Я багато чого навчився з добрих прикладів

Я народився в Канаді, у місті Квебек, що лежить у франкомовній провінції Квебек. Мої батьки, Луї та Зелія, робили все для того, щоб у домі панувала атмосфера любові. Тато, стриманий від природи, любив багато читати. А я любив писати і мріяв стати журналістом.

Коли мені було близько 12 років, до нашого дому завітав татів співпрацівник Родольф Сусі разом зі своїм другом. Вони обидва були Свідками Єгови. Я мало що знав про Свідків, і мене ця релігія не дуже цікавила. Усе ж мене вразило, що вони давали логічні відповіді на наші запитання, використовуючи Біблію. Це сподобалось і моїм батькам, тож ми погодилися на біблійне вивчення.

Тоді я вчився в католицькій школі. Час від часу я розмовляв з однокласниками про те, чого навчався з Біблії. Зрештою про наші розмови дізналися вчителі, які були священиками. Один з них перед цілим класом звинуватив мене у бунтарстві. Але він не навів жодного біблійного аргументу, щоб спростувати мої слова. Мені було важко, однак цей випадок обернувся на добро, бо я побачив, що релігійні вчення, які прищеплюють у школі, не узгоджуються з Біблією. Я зрозумів, що не можу там далі вчитися, і з дозволу батьків перейшов в іншу школу.

ВЧУСЯ ЛЮБИТИ СЛУЖІННЯ

Я далі вивчав Біблію, але повільно ріс духовно, тому що боявся проповідувати від дому до дому. У той час католицька церква мала дуже сильний вплив на людей і несамовито противилася нашій проповідницькій праці. Моріс Дюплессі, прем’єр-міністр Квебеку, був заодно з релігійними провідниками. Він підтримував людей, які протидіяли Свідкам і навіть нападали на них. У той час необхідна була мужність, щоб проповідувати.

Подолати страх мені допоміг брат Джон Рей, випускник дев’ятого класу школи «Гілеад». Джон був досвідченим проповідником, лагідним, скромним та уважним до інших. Він рідко давав мені прямі поради, але я вчився з його доброго прикладу. Я часто ходив з ним у служіння і допомагав йому проповідувати французькою мовою, якою він погано володів. Завдяки спілкуванню з Джоном я зрештою без вагань став на бік правди. Я охрестився 26 травня 1951 року — через десять років після того, як вперше зустрівся зі Свідками.

Наш невеликий збір у місті Квебек складався переважно з піонерів. Їхній хороший приклад спонукав мене до піонерського служіння. У ті часи, проповідуючи від дому до дому, ми використовували тільки Біблію. Оскільки в нас з собою не було публікацій, ми мали вміло послуговуватися Біблією. Тому я старався добре знати біблійні вірші, щоб обстоювати правду. Однак багато хто відмовлявся читати навіть Біблію, яка не мала офіційного схвалення католицької церкви.

У 1952 році я одружився з Сімон Патрі, вірною сестрою з нашого збору. Ми переїхали до Монреаля, і менш ніж через рік в нас народилася донечка Ліз. Хоча перед самим одруженням я припинив піонерське служіння, ми з Сімон намагалися вести просте життя, щоб цілою сім’єю брати якомога більшу участь у діяльності збору.

Через десять років я знову серйозно задумався над тим, щоб розширити своє служіння. У 1962 році я місяць навчався в Школі служіння Царству для старійшин, яка проходила в канадському Бетелі. Мене поселили разом з братом Камілем Уеллеттом. Його ревність у служінні справила на мене незабутнє враження — особливо тому, що він був сім’янином. У той час у Квебеку було чимось нечуваним, щоб батько, який виховує дитину, служив піонером. Але Каміль мав таку мету. Під час нашого спілкування він заохочував мене подумати про мої обставини. Через кілька місяців я зрозумів, що можу знову розпочати піонерське служіння. Дехто вважав, що моє рішення не зовсім мудре. Але я не опустив рук і був упевнений, що Єгова поблагословить мої зусилля і я зможу брати більшу участь у служінні.

СЛУЖІННЯ СПЕЦІАЛЬНИМИ ПІОНЕРАМИ У МІСТІ КВЕБЕК

У 1964 році нас з Сімон призначили спеціальними піонерами в нашому рідному місті Квебек, де ми прослужили наступних кілька років. На той час проповідувати стало легше, однак ми все ще зазнавали протидії.

Однієї суботи після обіду мене арештували в містечку Сент-Марі поблизу Квебека. Мене доставили в поліцейський відділок і посадили до в’язниці, тому що я проповідував від дому до дому без дозволу. Пізніше мене привели до судді Байяржона, кремезного чоловіка. Він запитав мене, хто буде моїм адвокатом. Коли я назвав ім’я Ґлена Хауa, добре відомого юриста Свідків Єгови, він нервозно вигукнув: «Ні! Тільки не він!» У ті часи Ґлен Хау часто вигравав у судових справах, захищаючи Свідків Єгови. Невдовзі я отримав повідомлення з суду, що з мене зняті звинувачення.

Через протидію нашій праці в Квебеку також важко було орендувати підхоже місце для зібрань. Наш невеличкий збір знайшов лише старий гараж. Щоб обігріти його в морозні зими, брати використовували масляний обігрівач. Ми нерідко збиралися навколо нього за декілька годин до зібрань і розповідали підбадьорливі випадки.

Приємно бачити, як за ці роки розширилася проповідницька праця. У 1960-х роках у місті Квебек, у регіоні Кот-Нор і на півострові Гаспе було всього лиш кілька невеликих зборів. Сьогодні там більш як два теократичних райони і брати проводять зібрання у чудових Залах Царства.

РОЗ’ЇЗНА ПРАЦЯ

У 1970 році нас з Сімон призначили в районне служіння, а у 1973-му — в обласне служіння. За ці роки я багато чого навчився в таких здібних братів, як Лор’є Сомюр і Дейвід Сплейнb, котрі виконували роз’їзну працю. Після кожного конгресу ми з Дейвідом обмінювалися порадами, як вміліше навчати людей. Одного разу Дейвід сказав мені: «Леонсе, мені сподобалась твоя кінцева промова. Вона була хороша, але зі всього цього матеріалу я зробив би три промови!» Я мав схильність використовувати у своїх промовах забагато інформації. Мені потрібно було вчитися говорити стисло.

Обласні наглядачі мали підбадьорювати районних наглядачів. Однак у Квебеку мене добре знало багато вісників, і вони часто хотіли співпрацювати зі мною у служінні, коли я відвідував райони. Мені подобалось проповідувати з ними, але я мало часу приділяв районному наглядачу. Якось один з районних наглядачів по-доброму нагадав мені: «Чудово, що ти присвячуєш час братам, проте не забувай, що це мій тиждень і я теж потребую підбадьорення!» Ця сердечна порада допомогла мені бути більш поміркованим.

На жаль, у 1976 році сталася неочікувана і сумна подія. Моя дорога дружина Сімон серйозно захворіла і померла. Завдяки своїй саможертовності і любові до Єгови вона була вірною подругою мого життя. Пережити втрату мені допомогло служіння, і я дякую Єгові, що він з любов’ю підтримував мене у той важкий час. Пізніше я одружився з Керолін Елліотт, ревною англомовною піонеркою, яка переїхала у Квебек, де була велика потреба у вісниках. Керолін доступна, і вона щиро цікавиться людьми, особливо тими, хто сором’язливий і самотній. Вона стала для мене справжнім благословенням у роз’їзній праці.

ДУЖЕ ВАЖЛИВИЙ РІК

У січні 1978 року мене попросили провести у Квебеку перший клас Школи піонерського служіння. Я неабияк хвилювався, оскільки курс навчання був новим для мене, як і для студентів. На щастя, у цьому класі навчалося чимало досвідчених піонерів. І хоча я був викладачем, я багато чого в них навчився.

Згодом того ж року на Олімпійському стадіоні в Монреалі відбувся міжнародний конгрес за назвою «Переможна віра». У Квебеку більше ніколи не було такого великого конгресу, його відвідало понад 80 000 осіб. Під час цього конгресу мене призначили співпрацювати зі службою новин. Я розмовляв з багатьма журналістами і радів, що було стільки позитивних репортажів. Більш ніж 20 годин теле- та радіоефіру було присвячено інтерв’ю з нами. Також у пресі з’явилися сотні статей. Яке ж це було колосальне свідчення!

ПЕРЕЇЗД У НОВУ ТЕРИТОРІЮ

У 1996 році в моєму житті відбулася велика зміна. З моменту свого хрещення я служив у франкомовній території Квебеку, а тепер мене призначили в англомовну область у Торонто. Я почувався невпевнено і жахався думки, що буду виголошувати промови ламаною англійською. Мені треба було частіше молитися і більше покладатися на Єгову.

Оглядаючись назад, я можу сказати, що ми прослужили два чудових роки в Торонто. Керолін терпеливо допомагала мені опановувати англійську мову, і брати теж дуже підтримували мене та підбадьорювали. Ми швидко знайшли нових друзів.

Підготовка до районного конгресу вимагала чимало зусиль, але часто в п’ятницю ввечері я близько години брав участь у служінні від дому до дому. Дехто, мабуть, думав: «Для чого йти в служіння перед самим конгресом, коли маєш стільки роботи?» Усе ж я помітив, що хороші розмови в служінні відсвіжали мене. Навіть тепер після проповідницького служіння я завжди ліпше почуваюся.

У 1998 році нас з Керолін призначили в Монреаль спеціальними піонерами. Упродовж багатьох років моїм завданням було організовувати проповідування в громадських місцях і співпрацювати з мас-медіа, щоб побороти упередження до Свідків Єгови. Нам з Керолін подобається проповідувати іноземцям, які нещодавно переїхали в Канаду і які нерідко прагнуть більше дізнатися про Біблію.

Відколи я охрестився, минуло 68 років. Увесь цей час я бачив, як мене благословляв Єгова. Я дуже щасливий, бо навчився отримувати радість від служіння і допоміг багатьом людям пізнати правду. Моя дочка Ліз і її чоловік почали служити сталими піонерами після того, як повиростали їхні діти. Її ревність у служінні зігріває моє серце. Особливо я вдячний одновірцям, які подавали мені добрий приклад і своїми мудрими порадами допомагали мені духовно зростати й виконувати різні теократичні завдання. Я зрозумів, що вірно виконувати будь-яке завдання можна тільки тоді, коли покладаєшся на могутній святий дух Єгови (Пс. 51:11). Я не перестаю дякувати Єгові за те, що він удостоїв мене честі прославляти його ім’я (Пс. 54:6).