Рана, яка не швидко гоїться

Чи траплялося, що ви захворіли, але так швидко одужали, що вже й забули про цю прикрість? На жаль, давати собі раду з болем, якого завдає смерть, не так легко. «Не існує такого поняття, як “подолати горе”»,— пише доктор Ален Вулфелт у своїй книжці про те, як загоювати рани тих, хто втратив свою половинку («Healing a Spouse’s Grieving Heart»). Все ж він додає: «Час і підтримка інших полегшують біль».

Подивімось, як патріарх Авраам відреагував на смерть своєї дружини Сарри. У Біблії говориться, що він «почав оплакувати її». Слово «почав» натякає на те, що пройшов певний час, поки Авраам змирився зі своєю втратоюa. Також подумаймо про Якова, якого обманули, сказавши, що його сина Йосипа роздер дикий звір. Він горював «багато днів», і рідні не могли його розрадити. Минуло кілька років, а смерть сина все ще гнітила його (Буття 23:2; 37:34, 35; 42:36; 45:28).

Нині подібні почуття переживає чимало тих, у кого смерть забрала близьку людину. Ось лише два приклади.

• «Мій чоловік Роберт помер 9 липня 2008 року. День, коли сталася та жахлива аварія, почався як зазвичай. Ми поснідали і, перед тим як Роберт пішов на роботу, обнялися, поцілувались і сказали одне одному: “Я тебе люблю”. Вже минуло шість років, а мій біль так і не вщух. Не знаю, чи зможу коли-небудь змиритися зі своєю втратою» (Гейл, 60 років).

• «Хоча моєї дружини немає зі мною вже понад 18 років, я й досі тужу за нею. Щоразу, коли милуюсь красою природи, то пригадую її. Я уявляю собі, з яким захопленням вона б розглядала те, що зараз бачу я» (Етьєн, 84 роки).

Зрозуміло, такі болючі і тривалі почуття є цілком нормальними. Кожна людина по-своєму переживає горе, тому судити когось у цьому питанні було б неправильно. Водночас нам не варто звинувачувати себе, якщо ми дуже емоційно реагуємо на втрату. Тож як давати собі раду з горем?