Догмат 3: Усі добрі люди йдуть на небо

Походження догмата.

Після смерті Ісусових апостолів, ще до початку II століття, з’явилися так звані отці церкви. Вони зайняли в християнському зборі визначне становище. Про тих чоловіків у «Новій католицькій енциклопедії» (2003 рік, том 6, сторінка 687, англ.) сказано: «Головною темою їхнього навчання було те, що після смерті душа, покинувши тіло і пройшовши необхідне очищення, отримує небесне блаженство».

Що каже Біблія?

«Щасливі лагідні, бо вони успадкують землю» (Матвія 5:5).

Хоча Ісус пообіцяв учням приготувати їм місце на небі, з його слів видно, що туди йдуть не всі праведні люди (Івана 3:13; 14:2, 3). Ісус у молитві до Бога просив, аби Божа воля виконувалась «як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10). Праведним людям Бог приготував дві нагороди: для невеликої групи — можливість царювати з Христом у небі, а для більшості — вічне життя на землі (Об’явлення 5:10).

З часом церква перестала розуміти роль, яку Бог відвів їй на землі. До чого це призвело? «Офіційна церква дедалі більше заступала очікуване Царство Бога»,— говориться в «Новій британській енциклопедії». Вона почала утверджувати свою владу, беручи участь у політиці. Так церква виявила повну зневагу до слів Ісуса, який сказав, що його послідовники «не належать світу» (Івана 15:19; 17:14—16; 18:36). Перебуваючи під впливом римського імператора Константина, церква пішла на компроміс і спотворила біблійні вчення, одне з яких стосується самого Бога.

Поміркуйте над такими біблійними віршами: Псалом 37:10, 11, 29; Івана 17:3; 2 Тимофія 2:11, 12.