Запитання читачів

Наскільки серйозно християни повинні ставитися до заручення?

Заручення — це привід для радості, але водночас серйозна справа. Зрілий християнин не повинен легковажити заручення, міркуючи, що в будь-який час може розірвати його з власної примхи. Період після заручин — це також час, аби наречені ліпше познайомилися перед шлюбом.

Обговорюючи цю тему, слід пам’ятати, що звичаї укладення шлюбу й кроки, які ведуть до нього, дуже різняться в залежності від місцевості та періоду історії. Це ілюструє Біблія.

Дві Лотові доньки, що «мужа не пізнали», були певним чином заручені з двома місцевими чоловіками. Лотові ‘зяті мали взяти дочок його’, проте Біблія не повідомляє, чому або як вони заручилися. Чи були доньки вже дорослими? Чи вони самі вибрали собі подружніх партнерів? Чи вони заручились якимось прилюдним способом? Цього ми не знаємо (Буття 19:8—14). Усе ж нам відомо, приміром, що Яків сам домовився з батьком Рахілі про шлюб, зобов’язавшись перед тим відпрацювати на нього сім років. І хоча Яків називав Рахіль ‘моєю жінкою’, статевих стосунків упродовж тих років між ними не було (Буття 29:18—21). А ось ще один приклад: перш ніж одружитися на Сауловій доньці Мелхолі, Давид мусив перемогти филистимлян. Він побрався з нею лише після того, як виконав цю Саулову вимогу (1 Самуїла 18:20—28). Описані тут «заручення» різняться між собою і не схожі на традиції, що існують у багатьох країнах тепер.

Настанови про шлюб та заручення містилися в Мойсеєвому Законі. Скажімо, чоловікові дозволялося мати більше однієї дружини, розлучатися з різного приводу, хоча дружина цього зробити не могла (Вихід 22:15, 16; Повторення Закону 24:1—4). Чоловік, який звабив незаручену дівчину, мусив одружитися на ній за згодою її батька і назавжди позбавлявся права розлучитися з нею (Повторення Закону 22:28, 29). Інші закони стосувалися шлюбу, наприклад, визначали час, коли слід було утримуватися від статевих зносин (Левит 12:2, 5; 15:24; 18:19). А якими були вказівки щодо заручення?

Заручена ізраїльтянка перебувала на юридичному становищі, котре відрізнялося від становища незарученої; де в чому вона була на правах заміжньої жінки (Повторення Закону 22:23—29; Матвія 1:18, 19, СМ). Ізраїльтянам не дозволялося заручатись або брати шлюб з певними родичами. Зазвичай це були кровні родичі. Проте деякі види заручення та шлюбу було заборонено через права на спадщину. (Левит 18:6—20; дивіться «Вартову башту», англ., за 15 березня 1978 року, сторінки 25—28). З цього чітко видно, що Божим слугам не годилося легковажити заручення.

Ізраїльтяни були зобов’язані дотримуватися всіх цих постанов Закону, однак християни не є під його дією, це стосується і даних у ньому вказівок щодо заручення та шлюбу (Римлян 7:4, 6; Ефесян 2:15; Євреїв 8:6, 13). Фактично, Ісус навчав, що християнські норми стосовно шлюбу відрізнялися від норм Закону (Матвія 19:3—9). Але цим він зовсім не применшував серйозності ані шлюбу, ані заручення. А що можна сказати про заручення між християнами?

У багатьох країнах людина сама вибирає з ким побратися. Після того як чоловік і жінка пообіцяли одне одному одружитися, вони вважаються зарученими. Здебільшого заручення не вимагається додатково офіційно скріплювати. Щоправда, в декотрих місцевостях прийнято, аби чоловік на знак заручин дарував майбутній дружині каблучку. Або ж заведено оголошувати про заручення своїм родичам і друзям, наприклад, під час сімейного обіду чи іншої невеликої зустрічі. Кожен сам вирішує, чи дотримуватися тих звичаїв — Біблія до цього не зобов’язує. Найістотніше в зарученні — це угода між двома особамиa.

Християнин не повинен квапитись із залицянням, зарученням або шлюбом. Ми публікуємо засновану на Біблії інформацію, котра може допомогти неодруженим особам вирішити, чи було б мудро розпочинати залицяння або ж удаватися до дій, які ведуть до заручин та шлюбуb. Головний елемент тих порад — це те, що християнський шлюб укладається назавжди (Буття 2:24; Марка 10:6—9).

Християнам належить добре знати одне одного ще до того, як починати думати про заручення. Кожен з них повинен запитати себе: «Чи я справді впевнений у тому, що мій майбутній партнер духовний та відданий Богові? Чи можу уявити, як ціле життя служитиму Богові разом з ним? Чи виділили ми досить часу на те, аби пізнати характер одне одного? Чи переконаний я, що ми завжди будемо сумісні? Чи ми достатньо знаємо про колишні вчинки й нинішні обставини одне одного?»

Після того як двоє християн заручилися, вони, а також інші, можуть по праву сподіватися, що наступним кроком буде шлюб. Ісус радив: «Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні» (Матвія 5:37). Заручаючись, християни справді повинні хотіти одружитися. Але інколи буває так, що заручений християнин довідується про серйозну справу, яка перед заручинами була не згадана або ж прихована. Це може бути важливий факт про минуле партнера, а навіть відомості про його злочинні чи аморальні дії. Християнину, котрий дізнався про таке, потрібно вирішити, як повестися далі. Можливо, заручені разом докладно обговорять цю справу й погодяться залишити заручення в силі, або ж навпаки — обопільно вирішать його розірвати. Таке рішення є дуже вагомим, хоча варто пам’ятати, що цей крок — справа особиста, в яку іншим не слід втручатися, намагатися висувати з її приводу власні пояснення чи виступати в ній у ролі судді. З другого боку, той, хто довідався про щось серйозне, може відчути особисту спонуку скасувати заручення, навіть коли інша сторона хоче залишити його в силі. (Дивіться «Запитання читачів» у «Вартовій башті», англ., за 15 червня 1975 року).

Такі справи варто вирішувати ще до шлюбу. Ісус сказав, що єдиною біблійною підставою для розлучення, котра дозволяє людині знову одружитися, є порне́іа, груба статева неморальність з боку подружнього партнера (Матвія 5:32; 19:9). Він не казав, що законний шлюбний союз можна розірвати, коли дізна́єшся про серйозну проблему або правопорушення, які трапилися ще до весілля.

Наприклад, в Ісусові дні була поширена проказа. Якби юдей довідався, що дружина, виходячи за нього заміж, була прокажена (знаючи або не знаючи про це), то чи мав би він підставу розлучитися? Юдей, який був під Законом, міг це зробити, однак Ісус не казав, що такий учинок личить його послідовникам. Розгляньмо кілька сучасних прикладів. Чоловік, уражений сифілісом, генітальним герпесом, ВІЛ-інфекцією або якоюсь іншою небезпечною та заразливою хворобою, може одружитися, не виказуючи своєї недуги. Можливо, він заразився внаслідок статевої неморальності, вчиненої до або після заручин. Коли дружина пізніше дізна́ється про його хворобу чи колишній аморальний учинок (навіть про безпліддя або імпотенцію), це не змінить факту, що тепер вони одружені. Морально невідповідний спосіб життя до весілля не є біблійною підставою розірвати шлюб. Те ж саме стосується випадку, коли до весілля дружина заразилась якоюсь хворобою чи навіть приховувала від свого нареченого, що вже вагітна від іншого. Тепер ці чоловік і жінка одружені й дали одне одному взаємні зобов’язання.

Безумовно, такі неприємні випадки трапляються рідко, але вони ще раз підкреслюють найголовніше: заручення легковажити не можна. До і після заручин християнам слід постаратися добре пізнати одне одного. Своєму партнеру належить чесно розповідати про те, що він бажає або має право знати. (У деяких країнах перед одруженням наречені юридично зобов’язані пройти медичний огляд. Дехто проходить таку перевірку задля власної поінформованості). Завдяки цьому радість і серйозність заручення послужать благородній меті й приведуть наречених до ще радіснішого та серйознішого — до життя у шлюбі (Приповістей 5:18, 19; Ефесян 5:33).

[Примітки]