Єврейський дяк навчився співати хвалу Єгові

Від “Пробудись!” кореспондента в Ізраїлі

КОЛИ мені було сімнадцять років я студіював теологію в університеті у Стамбулі. Це була семінарія в якій приготовляли й вчили рабинів служити по цілій Туреччині. Тому, що я робив такий добрий поступ у студіях Тори та Талмуда, мене призначили на дяка (який відспівує релігійні пісні і веде збір у молитві) славної синагоги. Мене також призначили вчителем двох клас молодших студентів Тори. За двоє цих призначень я діставав сталу платню. Хоч мої родичі не дуже любили мою ідею, то я таки планував закінчити місцеве вишколення тут у Туреччині і поїхати до Єшеви (школа для глибшого студіювання Талмуду), щоб закінчити мою освіту там.

Дискусія над Біблією з її наслідками

Але тоді прийшла поворотна точка. Одного дня дві сестри мого друга запросили мене відвідати з ними одну родину. “До неї приходить хтось щотижня і сперечається проти науки Юдаїзму”, вони сказали. “Але ми є певні, що якби ти пішов з нами, то ти міг би виграти цей аргумент”. Я погодився піти з ними, і ми призначили час.

Узявши з собою єврейську Біблію, і з моєю традиційною кіппою, або ярмулкою на голові, о дев’ятій годині вечером я пішов до призначеного місця. Дім був повний людей, багато з яких були цікаві глядачі. Але між ними сидів молодий чоловік із мусульманської родини, який мав Біблію в турецькій мові. Я був дуже здивований побачити когось із мусульманської родини з Біблією, тому що Свята Біблія почалася з євреями, але я скоро опанував собою. Незабаром ми почали дискутувати різні релігійні теми з Біблії.

Я почував себе досить певно тому, що мав добре знання Біблії. Але незабаром я зрозумів, що то не вистачало лише знати, що там є написано, але, що треба було й розуміти Писання. Крім цього, багато наук, які я вірив були засновані на Біблії, на моє здивовання, не мали жодного зв’язку з Біблією, але були переказами доданими різними рабинами.

Я мушу признатися, що мені було досить тяжко боронити свою віру з Біблії, і наша дискусія продовжалася аж до третьої години ранку! Проте, я був певний, що на точки на яких я не знав відповіді, рабинські вчителі будуть знати їх. Отже наступного дня я постановив запитати одного з них.

Одною з основ вчення єврейської віри, наприклад, є відбудування храма в Єрусалимі. Але згідно з цим турецьким чоловіком, Біблія показує, що немає жодної потреби будувати Богові матеріальний храм. На доказ він наводив слова з Ісаї 66:1: “Так говорить Господь (Єгова): ‘Небеса — Мій престол, а земля — то підніжок для ніг Моїх. Який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку’ ”?

Слідуючого дня я поставив рабинові це питання в класі. Я запитав його: “На якій підставі ми віримо, що храм буде відбудований в Єрусалимі, коли Ісая 66:1 показує, що Бог не цікавиться такими будинками”.

Рабин подивився на мене підозріло, і піднівши голос запитав мене: “Чи ти ходиш до ‘Єговістів’ [християнські Свідки Єгови]? Не наважуйся!” З тону його голосу мені здавалося, що я вчинив якийсь великий гріх, отже мусів зректися всякого дотику з ними, і сказав: “Ні! Ні!” Але він залишив мене без відповіді на моє питання і далі продовжував вчити класу.

Мене дуже дивувало як цей рабин міг знати, що я говорив із християнськими Свідками Єгови, коли я лише поставив йому це питання. Пізніше я довідався, що єврейські рабини й священики так званого Християнства в місті не можуть терпіти Свідків, будучи зворушені тим, що багато людей покидали їхні стада і приставали до Свідків Єгови.

Студіювання переконує мене про правду в Біблії

Два тижні пізніше, коли я йшов приватно вчити одного з моїх студентів, мене хтось покликав по імені. Я пізнав, що голос був господаря в домі, якого ми мали ту довгу дискусію два тижні тому назад. “Що ж ти думаєш про нього?” він хотів знати.

“На мене він не зробив такого великого враження”, я відповів йому, не хотівши загубити свою самопошану.

“Чи б ти хотів зустріти єврейського Свідка Єгови?” він запитав.

“Добре”, я відповів, і зараз додав, “але я ніколи не покину своєї єврейської віри”.

Ми призначили час для нашої зустрічі. Ця зустріч започаткувала серію тижневих дискусій, що відбувалися потаємно, тому що я боявся моїх вчителів, моїх родичів і цілої єврейської громади. Незважаючи на все те, я вирішив продовжувати наші дискусії, щоб міг докладно порівняти традиційні єврейські студії в семінарії з біблійною наукою християнських Свідків Єгови.

Чим більше я товаришував із Свідками і добре познайомився з ними, то тим більше я переконувався, що вони мали правду з Біблії. Незабаром прийшов час, що я вже не міг, і дійсно не хотів стримуватися. Я вирішив дискутувати біблійні правди, яких я навчився, з студентами моєї власної класи в університеті і з студентами, яких я навчав приватно. Негайно я зустрів опозицію з кожної сторони. В школі мене покликали до директора. В його мові, без жодного сумніву, була погроза, дійсно він став грозити мені — якщо я не покину товаришувати з Свідками Єгови, то він виключить мене зі школи. Він також натискав мене виявити імена й адреси Свідків із якими я був знайомий, щоб міг передати цю інформацію до поліції. Непотрібно й згадувати, я нічого не виявив йому.

Новини, що я став християнським Свідком Єгови негайно поширилися по цілій жидівській громаді в Станбулі. Члени школи почали уникати мене, боячись, що я також буду “навертати” їх. Часто з мене насміхалися. Хоч такі досвіди не були дуже приємні, то однак вони не турбували мене.

Випадок відносно Ісаї 9:5, 6

Я добре пам’ятаю досвід, якого я мав у школі одного дня. Тому, що вищі класи були менші, кількістю студентів, то для студій Біблії з’єднали три класи. Вік студентів був від сімнадцяти до двадцяти одного. Протягом студії з рабином М—— з Єрусалимської Єшіва Семінарії, ми розбирали дев’ятий розділ пророцтва Ісаї. Відносно, шостого вірша у тому розділі тлумачення було, що обіцяна “дитина”, яка мала народитися була саме цар Єзекія з Юдеї. Решта студентів прийняли це пояснення без жодного сумніву. Але я перервав мову вчителя поставивши йому питання, як він міг приписувати сповнення цього пророцтва до Єзекії, коли цей без сумніву не був ‘Сильним Богом’ або ‘Отцем Вічности’, або “Князем Миру”, ані він не заснував “престол Давида” і не сидів на ньому вічно.

Не відповідаючи він запитав мене як я сам вірив і розумів цей вірш. Я сказав, що певно цей вірш мусів відноситися до Месії, до того, хто буде сидіти на престолі Давида вічно і який заснує вічний мир. Таке пояснення цілком здивувало рабина, і здавалося, що він ще не чув такого пояснення.

Було цікаво бачити як ціла класа зараз пробудилася й чекала на рабинову відповідь. Я чув як пошепки говорили один до одного: “Він не змінив своїх поглядів”. “Очевидно, що він далі ходить до тих ‘Єговістів’ “. На відповідь рабин запитав мене: “Чи ти називаєшся Давид?” Ясно було, що його вже перестерігали про мене, але він особисто не знав хто я був. “Я дам тобі відповідь після уроку”, він сказав.

Дзвінок задзвонив на закінчення класи, але ніхто не хотів виходити — всі хотіли почути рабинову відповідь на моє питання про те чудове пророцтво Ісаї в дев’ятому розділі, віршах шість і сім. Але він сказав, що буде чекати аж поки всі не вийдуть із класи і тоді дасть мені відповідь, отже студенти мусіли вийти. Проте, всі студенти згромадилися коло вікна, щоб почути нашу дискусію. Рабин устав, насварив на них, зачинив вікно і звернувся до мене. “Чи це ти замішався з ‘Єговістами’? Моя порада тобі є не мати жодного дотику з ними, а приймати тлумачення рабинів”. Така була його відповідь на моє питання. З тим він вийшов із кімнати.

Після цього мене покликали перед комітет місцевої жидівської громади, щоб я пояснив мій стан. Я використав цю нагоду, щоб дати їм повне пояснення моїх поглядів та віру. Комітет публічно подав своє рішення наступної суботи, коли предсідник комітету промовив перед центральною синагогою висказуючи жаль за те, що я “навернувся” до Християнства. Він проголосив моє звільнення від обов’язків дяка і вчителя, і перестеріг усіх, а особливо моїх приятелів, не товаришувати зі мною, тому що я вже не був членом жидівської громади.

Наслідки зустрічі з рабинами

Це не дуже дивувало мене, тому що я сподівався таких наслідків. Проте, таке публічне проголошення стягнуло гіркий опір від моїх родичів. Вони навіть вигнали мене з дому на якийсь час. Коли пізніше прийняли мене назад, то дуже старалися переконати мене, що я вибрав неправильний шлях. Я сказав їм, що був готовий говорити з яким-небудь рабином, який міг би дати мені переконливий доказ. Один рабин погодився поговорити зі мною і призначив час для нашої дискусії в місцевій синагозі.

На цій дискусії були присутні кілько моїх друзів, які перестали говорити до мене після мого виключення. Ми почали розбирати тему про Боже ім’я, Єгова. У відповідь на його заяву, що ми ніколи не повинні згадувати, ані вживати те божественне Ім’я і що воно не було важним у єврейському поклонінні, я навів кілька віршів із Біблії показуючи, що обов’язком людини є кликати Боже Ім’я, навчати Його ім’я іншим і вживати Боже ім’я в молитві. Тоді він розлютився і почав кричати. Він навіть проклинав саме ім’я Бога Єгови! Я вже не міг стерпіти і запитав його як він міг бути духовним вчителем народу, коли проклинав саме ім’я Бога Єгови, свого Творця. Я пригадав йому єгипетського Фараона, який не хотів признати Єгови, але зневажав його і якого кінець був дуже гіркий. Здається, що він зрозумів серйозність свого вчинка, бо негайно почав заперечувати все і клявся, що ніколи не проклинав ім’я Єгови.

Як я вийшов із синагоги тієї ночі і йшов до дому, я відчував, що за мною хтось ішов. Це був один із моїх товаришів, який слухав нашу дискусію. Він приступив до мене і сказав: “Тепер я знаю, що ти маєш правду. Я сам чув як рабин брехав, коли заперечував, що проклинав ім’я Єгови”. З часом він також почав студіювати Біблію з християнським Свідком Єгови і почав приходити на зібрання християнського збору.

Ще одно останнє зусилля було зроблено, щоб ‘спростувати’ моє мислення, коли мій дядько влаштував для мене зустріч із головним рабином для всієї Туреччини. На цій зустрічі були також присутні двоє головних членів жидівської громади. Зустріч відбулася в рабиновім літнім домі, де він тоді перебував. З самого початку він почав насміхатися зі Свідків, кажучи, що вони були лише простаки, неписьменні люди, вживаючи слово am ha-’arets (що буквально значить ‘люди землі’). Але, коли нарешті прийшла нагода для мене висказати мої погляди, я попросив його взяти свою Біблію, але він відповів, що не мав Біблії в домі. Я не міг заховати свого здивовання, що в домі Головного Рабина цілої країни не було ані одної копії Біблії, хоч Писання нагадує: “Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі”. (Іс. Нав. 1:8) Він зараз почав рятувати свою репутацію перед присутніми кажучи, що забув взяти Біблію з його зимового дому в місті.

При кінці нашої дискусії, всі присутні радили мене вибратися до Ізраїля, тому що там напевно поставлять мене на правильний шлях. Пізніше, я виїхав до Ізраїля, але замість сповняти їхнє сподівання, я далі служу Єгові, як один із Його свідків, і регулярно беру участь у християнській службі.

Замість відспівувати приписані частини Тори в суботній день як дяк синагоги, я тепер тішуся щоденними відспівами хваління Єгові, проголошенням Його Ім’я і Царства по домах зацікавлених осіб. Це є моя відповідь до біблійного поклика: “Співайте для Господа (Єгови), благословляйте Його Ім’я”.— Пс. 96:2, 3.