Боротьба за врятування планети

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІСПАНІЇ

ЮРІЙ, що живе в російському місті Карабаш, має двох дітей, і вони обоє хворі. Він стурбований станом їхнього здоров’я, зате не здивований. «Тут немає здорових дітей»,— пояснює він. Люди Карабаша отруєні. Щороку місцевий комбінат викидає у повітря 162 000 тонн забруднювачів — 9 тонн на кожного місцевого чоловіка, жінку та дитину. У містах Нікелі й Мончегорську Кольського півострова, що за Північним полярним колом, розташовані «дві найбільші й найзастаріліші нікелеві плавильні... котрі щороку викидають більше важких металів і сірчистого ангідриду в повітряний басейн, ніж будь-які інші плавильні в Росії» («Нью-Йорк таймс»).

У Мехіко повітря не чистіше. Опит, проведений доктором Марґарітою Кастієхос, виявив, що навіть і в багатих районах міста 4 з 5 днів діти хворіють. Вона зазначає: «Для них хворіти стало нормою». До числа головних забруднювачів повітря, каже вона, входить відчутний смог, спричинений тисячами машин, якими аж кишать міські вулиці. Концентрація озону перевищує максимальну норму, допущену Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

В Австралії небезпека невидима, але однаково смертельна. Тепер діти вимушені одягати панами, коли вибігають бавитися на шкільному майданчику. Руйнування захисного шару озону в Південній півкулі змусило австралійців вбачати в сонці не друга, а ворога. Серед них кількість захворювань на рак шкіри зросла утричі.

В інших частинах світу проблемою дня є те, як знайти воду. Коли Амалії було 13 років, Мозамбік вразила посуха. У перший рік посухи води ледве вистачало, а в наступних роках її майже не було. Уся городина повигорала. Амалія та члени її родини живилися дикими фруктами й копали ями на піщаних берегах річки, аби здобути бодай трохи води.

В індійському штаті Раджастхан швидко зникає вся паша. Кочівник на ім’я Фаґу часто сперечається з місцевими фермерами. Йому важко знайти пасовище для овець та козлів. І через гостру нестачу родючої землі довгі сторіччя мирного співіснування фермерів та кочівників закінчились.

Ситуація навіть ще гірша в Сахелі, широкій смузі напівпустельної землі, що на півдні Сахари в Африці. У результаті зведення лісів і засухи, що виникла після цього, винищуються цілі стада худоби, а незліченні присадибні ділянки захоронюються пісками чимраз ширшої пустелі. «Я більше не садитиму»,— з журбою висловився Фулані, фермер з Нігеру, котрий вже сьомий раз засіює поле просом і не збирає врожаю. Його худоба вигинула через нестачу пасовиська.

Дедалі більша загроза

За недавніми посухами, неврожайністю та забрудненням повітря у чимраз більшої кількості міст стоїть щось зловісне. Все це симптоми хворої планети — планети, котра вже не в змозі упоратися з ненаситними запитами людини.

На землі ніщо не є таке важливе для нашого виживання, як повітря, котрим ми дихаємо, їжа, яку ми споживаємо, й вода, що ми її п’ємо. Ці необхідні для життя речі безжалісно забруднюються або ж зводяться нанівець самою людиною. У певних країнах стан довкілля вже загрожує життю людей. Колишній президент Радянського Союзу Михайло Горбачов образно висловився з цього приводу: «Екологія наступає нам на горло».

І цією загрозою не слід нехтувати. Населення світу поступово зростає, і потреба в обмежених ресурсах збільшується. Лестер Браун, президент Інституту світового нагляду, недавно заявив, що «нездоланна загроза нашому майбуттю полягає не у військовій агресії, а в деградації навколишнього середовища планети». Чи щось робиться, аби відвернути трагедію?

Боротьба за врятування планети

Важко допомогти алкоголіку, котрий переконаний, що не має проблем з пияцтвом. Подібно й з нашою планетою, аби поліпшити її здоров’я, нам спочатку слід визнати, що вона хвора. Либонь, освіта зробила видатний поступ у врятуванні довкілля. Більшість людей нині глибоко розуміють, що земля зубожіла, забруднилась і людям слід щось робити з нею. Небезпека занепаду навколишнього середовища сьогодні більша, ніж загроза ядерної війни.

Світові керівники розуміють проблему. Сто вісімнадцять державних керівників з’їхалися 1992 року на Конференцію з питань охорони навколишнього середовища, під час котрої було зроблено певні кроки захистити повітряний басейн і виснажені ресурси землі. Більшість країн підписали угоду про клімат, у котрій вони погоджуються створити систему повідомлення змін у викидах вуглецю з метою заморозити усі його викиди в недалекому майбутньому. Вони теж розглядали способи охоронити біорозмаїття планети, тобто загальну кількість видів рослин і тварин. Не було досягнено згоди щодо охорони світових лісів, однак на цій конференції було видано два документи — «Декларація Ріо» і «Порядок денний 21», що містили вказівки, як країни можуть досягти «розвитку, що сприяє екології».

Учений-еколог Аллен Гаммонд зауважує: «Критичним іспитом стане те, чи дотримуватимуться зобов’язань у Ріо — чи ті сміливі заяви спонукуватимуть до дій у наступних місяцях та роках».

А втім, важливий поступ було зроблено 1987 року зі створенням Монреальського протоколу, котрий з’явився в результаті міжнародної угоди поступово припинити викиди хлорфторвуглецевих сполук за вказаний період часуa. Чому така затурбованість? Тому що швидке виснаження захисного озонового шару зумовлюється зокрема хлорфторвуглецевими сполуками. Озон у верхніх шарах атмосфери відіграє важливу роль у відфільтровуванні сонячних ультрафіолетових променів, котрі можуть викликати у людини рак шкіри та катаракту. І ця проблема не лише в Австралії. Недавно вчені виявили 8-відсотковий спад концентрації озону взимку над декотрими помірними регіонами Північної півкулі. Двадцять мільйонів тонн хлорфторвуглецевих сполук уже підносяться в стратосферу.

Під загрозою цього катастрофічного забруднення атмосфери світові держави не обмірковували розбіжності своїх поглядів, а вдалися до рішучих заходів. Інші міжнародні акції теж є наступними кроками, щоб охоронити зникаючі види, зберегти Антарктику й контролювати транспортування токсичних відходів.

Багато країн вживають заходів, аби очистити свої ріки (нині в англійській річці Темзі знову з’явився лосось), контролювати забруднення повітряного басейну (в містах Сполучених Штатів Америки з найгіршим смогом було зменшено його інтенсивність на 10 відсотків), використовувати нешкідливі для довкілля енергетичні ресурси (80 відсотків будинків в Ісландії огріваються геотермальною енергією) і зберігати своє природне багатство (Коста-Рика й Намібія обернули близько 12 відсотків своїх земель у національні парки).

Чи ці позитивні кроки свідчать про те, що людство серйозно ставиться до цієї небезпеки? Чи це просто справа часу, аби повернути добре здоров’я нашій планеті? У наступних статтях ми постараємось відповісти на ці запитання.

[Примітка]