Погляд Біблії
Чи можна покладатися на своє сумління?
ВИ ЙДЕТЕ по залюдненій вулиці, і, минаючи елегантно одягнену даму, ви бачите, як у неї випала пачка банкнотів. Коли ви зупиняєтесь, щоб підняти її, бачите, що ця дама хутко сідає в лімузин. Що ви робитимете? Покличете її чи швидко покладете купюри до кишені?
Ваша відповідь залежатиме від вашого сумління. Що воно говоритиме? Але важливіше те, чи можете ви довіряти йому? Чи можете ви без вагання дозволити йому керувати вами?
Що це таке?
Сумління описується як природне відчуття добра і зла, справедливості і несправедливості, моральності й аморальності. Біблія пояснює дію сумління в Римлян 2:14, 15: «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну». Отже, ваше сумління є для того, щоб ви оцінювали ситуацію, робили правильне рішення і самі судили про правильність такого рішення, яке зробили. Але чи ми можемо довіряти своєму сумлінню?
Це залежить від вас. Зрештою, існує достатня кількість доказів того, що зіпсоване сумління може привести до неправильної поведінки. Факт, що чиєсь сумління дозволяє комусь погано поводитись, не означає, що Бог похвалює таке. Приміром, Павло з Тарса переслідував християн перед своїм наверненням на християнство. Він навіть був причетним до вбивства християнського мученика Степана та брав участь у ньому. У всьому цьому його сумління не засуджувало його (Дії 7:58, 59; Галатів 1:13, 14; 1 Тимофія 1:12—16).
У фашистській Німеччині під час другої світової війни члени багатьох загонів СС говорили, що вони просто виконували наказ, коли катували і вбивали мільйони людей у гітлерівських концентраційних таборах. Їхнє сумління дозволяло їм це. Але осуд громадськості, не говорячи вже про Божий осуд, не минув їхні вчинки. Їх засудили належним чином.
Чому воно не завжди спрацьовує?
Чому те, що створив Бог, не завжди діє належно? Біблія дає на це відповідь. Оскільки люди стали грішними через Адамів непослух, то гріх «панує», спонукуючи людей іти на поводі своїх бажань (Римлян 5:12; 6:12). Людське сумління, що спочатку було досконалим, деформувалось, і рушійна сила гріха тепер змагається з ним (Римлян 7:18—20). Це привело до боротьби, з якою ми всі дуже добре знайомі: «Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро,— що зло лежить у мені. ...Та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх» (Римлян 7:21—23).
На додачу до цієї успадкованої слабості на наше сумління також впливають зовнішні спонуки. Наприклад, це очевидно, що тиск оточення спотворив або притупив сумління вищезгаданих членів загонів СС. (Порівняйте Приповістей 29:25). Окрім того, живлення розуму нездоровими розвагами, як, наприклад, аморальністю або насиллям, що демонструються по телевізору, в кінотеатрах та описуються у книжках, впливає подібно. Якщо ми регулярно піддаємось такому впливові, то все це зрештою не здаватиметься нам таким вже й поганими, а наше сумління затупиться. Іншими словами, «товариство лихе псує добрі звичаї» (1 Коринтян 15:33).
Якщо хтось навчається Божого закону та поважає його, то сумління такої особи, звичайно, буде надійнішим керівником, ніж тої, що не навчена так. Однак навіть особа, що розуміє та глибоко цінує Божі закони, теж може час од часу бачити, що через успадкований гріх та недосконалість і, можливо, зовнішні спонуки її сумління не є надійним керівником.
Що ж нам робити?
Чи можна сумління змінити — зробити чутливішим до праведних принципів? Так. Павло говорив християнам, що вони «мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євреїв 5:11—14). У таке користування сумлінням та його привчення входить вивчання Біблії, причому особливо слід зосереджуватись на досконалому зразку життя, який дав нам Ісус Христос (1 Петра 2:21, 22). З цього часу, якщо ми будемо користуватись нашим чуттям у робленні рішення, наше сумління все більше і більше відвертатиме нас од поганих думок та вчинків і спонукуватиме до благородних та правильних діл.
Навіть якщо це і так, то ми не повинні ставати самовдоволеними або казати, що оскільки «моє сумління нічого мені не каже», то це можна робити. Те, як недосконала людина може належно і надійно користуватися своїм сумлінням, очевидно з ілюстрації про те, з якою обережністю їде розсудливий водій автомобіля. Коли водій бажає переїхати на іншу смугу, він інстинктивно зиркне в дзеркало для огляду заднього плану. Якщо він бачить ззаду машину, то знає: переїжджати на іншу смугу небезпечно. Навіть якщо обережний водій і не бачить нічого ззаду, він розуміє, що ще є так зване поле невидимості, тобто не все можна бачити одночасно, користуючись лише одним дзеркалом. Тому він не тільки дивиться в дзеркало. Перш ніж переїхати на іншу смугу, він повертає голову, щоб подивитися в бокове вікно і переконатися, що вона вільна. Щось подібне з нашим сумлінням. Якщо воно остерігає вас — слухайтесь його! Але навіть якщо воно і не подає сигналу тривоги, то будьте, як той розважливий водій, тобто спочатку перевірте чи, бува, немає якоїсь небезпеки.
Перевіряйте своє мислення, щоб побачити, чи воно узгоджується з Божим. Користуйтеся його Словом у ролі мірила, щоб правильно оцінити своє сумління. У Приповістей 3:5, 6 розсудливо говориться: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки».
Отже, слухатися свого сумління — мудро. Але все-таки мудріше міряти всі свої вчинки згідно з Божою волею, що виявлена в його Слові. Лише після цього ми з впевненістю можемо сказати: «Надіємося, що ми маємо добре сумління» (Євреїв 13:18; 2 Коринтян 1:12).
[Ілюстрація на сторінці 26]
«Навернення св. Павла».
[Відомості про джерело]
Painting by Caravaggio: Scala/Art Resource, N.Y.