Як давати собі раду у марнотратному суспільстві
«У ПРИРОДІ... немає чогось такого, як відходи». Згідно з журналом «Тайм», так висловився один шанований фахівець у галузі переробки відходів. Він посилався на дивовижний механізм, завдяки якому нежива або вже непридатна матерія однієї частини екосистеми завжди служить на благо іншої. За повідомленням, цей самий фахівець вважає, що «людство може перейняти у природи, як давати собі раду зі сміттям, але це вимагатиме застосування нової технології і докорінної зміни у складі розуму».
Більшість з нас навряд чи в стані посприяти створенню нової технології. Але ми можемо змінити своє ставлення! Правильний погляд на деякі основні принципи щодо прийнятної поведінки допоможе нам ліпше долати проблеми, пов’язані з життям у марнотратному суспільстві.
Уникайте марнотратства
Кожен п’ятий житель планети лягає спати голодним. Усвідомлення цього мусить спонукувати нас належно ставитись до продуктів і не марнувати їх. Подружня пара, яка повернулася до Європи після 28 років місіонерської діяльності в Африці, сказала, що їм важко знову звикнути до рідної країни, передусім, через «марнотратне ставлення людей до їжі».
Мудрі батьки вчать своїх дітей накладати на тарілку стільки їжі, скільки ті можуть з’їсти. Це зменшить сміття і відходи. Спочатку ліпше взяти малу порцію, а потім попросити ще. Звичайно, батьки повинні бути зразком у цьому. Ісус подав усім нам приклад, виявляючи справжню вдячність за Божі дари — як фізичні, так і духовні. У Біблії сказано, що він старанно дбав, аби не марнувати продуктів, навіть коли вони були подані чудесним способом і в достатку! (Івана 6:11—13).
Принцип ощадливості можна також застосувати до одягу, меблів і машин. Якщо зберігати речі у доброму стані й використовувати їх настільки довго, наскільки доцільно, це свідчитиме про наше цінування того, чим володіємо. Ми не повинні ставати жертвою рекламного світу, який намагається спонукати нас бути незадоволеними тим, що маємо, і пропонує щось більше, ліпше, швидше, міцніше. Безумовно, у нас є повне право замінити майно, яке ще придатне для користування. Але перш ніж зробити це, треба подумати про свій склад розуму й спонуки.
Уникайте пожадливості
Коли ізраїльтяни мандрували пустелею до Обіцяної землі, вони у надприродний спосіб отримували їжу — манну. Згідно з біблійним повідомленням, манни було вдосталь. Однак ізраїльтяни отримали застереження, щоб не розвивати пожадливості. Вони мали збирати манну відповідно до своїх насущних потреб. Неслухняні не одержали користі від своєї пожадливості, оскільки залишки манни червивіли та починали смердіти (Вихід 16:16—20). Біблія неодноразово чітко й рішуче засуджує пожадливість (Ефесян 5:3).
Про пожадливість говорить не лише Біблія. Приміром, римський філософ і драматург першого століття Сенека визнавав, що пожадлива людина ніколи не буває задоволена. Він зазначив: «Для жадібності мало навіть цілої природи». Еріх Фромм, філософ XX століття, дійшов подібного висновку: «Жадібність наче бездонна бочка. Людина вибивається з сил, аби наповнити її, але успіху так і не досягає». Отже багато людей вирішило уникати пожадливості й марнотратності. До того ж вони зробили ще щось.
Навчіться ділитися
Перш ніж позбутися речей, які все ще у належному стані, подумайте, хто б з радістю міг їх прийняти. Наприклад, коли діти виросли зі свого одягу, чи не могли б його носити ще й інші? Чи не можна зробити щось подібне з добрим майном, яким ви вже не користуєтесь так, як раніше? Поділіться радістю, яку колись зазнали від цієї речі, даруючи її комусь іншому. Американський письменник і гуморист Марк Твен якось написав: «Щоб повністю зрозуміти, що таке радість, треба з кимось нею поділитися». Можливо, вам доводилось переконатися, що розділена з кимось радість подвоюється. Окрім того, це допомагає протидіяти негативному впливу марнотратного складу розуму.
Ділитися з іншими — це чеснота, до якої Біблія настійно заохочує (Луки 3:11; Римлян 12:13; 2 Коринтян 8:14, 15; 1 Тимофія 6:18). Справді, наскільки ж ліпшим був би світ, якби всі охоче ділилися один з одним!
Задовольняйтеся необхідним
Задоволена людина — щаслива. Це загальновідома істина. Грецьке прислів’я каже: «Ніщо не зможе задовольнити того, хто не задоволений малим». А згідно з японським, «Хто не вдоволений — той бідний». Біблія також зі схваленням говорить про вміння бути задоволеним. Ми читаємо: «Велике надбання — бути побожним і задоволеним [«обмежуватися тим, що маєш», НС]. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1 Тимофія 6:6, Дерк; 6:7, 8; Филип’ян 4:11).
Звичайно, задовольнятися тим, що маємо, вимагає «докорінної зміни у складі розуму». Дівчина, на ім’я Сузанна, нещодавно усвідомила: треба зробити таку зміну. Вона розповідає: «Я вирішила, що оскільки не можу мати всього, що подобається, то треба вподобати те, що я вже маю. Тепер я щаслива і задоволена».
Вдоволення справді веде до щастя. Професор Арґір Гаджікрістеф, болгарський фахівець з питань старіння, каже: «Основне зло — це передусім незадоволення тим малим, що людина посідає». Беручи до уваги те, що почуття вдоволення також сприяє здоров’ю, він додає: «Людина, яка не намагається жити ліпше, ніж її сусід, яка не прагне завжди мати чимраз більше, не змагається з іншими, живе без стресу. А це береже нерви».
Дійсно, марнотратне суспільство ніколи не принесе справжнього щастя. Не зробить цього й марнотратний склад розуму. І, здається, дедалі більше людей починає це усвідомлювати. А ви?
[Ілюстрація на сторінці 9]
Дітей слід вчити не марнувати їжі.
[Ілюстрація на сторінці 9]
Ісус подав добрий приклад, як уникати марнотратності.
[Ілюстрація на сторінці 10]
Замість того щоб викидати те, чим ви вже не користуєтесь, чому б не віддати це іншим?