Пісня над піснями

5 „Прийшов я до са́ду свого, о се́стро моя, наречена!

Збираю я мирру свою із бальза́мом своїм,

спожива́ю свого стільника́ разом із медом своїм,

п’ю вино я своє зо своїм молоком!

 2 „Я сплю, — моє ж серце чува́є.

Ось голос мого коханого!

Стукає. „Відчини мені, се́стро моя,

о моя ти подру́женько, голубко моя, моя чиста, —

бо росою покри́лася вся моя голова,

мої ку́чері — кра́плями ночі!“

3 „Зняла я одежу свою, —

як зно́ву її надягну́?

Помила я нı́жки свої, —

як же їх занечи́щу?“

4 Мій коханий простя́г

свою руку крізь о́твір, —

5 Встала я відчини́ти своє́му коханому, —

а з рук моїх ка́пала ми́рра,

і мирра текла́ на засу́вки замка́

з моїх пальців.

6 Відчинила своє́му коханому, —

а коханий мій зник, відійшов!

Душі не става́ло в мені, як він говорив.

Я шукала його, та його не знайшла́.

7 Стріли мене сторожı́, що ходять по місті, —

набили мене, завдали́ мені ра́ни.

Здерли з мене моє покрива́ло,

сторожı́ міських мурів!“

8 „Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, —

як мого коханого стрінете ви,

що йому повісте́? —

Що я хвора з коха́ння!“

9 „Чим коханий твій кращий від інших коханих,

вродливı́ша з жіно́к?

Чим коха́ний твій кращий від іншіх коханих,

що так заклина́єш ти нас?“

10 „Коханий мій білий й рум’я́ний,

визначнı́ший він від десяти тисяч інших.

11 Голова його — щиреє золото,

його ку́чері — па́льмове віття, чорні, як во́рон.

12 Його очі — немов голубки́ над джере́лами во́дними,

у молоці повими́вані, що над повним струмко́м посіда́ли!

13 Його ли́чка — як гря́дка бальза́му,

немов квітники́ запашнı́!

Його губи — ліле́ї,

з яких ка́пає ми́рра теку́ча!*

14 Його руки — стовпцı́ золоті,

повиса́джувані хризолı́том,

а ло́но його — твір мисте́цький

з слоно́вої кости, покритий сапфı́рами!

15 Його сте́гна — стовпи мармуро́ві,

поста́влені на золотії підста́ви!

Його вигляд — немов той Лива́н,

він юна́к — як ті ке́дри!

16 Уста його — солодо́щі,

і він увесь — пожада́ння.

Оце мій коханий, й оце мій дружо́к,

дочки єрусали́мські!“