Тримайтеся близько Божої організації

РОЗПОВІВ РОЙ А. РАЙН

Сендгілл, Міссурі — це придатна назва цього села тому, що значить піскова гора. Містечко розташовано на великій пісковій горі пагористої околиці, 5 км (три милі) на захід від містечка Ратледжа саме на роздоріжжі. У містечку було тільки вісім або дев’ять домів, методистська церква, і невелика кузня. Я народився в цьому містечку 25 жовтня 1900 року.

БАТЬКО був місцевим ковалем. Хоч батьки рідко коли ходили до церкви, то мати посилала мене до методистської недільної релігійної школи. Мені не подобалася назва методист будучи переконаний, що людина повинна називатися християнином; однак у мене розвинувся інтерес до біблійної правди й цікавість до вічного життя.

Коли мені сповнилося 16 років я став працювати при залізниці Санта-Фей. Один з Міжнародних дослідників Біблії (як Свідки Єгови були відомі в той час), Джім, уступив на працю в нашій артілі й ми часто працювали один з одним. Джім говорив мені про Біблію а я слухав, погоджувався і позичив у нього книжку.

Джім позичив мені перший том Набуття знань Святого Письма, виданий Ч. Т. Раселлом, з Товариства міжнародних дослідників Біблії. Я віддав йому ту книжку, і позичив у нього другий том. Незабаром Джім покинув працювати при залізниці і ми більше не бачилися аж пізніше на вулиці в Ратледжі, як він доручав людям ілюстровану книжку Сценарій фотодрами творення. Пізніше він запросив мене на зібрання, яке відбувалося в його домі. Кожної неділі я ходив пішки 5 км (3 милі) до Ратледжа на зібрання.

Як вийшов новий журнал, Золотий вік (тепер Пробудись!) 1919 року, я хотів ходити на служіння з іншим новозацікавленим Дослідником Біблії і ми постановили розповсюджувати цей новий журнал від дому до дому. Тому що ми трохи лякалися відвідувати людей у нашому містечку, то поїхали поїздом до недалекого містечка. Приїхавши до містечка рано, ми розійшлися кожен у іншу сторону і відвідували людей до після полудня, хоч ніхто не навчив нас проповідувати. Я взяв замовлення на дві передплати; одну від чоловіка з яким я працював на залізниці.

Десяте жовтня 1920 року я охрестився в ставку біля Ратледжа. Батьки противилися моєму спілкуванню з Міжнародними дослідниками Біблії. Духівництво підбурило людей проти Дослідників Біблії протягом воєнних 1914—18 років. Пізніше батько почав приходити на декотрі зібрання Дослідників Біблії і теж читав Золотий вік. Мати теж стала більше прихильною до нашого розуміння біблійної правди. Ніхто інший з моєї родини не засвоїв правди.

Час випробування

У ті ранні дні крім мене тільки троє осіб регулярно приходили студіювати Біблію на зібраннях у Ратледжі. Зрештою всі троє покинули організацію. Один з них був яскравим промовцем і виступав з публічними промовами на біблійні теми. Проте він став дуже гордий з своїх здібностей і вважав, що проповідувати від дому до дому так, як ранні християни робили, було нижче його гідності (Дії 5:42; 20:20).

Як ці троє перестали спілкуватися з Міжнародними дослідниками Біблії, я пам’ятаю, що почувався, як апостол Петро, коли Ісус сказав присутнім, що вони мусили «тіло Його споживати і кров Його пити». Спотикнені Ісусовим навчанням, багато учнів покинули Його. При цьому Ісус запитав апостолів: «Чи не хочете й ви відійти?» Петро відповів: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного» (Івана 6:67, 68).

Хоч Петро повністю не зрозумів, що Ісус мав на думці, коли говорив про «споживання тіла Його і пиття Його крові», то знав, що Ісус говорив слова життя. Я так само почувався про організацію. Вона навчала правду хоч я не завжди повністю розумів усього того, що читав у виданнях. Однак коли чув щось незрозумілого, то ніколи не сперечався. Пізніше справа була вияснена або погляди змінені. Я завжди був вдоволений з того, що терплячо чекав на пояснення (Приповістей 4:18).

Зміни в житті, щоб міг піонерувати

У липні 1924 року я прибув на міжнародний конгрес у Колумбас, Огайо. У журналі Золотий вік було сказано, що це був «щонайбільший конгрес Дослідників Біблії». На цьому конгресі схвалили зворушуючу резолюцію «Обвинувачення». Те що я чув, і дух, який виявлявся на конгресі, розохотили мене вступити на повночасне проповідування або служити піонером.

Вернувшись з конгресу, я залишив роботу на залізниці, і з іншим Дослідником Біблії ми почали служити піонерами. Проте після одного року здоров’я моїх батьків погіршилося і їм було треба допомоги. Тому я перестав піонерувати і став до роботи в компанії, яка прокладала трубопровід. Але через поганий вплив робітників, я кинув ту роботу, почав розводити бджоли й продавав мед.

Восени 1933 року, батьки померли і я вже був вільний від цього обов’язку. Весною 1934 року я передав пасіку комусь іншому на догляд, збудував собі малу хатку на колесах і знову почав повночасно служити піонером. Спочатку я ходив проповідувати з літнім Свідком у околиці містечка Квинсі, Іллінойс. Пізніше я вернувся до Міссурі й став на служіння з групою піонерів.

У 1935 році настала велика посуха в середньозахідних штатах і проповідувати не було легко в головно сільсько-господарській околиці. Тому що люди не мали грошей, то з вдячними ми часто обмінювалися літературою за харчові продукти або інші речі.

Піонерування на півдні

Тієї зими ми вибралися до Арканзасу, щоб уникнути зимної погоди. Людям тієї території ми доручали більше літератури й часто обмінювали літературу за консерви або інші продажні речі, як наприклад уживаний алюмінійовий кухонний посуд, латунні або мідні речі, автомобільні радіатори і батареї. Цими грішми ми купували бензин легковому фордові, якого вживали в проповідуванні.

Ми служили в округах Ньютону, Серсею і Карролу на гористому плато Озарк. Пригодами в проповідуванні між жителями гірського Арканзасу наповнили б книгу. Тому що в ті дні дороги були примітивні, а декуди неіснуючі, то часто ми ходили пішки на служінні. Декотрі піонери нашої групи їхали верхи проповідувати жителям високо в горах.

Одного разу ми довідалися про зацікавленого чоловіка, Сема, якого зрештою знайшли живучим на вершині гори. Він щиро привітав нас і запросив переночувати. Хоч його дружина не цікавилася нашою звісткою, то 16-ти літній син, Рекс, зацікавився. Як ми відходили, Сем запросив нас знову відвідати його. Два тижні пізніше ми вернулися і знову переночували з ними.

Попрощавшись удруге, Семова дружина запросила нас вернутися. Вона казала, що ми гарно вплинули на Рекса. «Він дуже любить лаятися,— вона сказала,— але помічаю, що вже менше лається». Роки пізніше я знову зустрівся з Рексом, у місіонерській школі Ґілеад у Саут Лансінгу, Нью-Йорк. З таких переживань я здобував глибоке задоволення протягом років.

Служіння в Бетелі

Коли я записався до піонерського служіння, то також записався на служіння в світовому центрі Свідків Єгови в Нью-Йорку — Бетелі. Весною 1935 року мене повідомили про прийняття моєї заяви, і щоб прибути до ферми Товариства Вартової Башти в Саут Лансінгу, Нью-Йорк. Тут почалося моє служіння в Бетелі. Я відразу дав співсвідкові мою хатину на колесах.

Я подався до Нью-Йорка моїм легковим фордом і пів на одинадцяту вранці 3-е травня 1935 року приїхав до Саут Лансінга. Коло першої години пополудні я вже працював — рубав дрова. Наступного дня мені сказали зголоситися до корівні, доїти корови. Я працював у молочарні кілька років, доїв корови ранком і вечором, а протягом дня працював у городі й на полі. Я теж доглядав за бджолами й збирав мед для бетельської родини. У 1953 році мене призначили працювати в сироварні.

Один брат, Вальтер Джон «Папа» Торн, справив великий вплив на мене чудовою покірністю, вірністю і слухняністю Єгові. Він був один з перших 21 Дослідників Біблії, яких у 1894 році призначили служити першими «пілігримами» — служителі, які виконували працю подібну до сьогоднішніх наглядачів округ,— відвідувати й підбадьорювати збори. Після багатьох років подорожуючого служіння, брата Торна запросили на служіння в курнику на «фермі Царства». Багато разів я чув як він казав: «Як я починаю гордитися більш, ніж належно, то беру себе в куток, так би мовити, і кажу: «Ти порошинко. Чим ти гордуєшся?»

Джон Бут, тепер член Керівного органу Свідків Єгови, сумирна людина, також став мені добрим зразком наслідувати. Протягом років його багато разів цитували: «Важливим не є де ви служите, краще кому ви служите». Проста заява, але зовсім правдива! Служити Єгові — це щонайбільший зі всіх привілеїв!

Один з найвищих пунктів мого служіння в Бетелі було відкриття місіонерської школи Ґілеад на «фермі Царства» 1943 року. Спілкування з піонерами всіх країн світу дуже збуджувало. У ті дні до кожного класу покликали близько сто студентів і кожних шість місяців сто нових студентів прибували до «ферми Царства». Випускного вечора прибувало тисячі людей до цього учбового закладу сільської околиці північного штату Нью-Йорку.

Зміна завдання

Школу Ґілеад перемістили до Брукліна й продали головний студентський гуртожиток і класну кімнату, а молочарню перемістили на «ферму Вартової Башти» у Уоллкілл, Нью-Йорк. Восени 1969 року мене перемістили на ферму в Уоллкілл і я працював у сироварні аж до 1983 року в якому мені змінили завдання: засівати газон травою і насаджувати квіти.

Раз, як я давав інтерв’ю, мене запитали, що я думав про зміну завдання після 30 років у сироварні. «Це мене не турбувало,— я відверто відповів,— тому що не любив працювати в сироварні». Я доводив пункт, що ми можемо служити Єгові із задоволенням при будь-якому призначенню, якщо маємо правильний погляд і покірно слухаємося теократичного керівництва. Хоч мені не дуже подабалося сироваріння, то я таки зазнавав задоволення з того, що допомагав бетельській родині. Ми можемо бути щасливими при будь-якому призначенню, якщо вірно й покірно служимо нашому величному Богові Єгові.

У мої похилі роки немає кращого місця служіння, ніж тут у Бетелю. Брати доглядають мене і я ще трохи працюю, хоч мені вже сповнилося 90 років. Протягом багатьох років я по своїй черзі маю привілей головувати над ранковим поклонінням бетельської родини на «фермі Вартової Башти». Як трапляється нагода я заохочую новоприбулих користатися всіма привілеями служіння, і навчитися зазнавати з них задоволення і щастя.

Протягом років я мав можливість відвідувати різні чужі країни: Індію, Непал, Далекий Схід і Європу. Наступна порада може допомогти всім у зборах Божих людей кругом світу: Будьте щасливі й задоволені під теперішніми обставинами й процвітайте духовно в землі де вас посаджено.

Я вибрав залишитися в неодруженому стані, щоб міг повністю служити Богові. Як нагорода за таке служіння наш Великий Бог дав нам надію на вічне життя в раю на землі. Інші з нас маємо надію на вічне життя на небі, виконувати будь-яке завдання Єгова дасть нам.

Дехто думає, що моїх 90 років життя були довгі й багаті. Моє життя було багате але не достатньо довге. Коли будемо триматися близько Божої організації і Його слова правди, то можемо продовжити наше життя на вічні вікиa.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 26]

Брат Райн за своїх ранніх років біля легкового форда.