Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Нью-Йорку

КІЛЬКА років тому Сесар і його дружина Росіо насолоджувалися комфортним життям у Каліфорнії. Сесар працював повний робочий день, встановлюючи та обслуговуючи опалення, вентиляцію та кондиціювання, а Росіо працювала неповний робочий день у лікарському кабінеті. Вони мали власний дім, і в них не було дітей. А втім, щось змінило їхнє життя. Що саме?

У жовтні 2009 року філіал у США надіслав листа всім зборам країни, в якому заохочував досвідчених добровольців заповнити заяву на тимчасове служіння в Бетелі, щоб допомагати на розширенні філіалу в Уоллкіллі (штат Нью-Йорк). Заяву могли подавати навіть ті, кому було більше ніж 35 років. «З огляду на наш вік ми розуміли, що для нас це єдиний шанс послужити в Бетелі,— зізнаються Сесар і Росіо.— Ми аж ніяк не хотіли втратити цю нагоду». Вони відразу заповнили заяву.

Понад рік Сесар і Росіо не отримували запрошення в Бетель. Але вони зробили необхідні кроки для досягнення мети — спростили своє життя. Сесар розповідає: «Ми переробили наш гараж в однокімнатну квартиру, щоб свій будинок здавати в оренду. Потім ми переїхали з омріяного нами будинку площею у 200 квадратних метрів, який побудували лише кілька років тому, до квартири площею у 25 квадратних метрів. Такі зміни мали допомогти нам прийняти запрошення в Бетель». Що відбулося далі? «Через місяць після того, як ми переїхали в маленьку квартиру,— каже Росіо,— нас запросили служити тимчасовими добровольцями в Уоллкіллі. Було очевидно, що Єгова поблагословив нас за те, що ми спростили своє життя».

САМОЖЕРТОВНІСТЬ ПРИНОСИТЬ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Подібно до Сесара і Росіо, сотні братів і сестер пішли на жертви заради участі в будівельних проектах у штаті Нью-Йорк. Багато з них працює на розширенні в Уоллкіллі, а інші допомагають на будівництві всесвітнього центру у Ворвікуa. Чимало подружніх пар покинули свої гарні доми, хорошу роботу і навіть домашніх улюбленців, щоб повнішою мірою служити Єгові. Чи Бог благословляє такий дух саможертовності? Авжеж!

Ось приклад. Електрик Уей разом з дружиною Деброю, яким приблизно по 60, продали свій дім і більшість свого майна у Канзасі й переїхали в Уоллкілл як служителі Бетелю, котрі живуть за межами філіалуb. І хоча їм довелося зробити зміни в житті, вони вважають, що варто було піти на такі жертви. Про своє служіння в Бетелі Дебра говорить: «Іноді мені здається, що я серед тих, хто працює на будівельному майданчику в Раю, як це зображають наші публікації».

Мелвін і Шерон продали свій дім і майно у Південній Кароліні, аби допомагати у Ворвіку. Піти на такі жертви було нелегко, але вони щасливі, що беруть участь в історичному проекті. Це подружжя розповідає: «Як же радісно усвідомлювати, що ти допомагаєш у будівництві об’єкту, який принесе користь всесвітній організації».

Кеннет, колишній будівельник на пенсії, і його дружина Моурін, яким за 50, приїхали з Каліфорнії, щоб взяти участь у будівельному проекті у Ворвіку. Для цього вони домовилися із сестрою у зборі, щоб вона доглядала за їхнім домом, і попросили рідних попіклуватися про старенького батька Кеннета. Чи вони шкодують, що пішли на жертви заради служіння в Бетелі? Ні. «Ми отримуємо багато благословень,— каже Кеннет,— хоча є й труднощі. Наше життя наповнене великим змістом, і ми від усього серця радимо іншим спробувати це служіння».

ЯК ДОЛАТИ ТРУДНОЩІ?

Більшості тих, хто готовий служити, довелося подолати певні труднощі. Приміром, Вільям і Сандра, яким за 60, вели спокійне життя в Пенсильванії. Вони мали успішну фірму, яка займалась точною обробкою деталей, і давали роботу 17 особам. Вільям і Сандра служили у зборі, в якому були ще з дитинства, і поряд з ними жило чимало їхніх родичів. Тож, коли з’явилась нагода допомагати в Уоллкіллі, вони зрозуміли, що доведеться розпрощатися майже з усіма друзями, рідними і всім, до чого вони звикли. «Без сумніву, найважче нам було відмовитися від тихого життя»,— визнає Вільям. Однак після багатьох молитов це подружжя вирішило переїхати і не жалкує про таке рішення. «Ні з чим не зрівняти радість, яку отримуєш, співпрацюючи з родиною Бетелю. Ми з Сандрою щасливі, як ніколи»,— каже Вільям.

Рікі, виконроб з Гаваїв, отримав запрошення на будівництво у Ворвіку як служитель Бетелю, котрий живе за межами філіалу. Його дружина Кендра заохочувала його прийняти це запрошення. Проте вони мали 11-річного сина Джейкоба, про якого були зобов’язані дбати. Вони обміркували, чи було б мудро переїхати цілою сім’єю у штат Нью-Йорк і чи зможе їхній син звикнути до цілком іншого середовища.

«Насамперед ми хотіли знайти збір, в якому є духовно сильна молодь, щоб Джейкоб міг мати багато хороших друзів»,— каже Рікі. Та вони опинилися у зборі, де було дуже мало дітей, зате кілька бетелівців. «Після першого зібрання я запитав Джейкоба, що він думає про новий збір, зокрема про те, що серед молодих не було жодного його однолітка,— розповідає Рікі.— Син відповів: “Не хвилюйся, тату. Моїми друзями стануть молоді бетелівці”».

І дійсно, молоді бетелівці подружилися із Джейкобом. Як це вплинуло на нього? «Одного вечора я проходив повз кімнату свого сина і побачив, що ще горить світло,— пригадує Рікі.— Я сподівався застати його за якоюсь електронною грою, але він читав Біблію! Коли я запитав Джейкоба, що́ він робить, той відповів: “Я молодий бетелівець і маю прочитати Біблію за рік”». Уявіть собі, які щасливі Рікі та Кендра — і не тільки тому, що Рікі працює на будівництві у Ворвіку, але й тому, що їхній переїзд сприяє духовному росту сина (Присл. 22:6).

НЕ ХВИЛЮВАЛИСЯ ПРО МАЙБУТНЄ

Роботи на будівельних об’єктах в Уоллкіллі та Ворвіку зрештою завершаться. Тож ті, кого запросили допомагати, розуміють, що їхнє бетелівське служіння є тимчасовим. Чи ці брати і сестри надто переймаються своїм майбутнім — куди поїдуть чи що робитимуть? Зовсім ні. Чимало з них поділяють думку двох подружніх пар з Флориди, яким за 50. Джон, виконроб, зі своєю дружиною Кармен, які служать тимчасовими добровольцями у Ворвіку, говорять: «Ми бачимо, як Єгова донині піклується про всі наші потреби. І знаємо: Єгова не привів нас сюди, щоб потім покинути» (Пс. 119:116). Луїс, який проектує протипожежні системи, і його дружина Кенья, служать в Уоллкіллі. Вони визнають: «Ми вже бачимо щедру руку Єгови в тому, як він дбає про нас матеріально. Ми впевнені, що Єгова й далі дбатиме про нас, хоча не знаємо, як, коли і де» (Пс. 34:10; 37:25).

«СТІЛЬКИ БЛАГОСЛОВЕНЬ, ЩО ВАМ БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕ БРАКУВАТИМЕ»

Більшість з тих, хто допомагає на будівництві в Нью-Йорку, могли б знайти причини не зголошуватися на будівництво. Проте вони випробували Єгову, як він і заохочує кожного з нас: «Випробуйте мене, будь ласка... чи я не відкрию для вас небесних отворів і не зіллю стільки благословень, що вам більше нічого не бракуватиме» (Мал. 3:10).

Чи ти теж випробуєш Єгову й отримаєш рясні благословення? З молитвою обдумай, що́ ти можеш робити, аби брати участь у цій захопливій праці чи то в Нью-Йорку, чи на інших будівельних проектах організації, і сам переконайся, як Єгова винагородить тебе (Марка 10:29, 30).

Дейл, інженер-будівельник, і Кеті з Алабами радять спробувати цей вид служіння. Ці добровольці в Уоллкіллі кажуть: «Якщо ви відважитесь покинути комфортне життя, то зможете побачити дію духу Єгови». Як тобі показати свою готовність виконувати таке служіння? Дейл ділиться: «Спрости, спрости і потім ще трохи спрости своє життя. Ти ніколи не пошкодуєш!» Гарі з Північної Кароліни має за плечима 30-річний досвід управління будовою. Вони з дружиною Моурін говорять, що одне з благословень, які вони мають у Ворвіку,— це «знайомство і співпраця з багатьма чудовими братами і сестрами, котрі віддають своє життя для служіння Єгові в Бетелі». Гарі додає: «Щоб служити в Бетелі, необхідно вести просте життя, і це найліпше, що можна робити в цій системі». Джейсон, який працював на підрядчика з електротехнічних робіт, і Дженніфер з Іллінойсу кажуть, що брати участь на спорудженні Бетелю в Уоллкіллі, «ніби працювати в новому світі». Дженніфер говорить: «Як же приємно, що Єгова цінує все, що ти робиш. Це інвестиція з думкою про майбутнє, яке він готує для нас. Єгова дбає про те, щоб нам нічого не бракувало».