, якщо почне потурати своїм плотським бажанням. Він писав: «Я бичую своє тіло і поневолюю його, немов раба, щоб, проповідуючи іншим, самому часом не втратити схвалення» (1 Коринфян 9:27; Філіппійців 3:12—14).