У пошуках дельфінів на другому кінці світу

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ

«ЦЕ ЄДИНЕ створіння, яке любить людину просто так»,— написав грецький есеїст Плутарх. Кого він мав на увазі? Не кого іншого, як дельфіна, близького родича китів.

Згідно з енциклопедією «Уорлд бук», «чимало науковців вважають, що дельфіни належать до найрозумніших тварин, як і шимпанзе та собаки». Проте, як зауважив Плутарх, дельфіни тягнуться до людей не лише для того, щоб їх нагодували. Навпаки, складається враження, що багатьом з них просто подобається перебувати у нашому товаристві. «Хоча, можливо, дельфін і не має потреби бути біля людини,— говориться у книжці «Таємниці океанічних глибин» (англ.),— ця тварина допитлива і, цілком імовірно, отримує стільки ж задоволення від наших пустощів, скільки ми від її». Серед 32 видів морських дельфінів 4 водиться у Новій Зеландії: дельфін звичайний (Delphinus delphis), афаліна (Tursiops truncatus), тьмяний дельфін (Lagenorhynchus obscurus) і найменший у світі — дельфін Гектора (Cephalorhynchus hectori)a.

Затока Бей-оф-Айлендс, мальовнича прибережна зона Нової Зеландії, просто кишить дельфінами. Нам не терпиться їх побачити. На човні вирушаємо з міста Расселл. Гід розповідає, що, окрім афаліни та дельфіна звичайного, тут теж неважко натрапити на косатку та гринду — і всі вони є родичами дельфінів. Нам пояснюють, як можна побачити дельфінів: необхідно стежити за їхнім спинним плавцем або ж бризками, які вони випускають з дихала. «Буває і таке,— каже гід,— що дельфіни знаходять нас першими!»

Плавання з дельфінами

Чекати довго не доводиться. Перед нами з’являються величезні — завдовжки до 4 метрів — темні тіні афалінів, які без жодних зусиль спинними плавцями, наче стрілою, розтинають хвилі. Заради розваги грайливі дельфіни можуть легко осідлати корабельну хвилю біля носа судна. Човен зупиняється, і ми з гідом обережно спускаємося у глибоку зеленувату воду, де дикі дельфіни дозволяють нам поплавати з ними.

Мене оточили спинні плавці. Не знаю, куди дивитися спочатку. Глибоко вдихнувши, я із зачудуванням споглядаю сірі тіні, що рухаються піді мною. Ось виринає один дельфін, оглядає мене, а потім злегка перевертається, показавши своє біле черево. Хоча дельфіни тримаються дещо на віддалі, їхній свист досить виразний. Схоже на те, що мої спроби наслідувати їхні звуки не справляють враження на дельфінів: вони на мить відходять і знову з’являються, продовжуючи кружляти.

Риболовля та гра

Повернувшись у човен, ми пливемо за дельфінами до затишної бухти. Там стільки дельфінів, що годі й зрахувати: куди не кинеш оком, вони стрибають та хлюпаються! Насправді ж так дельфіни ловлять рибу. В основному ці тварини живляться кальмарами, рибою та ракоподібними. Нам навіть вдається бути очевидцями уроку риболовлі. Матуся оглушує рибку своїм ехолокаційним звуком, а дитинча, мабуть, намагаючись спіймати рибку, ляскає її хвостом. Здається, маляті одного уроку замало!

Більшу частину дня дельфіни забавляються і проводять час разом. Один з них пропливає мимо, гордо хизуючись морською водорістю на спинному плавцю. Гід каже, що водорість — улюблена забавка дельфінів. Почепивши її на плавець або дзьоб, вони можуть гратися нею годинами. Коли одному набридне, цю водорість підхопить інший і почне собі забавлятися.

«Звукові зображення»

Аби чіткіше «побачити», що відбувається під водою, дельфіни використовують ехолокацію, тобто сонарну систему, що діє на високій частоті, подібній до частоти ультразвукового сканування. Ці тварини видають ехолокаційне клацання, і «зображення», котре отримують, дає їм змогу відшукувати їжу та інші цікаві об’єкти, нас у тому числі. Дельфіни спілкуються одне з одним за допомогою високих свистячих звуків, які передаються на частоті удесятеро вищій та у чотири з половиною рази швидше, ніж людська мова. Замість того щоб користуватися мовою у нашому розумінні цього слова, дельфіни, як видно, створюють «звукові зображення».

Без сумніву, про дельфінів відомо ще не все. Можливо, колись ми повністю зрозуміємо ці створіння: як і що вони думають про нас. Сповнені подиву та приємних почуттів, ми покидаємо цю прекрасну безлюдну бухту з її вкритими туманом кручами і чистим піщаним пляжем, залишаючи все це для дельфінів. Тепер ми відчули повагу до цих створінь і ще більше благоговіння перед нашим Творцем (Об’явлення 4:11).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 18, 19]

Виховання маляти

Дельфіни — це не риби, а ссавці. Тому немовля дельфіна харчується молоком матері. За трирічний період, коли самка вигодовує своє дитинча, вона показує йому все, що необхідно знати, аби вижити. Скажімо, вона навчає його, як користуватися ехолокаційною, або сонарною, системою, а також розпізнавальним «знаком», котрий дельфін ставитиме в кінці кожного свого «речення». Крім того, самка дає йому урок, як ловити рибу, спарюватися і спілкуватися з іншими дельфінами.

Усередині матері маля дельфіна перебуває зігнуте удвоє, а народжується воно хвостом уперед. У новонародженого неважко помітити вертикальні лінії, що вказують, як він був складений в утробі. Маля ссе молоко на ходу, весь час залишаючись поряд з матусею, і це допомагає йому використовувати гідродинамічні ефекти руху самки.

[Відомості про джерело]

© Jeffrey L. Rotman/CORBIS

[Карта на сторінці 19]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

НОВА ЗЕЛАНДІЯ

Затока Бей-оф-Айлендс

[Ілюстрація на сторінці 17]

Афаліна.

[Відомості про джерело]

© Jeff Rotman

[Ілюстрація на сторінці 17]

Дельфін Гектора.

[Відомості про джерело]

Photo by Zoe Battersby

[Ілюстрація на сторінці 18]

Тьмяний дельфін.

[Відомості про джерело]

Mark Jones

[Ілюстрація на сторінці 18]

Дельфін звичайний.

[Відомості про джерело]

© R.E. Barber/Visuals Unlimited