„Цензура: 500 років суперечності”

МИНУЛОГО літа й осені в Публічній бібліотеці міста Нью-Йорка було представлено навчальну виставку на вищедану тему, „Цензура: 500 років суперечності”. У призначений час екскурсовод брав туристів оглядати виставку й розяснював їм деякі цікаві зауваження. Минулого липня я відвідав і оглядав цю світославну бібліотеку в Нью-Йорку на розі авеню 5 і вулиці 42.

Турне почалось у величній кімнаті. У залі виставок під елегантно вирізьбленою стелею з дуба на моду епохи Відродження було багато виняткових книг і фотокарток, датовані з 15-століття до теперішнього. У всіх цих виданнях було одно спільне — немилість цензурування коли-не-коли.

Спочатку турне, екскурсовод запросив нас: ,Уявляти себе сидячих у вигідності вашої вітальні, читаючи улюблену книжку, коли несподівано поліція вдирається до вашого дому, вириває вам книжку з рук, і рве її на кусочки. Чому ж? Просто, тому що панівна влада вважає цю книжку бути недоброю для публіки. Ви якраз зазнали жах цензури’.

Однак, цензура вже існувала давно до друкування тих книжок на виставці. На титульній сторінці одної книжки, яку ми переглядали, був приклад цього. Книжка була Аллє профетен тойч (Усі пророки, в німецькій мові), яку переклав Мартін Лютер на німецьку мову в 1534 році. Титуловану сторінку поділено на дев’ять форматів з біблійними сценами. На одній сцені було зображено спалення книги ізраїльським царем Єгоякимом близько 2500 років тому. Єгояким дуже розсердився, тому що Єремія пророкував йому загибель, отже піддав цю звістку вогненній цензурі.— Єремії 36:9—27.

Католицька церква використала цю сцену й внесла Аллє профетен тойч до списку заборонених книг. Чому? Тому що протестантські реформатори часто ілюстрували біблійні тексти, які описували провал гордих і заможних правителів. І так як сказав наш екскурсовод, ,протестантські митці бачили в таких біблійних віршах пересторогу папству’.

Немезіда цензури

Пізно в 15-му столітті і протягом 16-го реформатори почали накидатись на Католицьку церкву. Реформатори стали використовувати для цієї цілі друкарський прес, якого створив Йоганн Гутенберг коло 1440 року. Виставка звертала увагу на боротьбу за свободою книгодрукування розроблену технологією друкарського процесу.

Наш екскурсовод пояснив: ,Мартін Лютер дуже успішно, а також скоро, поширював свою звістку, користуючись друкарським пресом, тоді як Католицька церква завдала поразки реформаторам Джонові Вікліфові й Янові Гусові, які жили до епохи друкарського преса’.

До кількох місяців від того, коли Лютер порвав стосунки з Церквою, друковані аркуші або град докорів проти релігійних догм церкви поширювались по цілій Європі. Наприклад, з нашого перегляду Лютерового Гнаде унд Фріде ін Христо (Милість і мир Христа), 1523 року, можна легко бачити чому це розлютило Церкву. Лютер заохочував людей жити згідно з християнськими моральними нормами, так як ці виявляються в Біблії, замість скорятись правилам поведінки заснованих Церквою. ,Було трудно цензурувати такий докір’ зауважив наш екскурсовод.

Потім англомовний Новий Завіт Лютерового запопадливого сучасника Тиндела захопив нашу увагу. У 1525 році Католицька церква визнала цю Біблію бути непридатною, отже її друкувалось у Німеччині, а тоді потаємно ввозилось у Англію. Чому ж її заборонено? По-перше, Тинделів переклад Колосян 1:24 не погоджувався з католицьким догматом. Він правильно переклав грецьке слово екклесія, у тому вірші, словом „збір” замість „церква”. Таким чином Тиндел не порівнював християн з Католицькою церквою. З яким же наслідком? Його переклад піддано цензурі!

З інших експонувань можна було бачити, що це не слід винуватити тільки католицьку владу, яка накладала цензуру. Коли протестанти мали владу, то вони, теж, звертались до поліцейської влади, щоб нею забороняти видавництва католиків а також інших протестантів.

На виставці не поміщено цьогочасного прикладу цензури який головно цікавив би дослідників Біблії — заборона накладена у Сполучених Штатах і в Канаді у 1918 році на релігійну книжку Закінчена таємниця (анг.), через Міжнародних дослідників Біблії. Книжка виявляла фальшиві навчання головних релігій. Ця звістка дуже мучила священиків; вони відплатились. Ховаючись під покривалом націоналізму на половині Першої Світової Війни, священики натискали на уряди, щоб вони оголосили цю книжку незаконною. Вони мали успіх, але тільки тимчасовий. Заборону скасовано в 1920-му році.

Незважаючи на те, як людина старалась придушувати людські ідеї, то факт є, що правду, а головно біблійну, ніколи не можливо успішно піддати цензурі. Коли релігійні провідники старались заткнути уста Христових учнів, то Він сказав: „Коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме”. (Луки 19:40) — Внесок.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Друкарський прес Йоганна Гутенберга доказався бути успішним засобом у руках реформаторів

[Ілюстрація на сторінці 11]

Задушення й спалення Тиндела, якого писання церква піддала цензурі