Будьте саможертовні!

РОЛЬФa був робітником високої кваліфікації. Коли він вирішив працювати неповночасно, щоб збільшити участь у християнському служінні, роботодавець охоче погодився. Декілька років Рольф займався піонерським служінням. Одного дня ситуація на роботі змінилась. Рольф виявився таким здібним, що йому пропонували позицію керівника торговими справами в фірмі. З роботи він одержував би принадну зарплату й можливість на ще вищу позицію. Проте така приманка вимагала б від нього повночасної праці.

Рольф мав дружину й двоє дітей утримувати тому додаткові гроші були б великою допомогою. Проте він відхилив пропозицію й подав заяву про прийняття на іншу роботу, яка дозволяла б йому доглянути й духовних і фінансових обов’язків. Роботодавець дуже здивувався цим рішенням. Усвідомлюючи, що навіть запропонування вищої зарплати не приманило Рольфа, наглядач дійшов до висновку: «Бачу, що не можу конкурувати з вашим переконанням».

Так, Рольф був рішучою людиною. Але в нього була ще інша риса — дух саможертовності. Такий дух є рідкісним у нашому самолюбному світі. Але такий дух може допровадити до корисного й задовольняючого способу життя. Що це таке дух саможертовності? Що він включає в себе? Що нам слід робити, щоб зберегти його?

Біблійний обов’язок

Жертвувати означає давати або віддавати щось цінного. Жертвування було частиною чистого поклоніння ще від часу першого вірного свідка, Авеля, який приніс «свої первородні з отари» у жертву Богові (Буття 4:4). Вірні чоловіки, такі як Ной і Яків наслідували цей приклад (Буття 8:20; 31:54). Жертви тварин також були важливою вимогою в Мойсеєвому Законі (Левит 1:2​-4). Під цим Законом поклонників заохочувалось жертвувати найкраще зі свого маєтку. Їм не дозволено приносити в жертву тварину, яка мала недоліки (Левит 22:19, 20; Повторення Закону 15:21). Коли відступницькі ізраїльтяни порушили цей закон, Бог докорив їм, кажучи: «Як кульгаве... приносите [в жертву, то кажете:] це не зле? Принеси но подібне своєму намісникові, чи тебе він вподобає, чи підійме обличчя твоє?.. Чи буде воно Мені миле з рук ваших?» (Малахії 1:8, 13).

Принцип жертвування перейшов у християнське поклоніння. Проте тому що Христос заплатив цілковиту ціну викупу, Бог уже не вимагає тваринних жертв. Отже що християни можуть приносити в жертву? Павло написав у Римлян 12:1: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя,— повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу». Яка вражаюча зміна! Замість того, щоб жертвувати тварини, християни повинні жертвувати собою — своїм майном та здібностями. Як було в Ізраїлі, так і сьогодні, Єгова не буде приймати «кульгавих» жертв, тобто тих, які даються байдуже. Він вимагає, щоб поклонники давали Йому найкраще, і щоб служили Йому цілим серцем, душеюю та силою (Марка 12:30).

Отже дух саможертовності включає в себе багато більше, ніж тільки зобов’язування постійно приходити на зібрання й виконувати християнську службу проповідування. Такий дух вимагає виконування Божої волі, за будь-яку ціну. Також треба бути готовими зносити труднощі й незручності. «Коли хоче хто йти вслід за Мною,— сказав Ісус,— хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста [стовпа мук, НС], та й іде вслід за Мною» (Матвія 16:24). Християнин не ставить особисту мету або матеріалістичну ціль на першому місці. Його життя зосереджується на шуканні найперш Царства і Його праведності (Матвія 6:33, НС). Якщо потрібно, він готовий взяти не себе «стовп мук» (НС), тобто зносити переслідування, ганьбу, а навіть смерть!

Благословення, за саможертовність

Під загрозою таких можливостей людина може вагатися в тому чи така саможертовність варта зусиль. Для тих хто любить Бога Єгову й бажає, щоб Його Ім’я прославлялося, така саможертовність є оправдана (Матвія 22:37). Розгляньте досконалий приклад Ісуса Христа. Перед Його прибуттям на землю, Він мав високу позицію на небі, як духовне створіння. Проте Він сказав Своїм учням, що «не шукав волі Своєї, але волі Отця, що послав Його» (Івана 5:30). Отже Він охоче «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної [на стовпі мук, НС]» (Филип’ян 2:7, 8).

Такі жертви не були марними. Тому що Ісус «свою душу поклав би за друзів своїх», Він заплатив ціну викупу, і дав можливість недосконалим людям здобути безсмертя на небі або вічне життя на землі (Івана 3:16; 15:13; 1 Івана 2:2). Досконало зберігаючи Свою непорочність, Він сприяв прославленні Ім’я Єгови (Приповістей 27:11). Не дивно, що Єгова поблагословив Його за таку саможертовність! «Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я» (Филип’ян 2:9).

Звичайно Ісус був однородженим Сином Божим. Чи Бог також нагороджає інших осіб, які жертвують для Нього? Так, і на доказ цього маємо багато прикладів як у давнину так і в наш час. Розгляньте біблійну розповідь про моавітянку Рут. Вона навчилася про Єгову очевидно від свого чоловіка, який був ізраїльтяном. Після його смерті вона мусила рішити, чи залишитися в поганській країні, в якій народилася, чи вирушати в подорож у обітований край із своєю літньою свекрухою, Ноомі. Рут вибрала останнє, хоча мусила пожертвувати спілкуванням із її батьками, може навіть нагодою знову виходити заміж. Але Рут навчилася про Єгову і бажання поклонятись Йому разом з Його вибраними людьми спонукало її триматись Ноомі.

Чи Рут була нагороджена за її саможертовність? Справді, що була! Згодом вона вийшла заміж за землевласника Боаза і народила Оведа через якого стала прабабцею Ісуса Христа (Матвія 1:5, 16).

Сучасні Божі слуги, готові жертвувати власними інтересами, також зазнавали благословення. Наприклад, у 1923 році Вільям Р. Браун, краще відомий під ім’ям «Байбл Браун» (Біблія-Браун), залишив дім у Вест-Індії, щоб очолювати проповідування доброї новини в Західній Африці. Разом з ним поїхали його дружина й дочка. Зрештою він переселився в Нігерію, в якій проповідування почало приносити перші плоди. Разом з темношкірим американцем, Вінсентом Самюельсом і ще одним вест-індійським Свідком, Клодом Брауном, «Байбл Браун» відіграв важливу роль на ранніх етапах проповідування в Західній Африці.

Сьогодні понад 187 000 вісників служать у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Гані та Нігерії. Це території, які відкрив «Байбл» Браун з його друзями. Незадовго перед його смертю в 1967 році «Байбл» Браун сказав: «Яка ж радість бачити людей, які слухаються доброї новини Божого Царства!» Так, він одержав велике благословення за свою саможертовність.

Як бути саможертовним

Яким чином ми сьогодні можемо виявляти такий дух? По-перше, слід регулярно, щотижня ходити на служінні від дому до дому (Дії 20:20). Ходити на службу можливо нелегко, особливо після важкого робочого тижня. Можливо, необхідною буде дисципліна й добре планування. Але радість перевищує будь-які турботи. Ви навіть могли б мати привілей допомогти комусь стати «листом Христовим... написаним не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця» (2 Коринтян 3:3).

Дехто збільшив свою участь у проповідницькій діяльності, дбайливо «використовуючи час», приділений можливо на світську працю або розваги (Ефесян 5:16). Багато вкладають плани, щоб щороку зазнавати втіху від служіння як допоміжний піонер. Інші можуть постійно служити допоміжними або повночасними піонерами. Інша жертва, над якою слід подумати є переселитися в місцевість, де потрібно більше вісників Царства. Це часом вимагає цілковитої зміни способу життя й подолання труднощів у пристосуванні до нової культури й звичаїв. Але благословення від більшої участі, коли допомагаємо людям здобувати життя, робить таке жертвування вартим нашого зусилля.

Джон Катфорт, канадець, зазнав таке благословення з власного досвіду. Коли він закінчив Гілеад — біблійну школу Вартової Башти, його призначили служити місіонером у Австралії. «Як же далеко то було від дому!— пригадував брат Катфорт.— Чи до Армагеддону буде можливість вернутись у Канаду й побачитися з батьками й друзями? Єдиний спосіб, яким одержати відповідь на те запитання було поїхати в Австралію». Брат Катфорт поїхав і не жалів, що так пожертвував. Пізніше він поклав початок проповідуванні в Папуа — Новій Гвінеї, в якій ще служить запопадливо, закінчивши 50 років повночасного служіння. Одного разу він сказав: «Завжди підкорятись керівництву Єгови й приймати будь-яке завдання, яке Він дає доводить до радості, щастя, задоволення й безліч друзів».

Правда, здоров’я, фінансова ситуація й родинні обов’язки можуть обмежувати кількість нашого служіння, отже, не всі можуть служити піонерами чи місіонерами. Все-таки постановіть брати участь у зібраннях та службі наскільки можливо, і не допускайте незначним незручностям, як наприклад, холодна погода, стримувати вас (Євреїв 10:24, 25). Ви можливо, могли б також пожертвувати більше часу на особисте вивчання Божого Слова. Декотрі сім’ї менше чатують перед екраном телевізора, і один вечір у тижні зовсім не дивляться на нього або навіть не мають телевізора. Якщо приділяємо час на особисте вивчання Біблії, то «жертва хвали», якою ви «Ім’я Його славите» на зібраннях і в службі, буде більш якісною (Євреїв 13:15).

Пам’ятайте, що проповідування доброї новини вже кінчиться. Незабаром Бог виконає Свій вирок над цим пожадливим світом, який тільки потурає своїм бажанням (Софонії 2:3). Щоб одержати ласку від Бога ми не можемо бути поблажливими. Ми мусимо «віддавати наші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові» (Римлян 12:1). Такий дух доводить до великого щастя й задоволення. Він збільшить нашу радість у службі, і також потішить серце Бога Єгови! (Приповістей 27:11).

Отже зберігайте духа саможертовності! Не вагайтеся допомагати людям і поширювати інтереси Царства навіть ціною власних незручностей. Павло напучує: «Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євреїв 13:16).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 26]

Приділяти час на особисте вивчання Біблії і ходити на службу можливо вимагатиме жертвування, але все це варте нашого зусилля.

[Ілюстрація на сторінці 28]

В. Р. Браун і Джон Катфорт одержали велике благословення за їхню саможертовність.