то їм різко відповіли словами: „Це є китайська справа. Ви пильнуйте свого діла”. Два роки пізніше Кінґ й Джоунс також були заарештовані й вони перебули п’ять й сім років кожен один в китайській тюрмі, заки їх звільнено й депортовано.

Та що з Ненці Юен? Віримо, що ви будете сприймати слідуючу історію про неї з великим зацікавленням.

Вільна! після 20 років арешту

Після переказу Ненці Юен

„Пробудись!” кореспондент в Гонґ Конґ пише:

Наша родина в домі відділу Вартової Башти Біблійного товариства в Гонґ Конґу, є призвичаєна до відвідувачів з-поза границь. Та у четвер, 15-го лютого 1979 р. була дуже спеціальна оказія. Нашим гостем була Ненці Юен, вірний Свідок Єгови, яка щойно виїхала з Китаю, після 20 років тюрми. „Я так тішусь, що я є з вами. Я знайшла свою родину”, вона сказала.

Ми всі знали за Ненці Юен й про звіт її вірності, та тепер вона була з нами особисто й ми в перше могли почути ці події прямо від неї. Беручи нас в думці до 1949 року, вона розпочала цю історію. Й ось, що вона нам оповідала:

ЦЕ БУЛО приблизно 30 років тому назад, коли Стенлі Джоунс, місіонер Вартової Башти перший раз відвідав наш дім у Шанґгаї, Китай. Я вже була одружена й мала двоє дітей. Звістка, яку він приніс про Бога Єгову та Його наміри для людства, дуже зацікавила мене.

Я була охрещена в 1950 й продовжувала пильно студіювати, щоб удосконалити своє знання й зрозуміння. Я дуже тішусь, що в перших роках я трактувала свої християнські обов’язки дуже серйозно, бо, якщо б я не зробила так, я ніколи не могла б устоятись у пробі, яка стояла передо мною.

У 1954 р. я мала четверо малих дітей, а також брала активну участь у проповідуванні доброї новини про Царство Єгови. На початку 1956 р. комуністичний уряд був у стійкій контролі над Шанґгаєм. Ми були остережені, щоб перестати проповідувати й обмежити наші активності тільки в місці зборів. Все ж таки, я почувалась, що я повинна сповнювати це Богом-дане завдання проповідування, тому я продовжувала проповідувати від хати до хати.

Я повторно була арештована й задержана для допитів, й арешт тривав часом п’ять годин, а часом й три дні. Тим часом тому, що мій муж у 1953 р. перебрався до Гонґ Конґ, я подала прохання, щоб там з’єднатись з ним. Уряд сказав, що вони дали б мені дозвіл на виїзд під умовою, що я перестану проповідувати. Я відмовилась, щоб перестати й в наслідок цього, ніколи не одержала цього дозволу.

Комуністичні службовці були роздратовані моєю стійкою постановою, щоб продовжувати проповідування. Під час одного допиту, мені було сказано, що я мабуть є найбільш упертою персоною у цілому Китаї. Остаточно, в другій половині 1956 р., після того, як я була заарештована шість разів за проповідування, я знову була затримана, коли господар дому повідомив власті, що я проповідувала від хати до хати. Після цього мене вже більше не випущено.

АРЕШТ РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ

Я виростала у радісній родині й мала вже свою власну молоду родину. Тепер я була відлучена від них усіх й сиділа у темній тюремній камері з кайданами на руках. Я вибухла в плач. Я почувалась дуже слабою й безпомічною! Виглядало, що не було виходу. В скорому часі, думки Біблії приходили на мою думку, про Єгову, що Він є „Бог потіхи всілякої”, що в усякій скорботі Він нас потішає, Який дає силу Своїм слугам. (2 Кор. 1:3, 4) І саме в цей час я звернулась до Нього в щирій молитві.

Із цього часу я регулярно говорила до Бога Єгови в молитві й стала почуватись що-разу сильнішою кожного дня. Тому, що сторожі зауважили, що я молюся з руками зложеними вперед себе, спеціалью під час їжі, я потерпіла за це, маючи свої руки зв’язані на спині й кайдани приковані понад мої лікті під час трьох днів так, що мої рамена й руки були зовсім опухлі. Безперечно, це зовсім не спинило мене від моління. Та до сьогоднішнього дня ви можете бачити ці знаки понад моїми ліктями.

Я перебула чотири роки в тюрмі, під час того часу я була стало допитувана. Вони хотіли, щоб я зрадила двох братів місіонерів й сказала, що Товариство Вартової Башти є агентом імперіалізму. Це я ніяк не могла зробити. Я використала ці нагоди, щоб дати свідкування службовцям й сказати, що слово Боже каже. Один працівник уряду заявив, що він мав до діла з багатьома релігійними групами, й всі з них пішли на компроміс. Та він подивляв мою хоробрість й завзяття. Він сказав: „Це є велика шкода, що ти не була привернена до комунізму перед тим ніж ти була привернена до Християнства, бо наша партія потребує людей дійсного переконання, як твоє”. В 1960 р. я була засуджена на 10 років ув’язнення, присуд мав починатись від часу мого ув’язнення в 1956 р.

В 1961 я була перевезена до табору праці на провінції й там я мала змогу ділитись „доброю новиною” з співв’язнями. Я ніколи не перестала проповідувати й з часом я ставала більш сміливою. В одному випадку, я проповідувала для групи 12 осіб, які слухали уважно. Це не пройшло без їхньої помітки. Я тоді була поставлена в окружну в’язницю на 19 день й вони додали ще два роки до мого оригінального засуду. Та ці 12 років скоро проминули.

ВИПУЩЕННЯ Й ЗНОВУ УВ’ЯЗНЕННЯ

В 1968 я була звільнена з табору праці, хотяй моє життя назовні було обмежене. Тепер я мала можливість працювати й одержувати платню нище 10 доларів місячно. Під час цього часу мені було дозволено перейти від одної робітничої групи в другу й моя мати перейшла в цю саму округу, щоб бути зі мною.

Маючи вільність переходити з місця на місце, я розпочала подорож, яка привела мене до багатьох міст, включно Анчінґ, Ганґчов, Нанкінґ й Шанґгай. Я відвідала товаришів й кревних й ділилась правдою Царства з ними, яку я знала й зі всіма, яких вони мені представляли. Майже рік минув й я знову жадала, щоб залишити Китай й зійтись із моїм мужем в Гонґ Конґ. Щоб одержати дозвіл, мені сказано йти в округу Чінсанґ, де я працювала й де жила моя мати. Одначе, заки я прибула в Чінсанґ мене арештовано, забрано на поліційну станцію й замкнено на 10 день. Поліція допитувала дві родини, яким я проповідувала. Вислід був такий, що мене вислано назад до Чінсанґ й арештовано після двох років на волі.

ПУБЛІЧНИЙ СУД

Й знову я була стало на допитах. Начальник поліції визнав мене впертою й сказав, щоб я краще призналась до всіх моїх „злочинів”, інакше зі мною буде дуже погано. Я сказала йому все те, що я говорила в курсі розмов з іншими, роблячи це в такий спосіб в який би можна було йому дати свідкування про царство Боже та його прихід нової системи. Я з’ясувала виразно до начальника поліції, що всі уряди мусять звільнити дорогу для Царства Божого. (Дан. 2:44) Усе це було уважно занотоване.

Мене тоді публічно проводжали вулицями з дев’ятьма в’язнями-мужчинами. Їхні провини різнились від злодійства до вбивства й насильства. Кожен з нас мав на собі плакат, який містив у собі список наших злочинів. Тоді у присутності тисячу людей, у великому подвір’ї школи, начальник поліції прочитав мої „злочини” через голосник. Він прочитав все те, що я говорила. Я дуже була щаслива, бо, по суті, це дало нагоду дати добре свідкування більшій кількості людей у тому місті, ніж я дала.

Опісля я довідалась, що дослідження у моїй проповідувальній активності втягнуло більше, як сотню людей у дев’ятьох різних провінціях. Один із нищих службовців сказав, що я була найбільш упертою особою, неможлива до виправлення й тим гідна страчення. Та багато вищий службовець не погоджувався з цим, й мене засуджено другий раз на 20 років в’язниці.

Слідуючих чотири роки, кожен день було те саме. Кожного ранку мені було дозволено вийти з моєї камери, випрати дещо з одягу, скупатися, й знову бути замкненою в камеру аж до вечора, тоді знову мені дозволено на короткий час вийти, щоб зібрати мою білизну. Тоді я знову була замкнена у моїй камері до ранку.

Першого листопада 1978 р. я довідалась, що мені буде дозволено залишити Китай й з’єднатись із моїм мужем в Гонґ Конґ. І так це було, що в січні 1979 р. мій муж, я й наших четверо дітей були разом, як родина перший раз за 26 років!

ЄГОВА ПІДДЕРЖИВ МЕНЕ

Життя у тюрмі й у таборі праці було дуже суворе, хоч я завжди мала досить їсти й зодягнутися. Харч був переважно рис й ярина, а м’ясо коло чотири рази на рік. Це була здорова дієта й я почувалась добре й бадьоро. Розумово я була активна, нагадуючи собі вірші з Біблії й правду, яку я навчилась у моїх перших роках. Я завжди шукала нагоду, щоб поділитись моєю вірою з другими й це давало мені можливість бути активною й щасливою.

У всіх моїх спробах, я ніколи не почувалась залишена сама. Я регулярно молилась про керування, щоб я могла чинити завжди те, що є правильно. Я молилась за силою і відвагою, щоб витримати. Після того, як я молилась, я завжди почувалась упевнена, що я не помилилась й що напрям, який я взяла був правильний. Я Поправді можу сказати, що молитва допомогла мені приблизитись близько до Єгови так близько, що часами я відчувала, що я майже могла бачити Його. Багато разів я пригадувала запевнення з Ісаї 66:2, НС, що Бог дивиться „на духом розбитого”. Це завжди було джерелом сили й втіхи для мене.

Будучи запитана, чи постійні допити службовців та поліції їй приходилось зносити тяжко, Ненці Юен відповіла:

Спочатку якийсь час потрібно було призвичаїтись. Та згодом, як я пристосувала своє думання до ситуації, це не було так пагано. Є дуже важно мати правильне наставлення в цій справі. В самих початках мойого ув’язнення, я пригадала собі слова Христа, записані в Луки 21:14, 15: „Отож, покладіть у серця свої — наперед не гадати, що будете відповідати, бо дам вам Я мову та мудрість, що не зможуть противники ваші противитись чи суперечити їй”. І так я пізнала, що журитись із-за допитів не потрібно. Я задивлялась на них, як можливість, щоб дати свідкування службовцям. Я завжди могла щось сказати їм про Бога Єгову та Його наміри для людства й правильні вірші завжди приходили мені на думку у певній ситуації.

Дивлячись на минуле, як вона дивиться на її 20 років ув’язнення? Вона каже:

Це все було варта й я дякую моєму Господеві Єгові за можливість, щоб показати Йому мою любов й посвяту. І так, як написано у Матвія 13:45, 46, Ісус порівняв Царство до подорожуючого покупця, шукаючого дорогоцінну перлину. Знайшовши одну високої ціни, він продав усе, що мав й купив її. Я мусіла віддати все, навіть моїх маленьких дітей, щоб остатись вірною моєму Богові Єгові. Єгова у жодний спосіб не залишив мене. Він підтримував мене й дбав про мою родину у Свій чудовий спосіб.

Запитана, чи вона має якусь добру пораду для своїх спів-християнин, Ненсі Юен відповіла обдумано:

Ніколи не лякайтеся, ані бійтеся різних спроб, які можуть прийти на вас. Ми повинні всі сподіватися спроби в один спосіб або інший. Вони є корисні для нас. Вони дисциплінують нас, поліпшують нас, й показують, які ми дійсно є християни. Ці спроби показують, яка сильна є наша віра й де потрібно її зміцнити. Я почуваюсь значно сильніша у вірі сьогодні, як наслідком моїх переживань. Я одержала велику підтримку від слів апостола Петра, щоб кинути ,всю журбу на Єгову, бо Він опікується вами’. (1 Пет. 5:6, 7) Ви можете зробити те саме.

Цей приклад витривалости й вірности цієї відданої сестри є заохочуючим, як також підкріпляючим у вірі. У своїх молитвах до Бога Єгови, Свідки Єгови більше, як дві десятки літ по цілім світі пам’ятали своїх дорогих братів й сестер в Китаї. Тепер ми довідуємось з особистого досвіду, як Він з любов’ю зберігав й дбав про них досі.

Ненсі Юен відвідала відділ Товариства Вартової Башти 15-го лютого, 1979 р., відвідала перше зібрання після 22 років 16-го лютого й співучаствувала з братами проповідуванням Божого царства від хати до хати 17-го лютого. Ми є зворушені подякувати Єгові за такі сучасні приклади вірности, які заохочують усіх християн залишатися вірними до свого Бога Єгови.

[Ілюстрація на сторінці 4: Ненсі Юен]

Що мудрий чоловік мав на думці?

БУВШИ Творець неба і землі Всевишньому належиться наш побожний страх і пошана. У дуже сильний спосіб цар Соломон нагадує про це, коли пише: „Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла! Не квапся своїми устами, і серце твоє нехай не поспішає казати слова перед Божим лицем, Бог бо на небі, а ти на землі, тому то нехай нечисленними будуть слова твої”.— Еккл. 4:17; 5:1.

Коли приходимо до місця поклоніння, то правильно треба пам’ятати куди йдемо, треба вважати свій крок. Певно, що „дім правдивого Бога” не є місце для морально зіпсутих людей або для тих, що не шанують святих речей. (Пс. 15:1—5) Це є місце „слухати”, тобто, звертати увагу на або слухати божественної науки.

Особа не повинна бути подібна до дурня, який без розсудку вибирає противитися