Контакт зі світом духів

У ЦЕНТРІ одного типового західноафриканського містечка стоїть чепурний одноповерховий будинок, пофарбований у білий та зелений кольори. У приймальні на друкарських машинках працюють дві секретарки. Декілька відвідувачів зручно влаштувалися у кріслах, чекаючи, поки до них підійде черга й вони потраплять на прийом до бабала́во, віщуна.

За столом у прилеглому офісі коло факсимільного апарату сидить сам бабала́во. Кремезний, з сивиною у волоссі, одягнений у довгі білі шати — вишиті, дорогі. «Мій батько був віщуном,— каже він.— Я став продовжувачем традиції. Я ріс серед цього з самого малку. Коли мені було п’ять років і мій батько пішов віщувати, я пішов з ним. Я дивився, як він це робив, і наслідував його, аж поки це заняття не стало невід’ємною частиною мого «я».

Бабала́во вказав на велику настінну дошку, на якій у загальних рисах було описано складну систему віщування, що нею користувалися незліченні покоління його краян. Ця система, основана на метанні 16 пальмових горіхів, набула великого поширення по всій Західній Африці та за її межами. «До мене приходять люди з найрізноманітнішими проблемами,— каже він.— Це можуть бути проблеми з жінками, безплідність, безробіття, божевілля, здоров’я тощо. Залежно від результатів віщування треба звертатися або до пращурів, або до небесних тіл [божеств]. У будь-якому разі мусить бути принесена якась жертва».

Традиційні релігійні обряди, в тому числі віщування, користуються тут неабиякою силою впливу, і те ж саме можна сказати про християнські церкви. Неподалік від офісу бабала́во вишикувалися побілені будівлі з надписами: Церква царя Соломона II, Херувим і Серафим, Небесна церква Христа, Христова апостольська церква, Христова церква сурмачів. Ці церкви мирно співіснують з обрядами традиційної релігії, а інколи й переймають їх. Бабала́во каже: «Недавно я розмовляв з єпископом, який завітав сюди. Десь 30 хвилин ми розмовляли про різне, а потім він висловив побажання, щоб ми спланували щось на зразок діалогу між християнами й традиціоналістами, аби вони спільно могли обмінятися думками та улагодити свої непорозуміння».

Двері до світу духів

Такі непорозуміння часто стосуються питання, хто саме пробуває у світі духів. В Африці на південь від Сахари широко побутує думка, що у світі духів живуть дві групи істот. Першу групу складають божества, чи боги, котрі ніколи не були людьми. У другу групу входять пращури, тобто духи померлих, до чиїх обов’язків входить забезпечувати виживання й добробут своїх родин на землі. Вважається, що і божества, і пращури здатні як помогти, так і нашкодити мешканцям землі. Звідси випливає, що повагу й пошану слід засвідчувати і тим, і другим.

Подібні погляди подибуємо в багатьох інших частинах світу. Послуговуючись різноманітними засобами, люди по всіх усюдах вступають у контакт з надприродними силами, прагнучи дізнатися про майбутнє й шукаючи допомоги й керівництва у своїх щоденних життєвих клопотах. Чи й справді можливо дістати допомогу з духовної сфери? Ісус Христос, який сам походить звідти, показав, що можливо. Він сказав: «Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам» (Матвія 7:7). Але щоб отримати цю допомогу, нам треба звертатися до відповідної особи, у відповідний спосіб і стукати у відповідні двері. Якщо ми стукаємо не в ті двері, їх може відчинити той, хто не допоможе нам, а нашкодить.

Отже, важливо знати, хто живе у духовній сфері, а хто — ні. Нам також треба знати різницю між тими, хто нам допоможе, і тими, хто зашкодить. І, нарешті, нам треба знати, що робити, аби отримати допомогу від тих, на кого покладено завдання надавати її. Ці питання розглядатимуться у наступних статтях.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

Фотографії на сторінках 3—4: The Star, Johannesburg, S.A.