Охороняйте своє почуття невідкладності
ЯК СЛУЖИТИ Єгові від усієї душі у схвалений ним спосіб? Потрібно мати щире почуття невідкладності у наших серцях. Служити Богові від усієї душі значить служити йому всім своїм єством, а це вимагає щирої і повної покори в усьому, що він просить нас чинити.
Пророк Мойсей підкреслив, що це потрібно, коли навчав ізраїльський народ: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Повторення Закону 6:5). Через кілька сторіч той самий наказ повторив Ісус Христос: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Матвія 22:37). Апостол Павло згадав про цю вимогу, коли сказав ефесянам чинити «від душі волю Божу» і коли заохочував колосян: «Все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Ефесян 6:6; Колосян 3:23).
А втім, складно служити Богові від усього серця і душі, якщо ми не маємо глибокого почуття невідкладності або якщо те почуття невідкладності, котре ми мали, тепер притупилося, а то й зовсім пропало. Нині ми живемо у час невідкладності, що не має собі подібного в усій історії людства.
Особливі періоди невідкладності
У дохристиянські часи було кілька періодів невідкладності. Часами справжньої невідкладності, безсумнівно, були дні Ноя і період перед знищенням Содома і Гоморри (2 Петра 2:5, 6; Юди 7). Роки перед Потопом, безперечно, були наповнені терміновою діяльністю. Хоча Ной і його родина не знали напевно, коли почнеться Потоп, «побожний страх» допоміг їм не зволікати (Євреїв 11:7, НС).
Подібно перед знищенням Содома і Гоморри ангели «принагляли Лота», говорячи: «Рятуй свою душу» (Буття 19:15, 17). Авжеж, цього разу також невідкладність врятувала праведних людей. Через кілька сторіч по тому єврейських полонених напучувалося: «Уступіться, вступіться та вийдіть ізвідти, нечистого не доторкайтеся, вийдіть з середини його» (Ісаї 52:11). У 537 році до н. е. коло 200 000 висланців квапливо полишили Вавилон у згоді з настійним наказом пророка.
Почуття невідкладності у кожній з цих ситуацій допомогло служити від душі тим, хто відчував і зберігав переконаність, що живе у часи невідкладності.
Невідкладність у християнські часи
Відлуння невідкладності можна також почути у Християнському грецькому Святому Письмі. «Уважайте», «пильнуйте», «чувайте», «будьте готові» — усі ці вирази вживав Ісус Христос, аби прищепити своїм послідовникам належне почуття невідкладності (Матвія 24:42—44; Марка 13:32—37). Також його притчі про десятьох дів, про злого раба, про таланти і відділення овець від козлів викликають сподівання і почуття невідкладності (Матвія 25:1, 14, 15, 32, 33).
Ісус не тільки говорив про невідкладність, але й підкріпляв свої слова ділом, працюючи з почуттям невідкладності. Одного разу він сказав натовпу людей, коли вони намагалися затримати його: «І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство,— бо на те Мене послано» (Луки 4:42, 43). Згодом він говорив своїм учням благати Господаря жнива, бо «жниво справді велике, та робітників мало» (Матвія 9:37, 38). Таке молитовне прохання до Бога дійсно свідчило про дух невідкладності.
Чи була така невідкладність недоречною?
Дехто може поставити логічне запитання, чому тоді було потрібне почуття невідкладності, якщо передбачена «велика скорбота» була сторіччя попереду? (Матвія 24:21).
Ми можемо бути впевненими, що це не були просто хитрощі, до до яких вдався Ісус, аби його послідовники займалися проповідуванням і навчанням. Ні, в основі цієї поради про невідкладність була Христова любов до своїх учнів, а також його досконале розуміння погляду Єгови на час. Авжеж, Христос Ісус знав, що для виконання волі Єгови згідно з Божим наміром потрібний дух невідкладності. Більше того, він знав, що для духовного блага його учнів їм потрібно зберігати почуття невідкладності до його повернення.
Ісус Христос чітко показав, що всесвітня праця свідчення мусить бути виконана за обмежений час (Матвія 24:14; Марка 13:10). У процесі праці було відкрито поступальні кроки цього призначення. Але невідкладність була потрібна для виконання кожного кроку. Ісус показав поступальність цього призначення, коли сказав: «Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). І саме так це призначення виконується до сьогодні. Це часом значило деякі несподіванки для Божих служителів і необхідні поправки у розумінні.
Християнське почуття невідкладності служило намірові Єгови. Воно допомагало Христовим учням виконувати поступово свої призначення, згідно з непомильним розкладом Єгови. І нині, озираючись на минулі 2000 років, ми розуміємо цей божественний розклад ще більше.
Християнська невідкладність допомагала учням давати ґрунтовне свідчення в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і для розпорошених євреїв до 36 року н. е., поки не закінчилася особлива ласка для Ізраїлю (Даниїла 9:27; Дії 2:46, 47). Так само християнська невідкладність допомогла першому зборові чітко попередити усіх євреїв, що скоро закінчиться їхня система (Луки 19:43, 44; Колосян 1:5, 6, 23). А коли вона несподівано закінчилася 70 року н. е., невідкладність допомогла Христовим свідкам першого сторіччя звіщати про небесну надію для багатьох до того, як передбачене відступництво поширило свою смертельну темряву (2 Солунян 2:3; 2 Тимофія 4:2). Потім протягом століть «чорних віків» кілька подібних до пшениці християн зберігали живою надію на Царство, як це передбачив Ісус Христос (Матвія 13:28—30). Зрештою у свій призначений час Єгова встановив сильний сучасний збір, спонуканий його невідкладною звісткою суду для тих, хто живе в останньому поколінні (Матвія 24:34).
Як і Даниїл у давнину, сучасні вірні Свідки Бога ніколи не наважаться сумніватися в Єгові, запитуючи: «Що Ти робиш?» (Даниїла 4:32). Вони впевнені: Єгова знає чітко, що є необхідним для виконання його праці точно за розкладом. Тому замість сумніватися у тому, як Єгова впорядкує справи, вони щасливі, що Бог дав їм можливість працювати разом з ним у ці важливі часи (1 Коринтян 3:9).
Додаткове заохочення до невідкладності
Іншою причиною для невідкладності є те, що ми не можемо вказати точний день і годину, коли несподівано почнеться велика скорбота. Христос Ісус конкретно сказав, що ніхто на землі не знає визначеного дня і години початку цієї вирішальної події (Матвія 24:36). Іншого разу він відповів своїм нетерпеливим апостолам: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1:7). Дійсно, зрозуміло, чим це закінчиться, але не нам знати усі деталі.
Апостол Павло мав правильне ставлення до невідкладності. Можливо, він мав на увазі Ісусові слова, коли писав до Солунян про Христову присутність: «А про часи та про пори, брати, не потрібно писати до вас» (1 Солунян 5:1). Він написав цього листа приблизно через 17 років після того, як Ісус сказав: «Моїми ви свідками будете... аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). У той час нічого більше не могло бути написано, бо нічого більше не було відкрито. Все ж таки вони були впевнені, що день Єгови обов’язково прийде, «як злодій вночі», коли християни все ще будуть проповідувати з почуттям невідкладності (1 Солунян 5:2).
Не схоже, що, знаючи ці слова, християни першого сторіччя думали, ніби день Єгови прийде через сторіччя. Щоправда, вони знали Ісусові притчі про царя, котрий пішов у далеку країну, і про чоловіка, який поїхав за кордон. Вони також знали, що притчі показують, що цар повернеться «кінець кінцем», а мандрівник «по довгому часі». Але, безсумнівно, їх хвилювали питання: «Коли це «кінець кінцем»? І що значить «по довгому часі»? Десять років? Двадцять? П’ятдесят? Чи довше?» (Луки 19:12, 15, НС; Матвія 25:14, 19). Ісусові слова далі лунали в їхніх вухах: «Будьте готові і ви,— бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Луки 12:40).
Позитивна дія почуття невідкладності
Авжеж, стимульоване Богом почуття невідкладності чудовим чином заохочувало християн першого сторіччя, допомагаючи їм бути зайнятими у найважливішій праці проповідування і навчання. Це і далі заохочує нас сьогодні. Це стримує нас від самозадоволення або ‘знудження’ (Галатів 6:9). Це захищає нас від втягнення у справи світу та у його підступну гонитву за матеріальними речами. Це допомагає концентруватися на ‘правдивому житті’ (1 Тимофія 6:19). Господь Ісус сказав, що його учні будуть, як ‘вівці між вовками’, і що ми мусимо мати рішучість і чіткі погляди, аби боротися зі світом. Дійсно, християнське почуття невідкладності береже і захищає нас (Матвія 10:16).
Бог Єгова у своїй безмежній мудрості завжди давав своїм слугам достатньо знань для того, щоб зберігати почуття невідкладності. Він ласкаво запевнив нас, що ми живемо в «останні дні» цієї системи речей (2 Тимофія 3:1). Нам постійно нагадується, що ми повинні сяяти, як світла, поки це покоління, в котрому ми живемо, промине у великій скорботі, апогей якої буде в Армагеддоні (Филип’ян 2:15; Об’явлення 7:14; 16:14, 16).
Справді, побожне почуття невідкладності є невід’ємною частиною служіння Єгові від душі. Воно відвертає і розладнує спроби Диявола, спрямовані на те, щоб Божі слуги ‘знемоглися і впали на душах своїх’ (Євреїв 12:3). Відданість од усієї душі навіки допомагатиме слугам Єгови коритися йому, але нині, у ці передармагеддонні дні, щире почуття невідкладності є важливою частиною нашої відданості од усієї душі.
Тож нехай Єгова, наш Бог, допоможе усім нам охороняти почуття невідкладності, тимчасом як ми і далі приєднуватимемося до слів апостола Івана: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об’явлення 22:20).