Навіщо повідомляти про погане?
«ХТО сміття виносить з хати, в того ворогів багато»,— говорять у Західній Африці. Саме це сталося з Олю́, коли він обвинуватив свого старшого брата у кровозмішенні, яке той вчинив зі своєю сестрою. «Ти брехун!» — заверещав брат. Тоді він нещадно побив Олю́, вигнав його з рідного дому та спалив увесь його одяг. Селяни схвалювали дії старшого брата, а Олю́ був змушений виїхати, бо селяни почали ставитись до нього недоброзичливо. Люди зрозуміли, що Олю́ говорив правду аж після того, як побачили, що дівчина вагітна. Брат зізнався у злочині, і Олю́ виправдали. Але все могло бути зовсім по-іншому. Олю́ могли вбити.
Зрозуміло, ті, хто не любить Єгову, напевно не бажають, щоб хтось виявляв їхні помилки. Грішною людською схильністю є відбиватися від докорів та обурюватися на всіх тих, хто докоряє. (Порівняйте Івана 7:7). Немає нічого дивного, що багато людей мовчать, немов води в рот набрали, коли потрібно розказувати про помилки інших тим, хто має право виправляти цих людей.
Розумійте цінність докору
У людей Єгови, однак, інше ставлення до докору. Побожні люди глибоко цінують встановлений Єговою розпорядок для допомоги заблудлим з християнського збору. Вони вважають таке покарання виявом його сердечної доброзичливості (Євреїв 12:6—11).
Це можна унаочнити випадком з життя царя Давида. Хоча Давид від самого дитинства був праведним, він якось скоїв серйозний гріх. Спочатку він вчинив перелюб з одною жінкою. Відтак, намагаючись прикрити своє лиходійство, він влаштував вбивство її чоловіка. Але Єгова розкрив Давидів гріх пророку Натану, який мужньо довів це до відома самого ж Давида. Використовуючи яскравий приклад, Натан запитав Давида, що потрібно зробити із заможним чоловіком, який мав багато овець, але взяв і зарізав єдину овечку, улюблену тваринку убогого чоловіка, щоб почастувати свого друга. Будучи колишнім пастухом, Давид дуже обурився й розгнівився. Він сказав: «Вартий смерти той чоловік, що чинить таке»! Тоді Натан застосував цей приклад до Давида, кажучи: «Ти той чоловік!» (2 Самуїла 12:1—7).
Давид не розгнівився на Натана; він також не почав виправдовувати себе або обвинувачувати Натана. Натомість Натанів докір дуже зворушив його сумління. Із сповненим жалю серцем Давид визнав: «Згрішив я перед Господом!» (2 Самуїла 12:13).
Коли Натан розкрив Давидів гріх і виніс божественний докір, це принесло хороші результати. Хоча Давид не був захищений від наслідків своєї провини, він покаявся і примирився з Єговою. Як Давид сприйняв такий докір? Він написав: «Як праведний вразить мене,— то це милість, а докорить мені,— це олива на голову, її не відкине моя голова» (Псалом 141:5).
Також і в наш час навіть ті слуги Єгови, які були вірними довгі роки, можуть втягнутися в серйозний гріх. Розуміючи, що старійшини можуть надати допомогу, більшість з них виявляє ініціативу, аби звертатися до них за такою допомогою (Якова 5:13—16). Але буває, що правопорушник намагається приховувати свій гріх так само, як цар Давид. Що нам робити, коли ми дізнаємося про серйозне правопорушення у зборі?
Чий це обов’язок?
Коли старійшини дізнаються про серйозний гріх, вони звертаються до самої особи, щоб надати їй необхідну допомогу та виправлення. Судити таких осіб у християнському зборі — це обов’язок старійшин. Пильно досліджуючи духовний стан, вони допомагають і дають вказівки всім, хто робить нерозсудливий або помилковий крок (1 Коринтян 5:12, 13; 2 Тимофія 4:2; 1 Петра 5:1, 2).
Але що, коли ти не є старійшиною і дізнався про якийсь серйозний гріх іншого християнина? Вказівки щодо цього можна знайти в Законі, який Єгова дав ізраїльському народу. Закон говорив, що, коли людина стала свідком відступницьких вчинків, бунту, вбивства або якихось інших серйозних злочинів, вона була зобов’язана повідомити й засвідчити про все, що знала. У Левит 5:1 говориться: «А коли хто згрішить: почує голос прокляття, і був свідком, або бачив, або знав, але не виявив, то понесе свою провину». (Порівняйте Повторення Закону 13:7—9; Естер 6:2; Приповістей 29:24).
Хоча християни не є під Мойсеєвим Законом, вони можуть сьогодні керуватися його принципами (Псалом 19:8, 9). Отже, що тобі робити, коли ти дізнався про серйозний гріх співхристиянина?
Ведення справи
Передусім важливо мати обґрунтовані доводи, що справді було вчинено серйозний гріх. «Не свідчи на ближнього безпідставно,— сказав мудрець,— і не обманюй своїми устами» (Приповістей 24:28, Хом.).
Ти можеш постановити звернутися безпосередньо до старійшин. У цьому немає нічого поганого. Однак, зазвичай виявом найбільшої любові було б підійти щодо цього питання до самої особи. Можливо, усе не так, як виглядає. Або старійшини вже займаються ситуацією. Спокійно обговори цю справу з особою. Якщо залишається підстава вважати, що було скоєно серйозну провину, заохоть цього брата або сестру звернутися за допомогою до старійшин і поясни, чому це розсудливо. Не говори з іншими про цю справу, бо це буде пліткою.
Якщо ця людина не звертається до старійшин упродовж відповідного часу, тоді це повинен зробити ти. Потім один або два старійшини обговорять справу з обвинувачуваним. Старійшини повинні «допитуватися... досліджувати... і добре питати», щоб з’ясувати, чи було вчинено зло. Якщо так, вони вестимуть справу згідно з біблійними вказівками (Повторення Закону 13:13—15).
Повинно бути щонайменше два свідки, щоб встановити факт правопорушення (Івана 8:17; Євреїв 10:28). Якщо людина заперечує обвинувачення і ти — єдиний свідок, усю справу слід залишити в руках Єгови (1 Тимофія 5:19, 24, 25). Підставою для цього є знання, що все «відкрите» для Єгови і що, коли людина винна, її гріх зрештою «знайде» її (Євреїв 4:13; Числа 32:23).
Але, припустімо, що людина таки заперечує твоє обвинувачення, а інших свідків немає. Чи тебе можна звинувачувати в наклепі? Ні, хіба що ти поширюєш чутки серед тих, хто до цього непричетний. Повідомляти про обставини, які впливають на збір, тим, хто має повноваження та обов’язок досліджувати й виправляти справи,— це зовсім не наклеп. Це, по суті, узгоджується з нашим бажанням завжди поводитись правильно, вірно й віддано. (Порівняйте Луки 1:74, 75).
Підтримувати святість у зборі
Однією з причин, чому слід повідомляти про правопорушення, є збереження чистоти збору. Єгова — чистий і святий Бог. Він вимагає від усіх тих, хто поклоняється йому, духовної та моральної чистоти. Його натхнене Слово настійно радить: «Як слухняні, не застосовуйтеся до попередних пожадливостей вашого невідання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: «Будьте святі,— Я бо святий» (1 Петра 1:14—16). Особи, котрі чинять нечистоту або правопорушення, можуть опоганити цілий збір та стягувати на нього незадоволення Єгови, якщо їх не виправити або не усунути. (Порівняйте Ісуса Навина, розділ 7).
Послання апостола Павла до християнського збору в Коринті показує, як повідомлення про правопорушення посприяло очищенню Божих людей цієї місцевості. У своєму першому посланні Павло написав: «Всюди чути, що між вами перелюб, і то такий перелюб, який і між поганами незнаний,— що хтось має за дружину собі дружину батькову» (1 Коринтян 5:1).
Біблія не розповідає нам, хто повідомив про це Павлові. Може бути, що він дізнався про цю ситуацію від Степана, Фортуната та Ахаїка, які прибули до Павла в Ефес з Коринта. Цей апостол також отримав листа із запитом від християнського збору в Коринті. Хоч би звідки Павло дізнався про цю справу, як тільки надійні свідки повідомили йому про неї, він відразу зміг дати відповідну вказівку. «Вилучіть лукавого з-поміж себе самих»,— написав він. Цього чоловіка виключили зі збору (1 Коринтян 5:13; 16:17, 18).
Чи Павлова вказівка принесла позитивні результати? Авжеж! Очевидно, правопорушник опам’ятався. У своєму Другому посланні до коринтян Павло заохотив членів збору «простити й потішити» цього покаянного чоловіка (2 Коринтян 2:6—8). Отже, повідомлення про правопорушення привело до очищення збору й повернення Божого схвалення людині, яка колись порвала стосунки з Богом.
У першому посланні Павла до християнського збору в Коринті ми знаходимо ще один приклад. Цього разу апостол подає імена свідків, які повідомили про негаразди. Він написав: «Стало відомо мені про вас, мої браття, від Хлоїних, що між вами суперечки» (1 Коринтян 1:11). Павло знав, що ці суперечки, а також надмірне шанування людей, призвели до сектантських поглядів, які загрожували єдності збору. Отже, глибоко турбуючись духовним благополуччям своїх співвіруючих у цій місцевості, Павло почав негайно діяти й написав зборові виправну пораду.
Сьогодні переважна більшість братів і сестер у зборах по цілій землі докладають неабияких зусиль, аби зберігати духовну чистоту збору. Кожен з них дбає про те, щоб не втратити Божого схвалення. Декотрим доводиться багато страждати через це; інші навіть помирають, відмовляючись іти на компроміс. Безсумнівно, дивитися крізь пальці або прикривати правопорушення — це виявляти брак цінування таких зусиль.
Допомога заблудлим
Чому дехто з тих, які вчиняють серйозний гріх вагаються звертатися до зборових старійшин? Часто це тому, що вони не розуміють, наскільки благотворним це може бути. Декотрі помилково вважають, що, коли вони визнають гріх, про це дізнається цілий збір. Інші заспокоюють себе, що їхній гріх не такий вже й важкий. Ще інші думають, що вони можуть виправитися самі, без допомоги старійшин.
Але такі правопорушники потребують сердечної допомоги від зборових старійшин. Яків написав: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться» (Якова 5:14, 15).
Який же це чудовий захід, щоб допомогти заблудлим відновити духовність! Застосовуючи заспокійливу пораду Божого Слова й молячись за духовно недужих, старійшини можуть допомогти їм позбутися їхніх помилок. Отже, після зустрічі із сердечними старійшинами покаянні часто відчувають себе не засудженими, а навпаки зміцненими й відсвіженими. Один молодий чоловік із Західної Африки вчинив розпусту й декілька місяців замовчував про свій гріх. Після виявлення його гріха, він сказав старійшинам: «Як же я хотів, аби хтось запитав, що зв’язує мене з цією дівчиною! Визнання мого гріха принесло мені справжнє полегшення». (Порівняйте Псалом 32:3—5).
Учинок любові, яка ґрунтується на принципах
Охрещені слуги Бога «перейшли від смерти в життя» (1 Івана 3:14). Але коли ці слуги вчиняють серйозний гріх, вони повертаються на шлях смерті. Якщо їм не допомогти, вони можуть зачерствіти в гріху, не бажаючи покаятися і повернутися до поклоніння правдивому Богові (Євреїв 10:26—29).
Повідомляючи про гріх, ми виявляємо справжню турботу про грішника. Яків написав: «Браття мої,— коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне, хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває!» (Якова 5:19, 20).
Отже, навіщо повідомляти про погане? Бо це дає позитивні результати. Поза всяким сумнівом, повідомляти про правопорушення — це вияв християнської любові, яка ґрунтується на принципах, любові до Бога, збору й самого правопорушника. Коли кожен член збору вірно й віддано обстоює Божі праведні норми, Єгова рясно поблагословить цілий збір. Апостол Павло написав: «Він [Єгова] вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа!» (1 Коринтян 1:8).
[Ілюстрація на сторінці 26]
Заохочуючи заблудлого Свідка поговорити зі старійшинами, ти виявляєш любов.
[Ілюстрація на сторінці 28]
Старійшини допомагають заблудлим знову отримати Боже схвалення.