Ми навчилися ніколи не відмовляти Єгові

ЯК МИ ПОЛЮБИЛИ ЄГОВУ

Сім’я Гарві пізнала правду в містечку Мідланд Джанкшин, що в Західній Австралії. Це було в 1930-х роках, під час економічної кризи. Гарві мав трьох молодших братів. Ще в дитинстві він розвинув близькі стосунки з Єговою і охрестився в 14 років. Невдовзі він зрозумів, що не слід відмовлятися, коли тобі дають завдання у зборі. Якось Гарві відмовився зачитувати абзаци з «Вартової башти» на зібранні, вважаючи себе неготовим. Але один брат сказав йому: «Якщо хтось в організації Єгови просить тебе щось зробити, то він вважає, що ти до цього готовий» (2 Кор. 3:5).

Я пізнала правду в Англії. Моя мама і старша сестра були Свідками Єгови, а тато охрестився значно пізніше від нас. Оскільки тато спочатку не любив Свідків, мені довелося піти проти його волі, щоб охреститися. Тоді я мала тільки дев’ять. У мене була мета служити піонеркою, а пізніше — місіонеркою. Але батько сказав, що я не буду служити піонером, поки мені не виповниться 21 рік. Я не збиралася чекати так довго. Тож у 16 років з дозволу батька я переїхала до своєї старшої сестри, яка емігрувала в Австралію. Зрештою, коли мені виповнилося 18, я почала піонерське служіння.

В Австралії я познайомилася з Гарві. Ми обоє хотіли служити місіонерами. У 1951 році ми одружилися. Після того як ми два роки прослужили піонерами, нас запросили в районне служіння. Наш район охоплював велику частину Західної Австралії, тож ми часто долали великі відстані, подорожуючи пустельною місцевістю.

НАША МРІЯ ЗБУЛАСЯ

У 1954 році нас запросили навчатися у 25-му класі школи «Гілеад». Невдовзі наша мрія стати місіонерами збудеться! Прибувши кораблем до Нью-Йорка, ми з головою поринули у дослідження Біблії. Частиною програми було вивчення іспанської мови, яка нелегко давалася Гарві, тому що він не міг вимовити іспанську літеру «р».

Під час навчання викладачі оголосили, що всі, кого цікавить служіння в Японії, можуть записатися на курси японської. Але ми не хотіли самі вирішувати, де нам служити. Невдовзі Альберт Шредер, один з викладачів, дізнався, що ми не записалися на курси. Він порадив нам ще раз все обдумати. Оскільки ми далі вагалися, брат Шредер сказав: «Ми з іншими викладачами вирішили вас записати. Подивимося, чи вам піде японська». І справді, японська давалася Гарві набагато легше, ніж іспанська.

У 1955 році, коли ми прибули в Японію, там служило лише 500 вісників. Гарві було 26, а мені — 24. Нас призначили у портове місто Кобе, де ми прослужили чотири роки. Ми дуже зраділи, коли нас знову запросили в районне служіння. Ми служили неподалік міста Нагоя. Тут нам подобалося все: брати і сестри, місцева кухня, природа. Але дуже скоро ми стали перед непростим вибором.

НОВА ТЕРИТОРІЯ — НОВІ ТРУДНОЩІ

Після того як ми провели в роз’їзній праці три роки, брати з японського філіалу запитали нас, чи ми могли б переїхати на Тайвань, щоб проповідувати людям з племені амі. Деякі брати в тій території стали відступниками, і філіал на Тайвані шукав брата, який би вільно розмовляв японською і міг би допомогти у цій ситуаціїa. Ми любили наше служіння в Японії, тому рішення переїхати далося нелегко. Але Гарві навчився ніколи не відмовляти Єгові, тож ми погодились.

Ми прибули на Тайвань у листопаді 1962 року. Кількість вісників на цьому острові тоді становила 2271, і більшість з них належала до племені амі. Перш за все ми взялися за вивчення китайської мови. У нас був лише один підручник, а наша вчителька не говорила англійською. Все ж китайська мова нам підкорилась.

Невдовзі після переїзду на Тайвань Гарві призначили наглядачем філіалу. Оскільки філіал був маленький, Гарві встигав і виконувати свої обов’язки, і три тижні на місяць служити з братами з племені амі. Він також час від часу служив обласним наглядачем і виступав з промовами на конгресах. Гарві міг би виголошувати промови японською, і брати з племені амі його б зрозуміли. Але влада вимагала, щоб релігійні зібрання проводилися тільки китайською. Тому Гарві, який ще добре не володів мовою, виголошував промови китайською, а місцевий брат перекладав його на мову амі.

У той час на Тайвані діяв воєнний стан, тож братам треба було отримувати дозволи на проведення конгресів. Отримати дозвіл було нелегко, і часто на нього доводилось довго чекати. Якщо на початку тижня, коли мав пройти конгрес, дозволу ще не було, Гарві приходив до поліцейського відділку, сідав там і не йшов, поки його не отримував. Оскільки поліцейським було ніяково, що у відділку сидить іноземець, вони швидко видавали дозвіл.

МОЄ ПЕРШЕ СЛУЖІННЯ В ГОРАХ

У ті тижні, коли ми проповідували з місцевими вісниками, нам доводилося багато ходити пішки: підніматися в гори і переходити річки. Щоб добратися до певного місця, зазвичай треба було йти годину або й більше. Пригадую своє перше служіння в горах. Того ранку ми швидко поснідали, о 5:30 сіли на автобус, який відвіз нас до віддаленого села, потім перейшли широку річку і стали підніматися на гору. Схил був настільки крутим, що ноги брата, який ішов попереду, були на рівні моїх очей.

Того ранку Гарві пішов у служіння з місцевими братами, а я проповідувала сама в маленькому селі, мешканці якого розмовляли японською. Приблизно о першій я відчула сильну слабкість, бо довго не їла. Коли я нарешті зустрілася з Гарві, братів з ним уже не було. Гарві обміняв кілька журналів на три курячих яйця. Він показав мені, як випити яйце, пробивши дірочки з двох кінців. Я випила одне, хоч і без великого задоволення. А кому ж дісталося третє? Мені, бо Гарві не зніс би мене з гори, якби я зомліла від голоду.

ЕКСТРЕМАЛЬНЕ КУПАННЯ

Пригадую випадок, який стався зі мною, коли ми приїхали на один районний конгрес. Ми зупинилися в брата, який жив біля Залу Царства. Для людей з племені амі купання дуже важливе. Тож дружина районного наглядача приготувала для нас ванну. Гарві був зайнятий, тому попросив мене піти першою. Виявилося, що «ванна» — це три посудини: відро з холодною водою, відро з гарячою водою і порожній таз. На моє здивування, дружина районного поставила все це біля дому, прямо перед Залом Царства, де брати готувалися до конгресу. Я попросила її дати мені якусь шторку, і вона принесла шматок прозорої плівки. Тоді я вирішила сховатися за будинком, але там були гуси, які повиставляли свої голови через паркан, готові щипнути кожного, хто до них наблизиться. Тож я сказала собі: «Брати занадто зайняті і не побачать, що тут хтось миється. Якщо ж я не помиюсь, господарі образяться. Хай буде, що буде!» І я це зробила.

ПУБЛІКАЦІЇ МОВОЮ АМІ

Гарві побачив, що братам і сестрам, які розмовляли мовою амі, важко рости духовно, через те що багато з них були неписьменними, а публікацій їхньою мовою не було взагалі. Оскільки в той час для мови амі розробили письмо на основі латинського алфавіту, у нас з’явилася можливість навчати братів і сестер читати рідною мовою. Це була нелегка праця, але зрештою вони могли дізнаватися більше про Єгову самостійно. Література мовою амі з’явилася в кінці 1960-х, зокрема «Вартова башта» почала виходити в 1968 році.

Проте уряду не сподобалося, що ми розповсюджуємо публікації мовою амі, а не китайською. Тож, щоб уникнути проблем, нам довелося пристосовуватись. Наприклад, понад рік ми видавали двомовне видання «Вартової башти» мандаринською китайською і мовою амі. Так могло виглядати, що ми вчимо людей китайської. З тих пір організація Єгови видала багато публікацій мовою амі, щоб допомогти цим щирим людям зрозуміти біблійні істини (Дії 10:34, 35).

ПЕРІОД ОЧИЩЕННЯ

У 1960—1970-х роках багато братів і сестер не дотримувалися високих Божих норм. Через те що вони не до кінця розуміли біблійні принципи, дехто з них вів аморальне життя, напивався, курив або жував горіх бетель. Гарві відвідав багато зборів, щоб допомогти братам зрозуміти погляд Єгови на ці речі. Під час одного з таких візитів стався випадок, про який я згадала на початку.

Смиренні брати і сестри охоче робили зміни, але, на жаль, було багато й таких, які не хотіли змінюватись. Тож за 20 років кількість вісників на Тайвані впала від приблизно 2500 до близько 900. Це нас дуже засмучувало. Але ми розуміли, що Єгова ніколи не буде благословляти нечисту організацію (2 Кор. 7:1). Зрештою збори на Тайвані очистились, і тепер там служить понад 11 000 вісників.

У 1980-х роках ми побачили, що брати і сестри з племені амі стали духовно міцними, тож Гарві зміг більше часу приділяти проповідуванню китайцям. Йому вдалося допомогти чоловікам багатьох наших сестер стати Свідками Єгови. Пам’ятаю, яким щасливим він був, коли один з цих чоловіків вперше помолився до Єгови. Я також дуже раділа, що могла допомогти багатьом щирим людям наблизитись до Єгови. І як же приємно мені було служити у філіалі на Тайвані разом з сином і донькою однієї з моїх учениць.

БОЛІСНА ВТРАТА

На жаль, мого дорого друга вже немає зі мною. Гарві помер від раку 1 січня 2010 року. Ми прожили разом майже 59 років, і приблизно 60 років Гарві провів у повночасному служінні. Мені й досі його дуже бракує. Але яка я щаслива, що ми разом з моїм чоловіком служили у двох екзотичних країнах, коли праця проповідування там тільки починалась! Ми навчилися розмовляти, а Гарві ще й писати, двома важкими азіатськими мовами.

Через кілька років після смерті чоловіка Керівний орган запропонував мені переїхати в Австралію, адже я вже була немолода. Моя перша думка: «Я не хочу залишати Тайвань». Але Гарві вчив мене ніколи не відмовляти організації Єгови, тож я знала, що робити. Згодом я зрозуміла, що це було мудре рішення.

Тепер я служу в австралазійському філіалі, а на вихідних проповідую зі збором. Мені приємно, що я можу використовувати свої знання японської і китайської мов, щоб проводити екскурсії в Бетелі. Я з нетерпінням чекаю на день, коли мій Гарві воскресне. Він ніколи не відмовляв Єгові, і я впевнена, що наш небесний Батько його пам’ятає (Ів. 5:28, 29).