Чи боротьбу виграно?

«ПІКЛУЙТЕСЯ цією планетою, вона в нас лише одна». Таким було особливе звернення британського принца Філіпа, президента Світового фонду природи.

За тисячі років до того псалмоспівець написав: «Небо,— небо для Господа, а землю віддав синам людським» (Псалом 115:16). Бог дав нам Землю для замешкання, й ми мусимо піклуватися нею. Власне цього вчить екологія.

Слово «екологія» буквально означає «наука про оселю»a. Одне визначення, що подає «Амерікен герітедж дикшинері», є таке: «Вивчення згубного впливу сучасної цивілізації на довкілля з перспективою запобігання чи відвернення цього впливу шляхом охорони навколишнього середовища». Просто кажучи, екологія — це виявлення шкоди, заподіяної людиною, і пошуки способів усунення її. Такі завдання не одні з легких.

Три гіркі істини екології

Біолог Беррі Коммонер у своїй книжці «Примирення з планетою» (англ.) пише про три прості закони екології, що допомагають зрозуміти, власне чому земля така уразлива до недбалого ставлення людини.

Все пов’язане зі всім. Подібно як через хворий зуб страждає цілий організм, то шкода, завдана якимсь конкретним природним ресурсам, викликає цілий ланцюг проблем навколишнього середовища.

Приміром, протягом минулих 40 років 50 відсотків гімалайського лісу в Непалі було вирубано на дрова й на лісоматеріал. Позбавлений дерев, ґрунт гірських схилів швидко змився з настанням дощового сезону. Без верхнього шару ґрунту новим деревам не легко пустити коріння, й багато гір стають пустельними. Нині через знищення лісів Непал втрачає мільйони тонн родючого шару ґрунту. І така проблема не лише в Непалі.

У Бангладеш заливні дощі, води котрих колись всмоктувалися деревами, безперешкодно оголяють гори й потоками стікають вниз на узбережжя, де утворюють катастрофічні повені. Колись у Бангладеш сильний потоп траплявся раз на 50 років, нині — кожних 4 роки, а то й частіше.

В інших куточках світу зведення лісів призводить до опустелювання земель та зміни місцевого клімату. Ліси — це не єдині природні ресурси, які людина експлуатує. Оскільки екологи все ще дуже мало знають про взаємозв’язки в екосистемі землі, то проблеми можна й не бачити, аж поки вона сама не виявиться через сильні збитки, заподіяні довкіллю. Це стосується скидання відходів, що добре ілюструє другий закон екології.

Усе повинно кудись діватися. Уявіть собі, як би виглядав дім, якщо б не було можливості усунути сміття. Власне наша планета є такою замкненою системою; все сміття мусить кудись діватись у нашій домівці, Землі. Часткове знищення озонового шару показує, що навіть на перший погляд нешкідливі гази, як, скажімо, хлорфторвуглецеві сполуки, не зникають безслідно. Ці сполуки є лише одними із сотень потенційно небезпечних речовин, що викидаються в повітря, річки та океани.

Безумовно, деякі продукти, що підлягають біологічному розкладу, з часом розкладаються та абсорбуються в результаті природних процесів, але інші ні. Морські пляжі захаращені пластиковими коробками, що валятимуться десятиріччями. Менше впадають у вічі індустріальні токсичні відходи, які зазвичай десь закопують. І хоча їх очі не бачать, та ніхто не дасть гарантії, що від них серце не болить. Вони завжди можуть просочитись у ґрунтові води й загрожувати здоров’ю людини та тварини. «Ми не знаємо, що робити з усіма хімічними продуктами сучасної промисловості,— визнає угорський вчений з Будапештського гідрологічного інституту.— Ми навіть не можемо простежити за ними».

Найзагрозливіші відходи — радіоактивні, що є побічними продуктами атомних електростанцій. Тисячі тонн радіоактивних відходів зберігаються в тимчасових місцях сховку, хоча й деякі вже були захоронені на дні океану. Незважаючи на роки наукових досліджень, досі не вирішено, як безпечно захоронювати чи усувати ці відходи, і жодного вирішення не передбачається в майбутньому. Ніхто не знає, коли вибухнуть ці екологічні бомби сповільненої дії. Достеменно відомо, що проблема не розв’яжеться сама собою, ці відходи залишатимуться радіоактивними сторіччями, тисячоріччями або ж поти, поки Бог не втрутиться в справу (Об’явлення 11:18). Про людське недбале ставлення до відходів теж нагадується в третьому законі екології.

Нехай природа діє по-природному. Інакше кажучи, людині слід співпрацювати з природними системами, а не намагатися змінити їх на те, що, на її думку, буде ліпшим. Добрим прикладом цього стали декотрі пестициди. Коли їх було вперше впроваджено, фермери могли стримувати ріст бур’янів і практично усунути шкідників сільськогосподарських культур. Здавалось, мав бути великий урожай. Але з часом усе вийшло не так. Бур’яни та комахи виробили імунітет до пестицидів, і виявилось, що пестициди отруюють природних ворогів шкідників, тварин і навіть самих людей. Можливо, й ви зазнали шкоди від отруєння пестицидами. Якщо так, то ви є одним з принаймні мільйона жертв по цілому світі.

Заключний іронічний факт — дедалі очевиднішим стає те, що з часом пестициди не поліпшують урожаю. Нині у Сполучених Штатах Америки комахи знищують більше врожаю, ніж перед пестицидною революцією. Подібне засвідчують і дослідження Міжнародного науково-дослідного інституту рису на Філіппінах: пестициди більше не поліпшують урожайності рису в Південно-Східній Азії. По суті, одна індонезійська державна програма, що не покладається лише на пестициди, досягнула 15-відсоткового зросту врожайності рису з 1987 року, хоча й за цей період кількість пестицидів зменшилась на 65 відсотків. А втім, щороку фермери й далі застосовують пестициди у великих кількостях.

Вищезазначені три закони екології показують, чому все виходить не так. Отже, постає ще одне важливе запитання: якої шкоди вже заподіяно довкіллю й чи можна її якось усунути?

Якої заподіяно шкоди?

Супровідна карта світу (дивіться сторінки 8, 9) показує деякі головні проблеми з довкіллям і де вони виражені гостро. Вочевидь, людина не може відшкодувати збитків, коли зникає природне середовище рослин і тварин чи вони винищуються з інших причин. Інша шкода, наприклад, виснаження озонового шару, вже заподіяна. А що сказати про дедалі більше забруднення довкілля? Чи є якісь поступи у припиненні чи, бодай, сповільненні цього процесу?

Рільництво та рибальство — це дві найважливіші сфери промисловості, що зазнали екологічних збитків. Чому? Тому що для їхньої продуктивності потрібно здорове навколишнє середовище, а ще тому, що наше життя залежить від надійного джерела постачання їжі.

Обидві ці галузі виявляють вагомий занепад. Продовольча й сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй підрахувала, що рибальські флотилії світу не можуть виловити понад 100 мільйонів тонн риби й не створити серйозної загрози рибним ресурсам. Цю межу було перейдено уже 1989 року, й так і трапилось: наступного року всесвітній видобуток риби спав на чотири мільйони тонн. Відбувається стрімке зменшення деяких косяків риби. Приміром, у північно-східній частині Атлантики за минулі 20 років вилов риби зменшився на 32 відсотки. Головна проблема полягає у надмірному вилові риби, забрудненні океану й винищенні нерестилищ.

Така тривожна тенденція теж віддзеркалюється на врожаях зерна. Протягом 60-х і 70-х років було поліпшено якість збіжжя, а також систему іригації, й було запроваджено широкомасштабне застосування пестицидів і добрив, що вагомо збільшило врожайність зернових культур. Нині пестициди та добрива втрачають свою ефективність, а через брак води та забруднення врожаї ще більше зменшуються.

І хоч у світі з’явилося майже 100 мільйонів додаткових уст, що потребують їжі, та протягом минулого десятиріччя стала зменшуватися загальна площа орних земель. І ці землі втрачають свою родючість. Інститут світового нагляду приблизно підраховує, що ерозія ґрунтів за минулі 20 років позбавила фермерів 500 мільярдів тонн верхніх шарів ґрунту. Кількість харчів неодворотно почала зменшуватись. «Звіт про стан світу на 1993 рік» (англ.) повідомляє, що «6-відсотковий спад у видобутку зерна на людину між 1984 і 1992 роками є, либонь, найтривожнішою економічною тенденцією у нинішньому світі».

Відомо, що внаслідок недбалого ставлення до навколишнього середовища життя мільйонів людей вже підлягає небезпеці.

Чи може людина справитися з цією проблемою?

Хоча й людина вже починає розуміти хибність своїх кроків, та їй не так вже й легко поправити їх. Перша трудність полягає в тому, що потрібно багато грошей (принаймні 600 мільярдів доларів США щорічно), аби впровадити в дію всебічні плани, розглянуті 1992 року на Всесвітній конференції глав країн і урядів з питань навколишнього середовища й розвитку. Це вимагає справжніх жертв — таких жертв, як, скажімо, менше марнотратити й більше рециклювати сміття, зберігати воду та енергію, користуватися публічним, а не приватним, транспортом і, найважче всього, навчитися думати у глобальних масштабах, а не лише про своє. Джон Карнц Молодший, голова Комітету США з питань відновлення водних екосистем, стисло сформулював цю проблему: «Я оптимістично дивлюся на те, що ми можемо зробити. Я песимістично дивлюся на те, що ми будемо робити».

Справжня вартість повної очистки така велика, що більшість країн воліють відкладати день розрахунку. У час економічної кризи люди вбачають у заходах охорони довкілля загрозу втратити роботу чи навіть загрозу розвалу економіки. Лицемірні запевнення дешевші, ніж дії. У книжці «Піклування про Землю» (англ.) відгуки порівнюються з «громовицями риторики, після котрих наступають посухи бездіяльності». Але незважаючи на таку млявість, чи не могла б нова технологія, якщо дати час, знайти безболісне оздоровлення усіх недуг планети? Очевидно, що ні.

У спільній заяві Національної академії наук США й Лондонського королівського товариства відверто визнавалось: «Якщо на даний час передбачення росту населення виявиться точним і вплив людської діяльності залишиться незмінним, то наука й технологія, либонь, не будуть у змозі запобігти невідворотному занепаду навколишнього середовища й дедалі сильнішій вбогості більшості людей світу».

Тривожна проблема відходів підприємств атомної промисловості, яким не має місця для захоронення, є лише нагадуванням, що наука не всемогутня. Протягом 40 років вчені шукають безпечних постійних місць сховку для високорадіоактивних відходів. Цей пошук виявився настільки нелегким, що деякі країни, як, наприклад, Італія та Аргентина, дійшли висновку, що не матимуть таких місць захоронення щонайменше аж до 2040 року. Німеччина, найоптимістична країна в цьому плані, сподівається завершити плани до 2008 року.

Чому відходи підприємств атомної промисловості створюють стільки проблем? «Жоден вчений чи інженер не дає повної гарантії, що радіоактивні відходи одного прекрасного дня не почнуть просочуватися у великих кількостях навіть з найнадійніших схронів»,— пояснює геолог Конрад Краускопф. Але незважаючи на ранні застереження про трудність захоронення відходів, уряди й підприємства атомної промисловості жваво продовжують свою політику, сподіваючись, що технологія майбутнього вирішить цю проблему. Але це майбутнє ніколи не настане.

Якщо ж технологія не має швидкого вирішення кризи довкілля, то які ж залишилися інші можливості? Чи необхідність зрештою змусить держави до співпраці в охороні нашої планети?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 7]

Пошуки відновних енергетичних ресурсів

Більшість з нас сприйматиме енергію як щось звичайне доти, доки не буде тимчасового вимкнення електрики чи зросту ціни на нафту. Проте споживання енергії є одним з найбільших чинників забруднення. Більшість енергії споживається від спалювання дров чи інших видів природного палива — процесу, у результаті якого викидається мільйони тонн вуглекислого газу в атмосферу й скошується ліси світу.

Ядерна енергія, інша альтернатива, стає дедалі непопулярнішою через небезпеку і складність захоронення радіоактивних відходів. Інші альтернативи відомі як відновні ресурси, бо це легкодоступні природні енергетичні ресурси. Існує п’ять головних типів таких ресурсів.

Сонячна енергія. Її легко використовувати для огрівання, і в декотрих країнах, скажімо в Ізраїлі, на багатьох будинках стоять сонячні панелі для нагрівання води. Важче використовувати сонце для електроенергії, але сучасні фотогальванічні елементи вже забезпечують електроенергією сільські місцевості та стають чимраз економічнішими.

Сила вітру. У декількох вітряних частинах світу можна побачити, як величезні вітряки цятками виступають на обрії. Електрика від цієї, так би мовити, еолової енергії стало спадає в ціні й нині в певних територіях коштує менше, ніж електроенергія, що надходить від традиційних джерел.

Гідроелектрика. Уже 20 відсотків електрики у світі надходить від гідроелектростанцій, але, на жаль, більшість зручних місць для будування цих станцій у розвинених країнах вже використана. Величезні дамби також можуть завдати вагомої екологічної шкоди. Здається, для країн, що розвиваються, бажаніше будувати багато менших гідроелектростанцій.

Геотермальна енергія. У деяких країнах, особливо в Ісландії та Новій Зеландії, люди змогли під’єднатися до «бойлерної системи» під своїми ногами. У результаті підземної вулканічної діяльності нагрівається вода, котра може огрівати будинок і генерувати електроенергію. До певної міри використовуються ці природні енергетичні ресурси й в Італії, Японії, Мексиці, на Філіппінах та в США.

Енергія відпливів та припливів. У деяких країнах, скажімо у Великобританії, Франції і Росії, використовується енергія океанічних припливів та відпливів. Однак у світі не так вже й багато місць, де можна було б постачати цю енергію малими коштами.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Деякі головні проблеми довкілля у світі

Винищення лісів. Три чверті лісів помірних широт і половина тропічних лісів світу вже втрачені; за минуле десятиріччя швидко зросли темпи зведення лісів. Останні підрахунки показують, що кожного року відбувається винищення тропічного лісу на площі від 150 000 до 200 000 квадратних кілометрів, це десь площа Уругваю.

Токсичні відходи. Половина з 70 000 хімікаліїв, що на даний час випускає промисловість, класифікується як токсичні. Лише в Сполучених Штатах Америки щороку виробляється 240 мільйонів тонн токсичних відходів. За браком інформації не можливо підрахувати їхню кількість по цілому світі. Опріч того, до 2000 року буде близько 200 000 тонн радіоактивних відходів, захоронених у тимчасові схрони.

Виснаження землі. Третині поверхні землі загрожує опустелення. У певних частинах Африки Сахара поширилась на 350 кілометрів лише за 20 років. Це вже загрожує нормальному життю мільйонів людей.

Брак води. Близько двох мільярдів чоловік живуть у районах, де постійно не вистачає води. Висихання тисяч криниць через зменшення рівня водоносного шару, від котрого залежні багато людей, лише посилює цю нестачу.

Загроза зникнення видів тварин і рослин. Хоча ці цифри не зовсім точні, таки вчені підраховують, що від 500 000 до 1 000 000 видів тварин, рослин та комах зникнуть до 2000 року.

Забруднення повітряного басейну. Вивчення ООН, проведене на початку 1980-х років, виявило, що один мільярд чоловік живе в міських районах й щодня вдихає небезпечні для здоров’я частинки кіптяви чи отруйні гази, як, скажімо, сірчистий ангідрид, двоокис азоту й чадний газ. Швидкий зріст міст за минуле десятиріччя, безперечно, лише погіршив цю проблему. Більш того, 24 мільярди тонн вуглекислого газу щорічно викидається в атмосферу і є небезпека, що цей «парниковий газ» спричинить глобальне потепління на землі.

[Карта]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

знищення лісів

токсичні відходи

забруднення атмосфери

брак води

загроза вимирання видів рослин і тварин

виснаження землі

[Відомості про джерела]

Mountain High Maps™ copyright© 1993 Digital Wisdom, Inc.

Photo: Hutchings, Godo-Foto

Photo: Mora, Godo-Foto