«Традиційний шлюб» у Гані

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ГАНІ

ШЛЮБ — це союз, в який щороку вступає сотні тисяч людей по цілому світі. Переважно вони роблять це за шлюбними традиціями своїх місцевостей.

У Гані найпоширенішою формою шлюбу є так званий традиційний шлюб. До церемонії шлюбу входить викуп за наречену, або віно, яке родина нареченого виплачує родині нареченої. Традиційний шлюб поширений у більшій частині Африки, в Гонконзі, Папуа-Новій Гвінеї, на Соломонових островах, серед індіанців ґвакеро на північному сході Колумбії та північному заході Венесуели, а також у багатьох інших місцевостях.

У біблійні часи сплата віна була звичаєм (Буття 34:11, 12; 1 Самуїла 18:25). У наш час, як і в давнину, під віном розуміється компенсація батькам дівчини за те, що вона вже не буде їм допомогою та за час, енергію й ресурси, затрачені на її освіту й утримання до шлюбу.

Батьківська відповідальність

За давніх часів у Гані серед молодих людей не існувало чогось такого, як побачення та женихання. Ретельно вивчивши усіх юнаків та дівчат шлюбного віку у своїй околиці, батьки самі вирішували, з ким повинні одружитися їхні дорослі діти. Дехто з батьків у Гані й далі дотримується цього звичаю.

Батьки юнака зважають, окрім усього іншого, на особистість відданиці, репутацію її самої та членів її родини, можливі спадкові хвороби, а у випадку Свідків Єгови і на її духовність. Якщо вони всім цим задоволені, то звертаються формально до родини дівчини з пропозицією взяти її за їхнього сина.

Тепер батьки відданиці починають з’ясовувати, що являє собою парубок і його родина. Та опріч вищезгаданого, вони ще й беруть до уваги те, чи юнак зможе утримувати майбутню дружину, тобто працює він чи безробітний. Якщо батьки дівчини всім задоволені, то вони повідомляють родину юнака і після згоди обох дітей батьки разом обговорюють деталі весілля.

Чому дехто з батьків і сьогодні бере на себе відповідальність вибирати для своїх дорослих дітей шлюбних партнерів? Одна жінка в Індії, батьки котрої самі організували їй шлюб, висловилась так: «Як може молода людина правильно зробити таке серйозне рішення? Набагато ліпше залишити його за тими, хто старший і досвідченіший і тому може найліпше підібрати пару». Її думку поділяє багато африканців.

А втім, часи міняються й у Гані. Побачення й женихання стають чимраз популярнішими. Позустрічавшись якийсь час, пара повідомляє батьків про свої наміри. Після того як їхні батьки обговорять справу й спільно дійдуть висновку, що молоді люди підходять одне одному, родини розпочнуть формальну церемонію, відому багатьма ганськими мовами як церемонія «Стукання у двері» — шлюбні двері.

Церемонія «Стукання у двері»

Батьки пари повідомляють членів сім’ї про час і мету зустрічі. Поняття «члени сім’ї» в цьому випадку стосується великої африканської сім’ї, до якої входять дядьки, тітки, двоюрідні брати й сестри, а також дідусі та бабусі молодих. У визначений час представники обох родин сходяться на церемонію. Присутність нареченого не обов’язкова. Нижче подається дуже скорочена версія церемонії «Стукання у двері».

Представник нареченої (промовляє до сватів). Ми знаємо, чому ви прийшли, але звичай вимагає, аби ми запитали вас про це. Що привело вас сюди?

Сват. Наш син Квезі проходив повз вашу хату й помітив у ній чарівну квітку, тож він просить у вас дозволу зірвати її.

Представник нареченої (вдає, що нічого не знає). У цьому домі немає жодної квітки. Можете самі пересвідчитися.

Сват. Наш син не помиляється. Ми таки впевнені, що у вашій хаті є така чарівна квітка. Її звати Афі.

Представник нареченої. А-а, ви маєте на увазі квітку в людській подобі. Ну, то Афі дійсно тут живе.

Сват. Ми хочемо постукати у двері й попросити руки Афі для нашого сина Квезі.

Тепер родина парубка дарує дещо родині дівчини, скажімо розмаїті напої та трохи грошей. Що дарується й скільки — залежить від племені. Ця церемонія дещо подібна до заручин на Заході, і в деяких випадках обов’язково потрібно дати обручку.

Відтак представник нареченої запитує її перед усіма, чи приймати принесені дарунки. Якщо її відповідь ствердна, то всі присутні стають свідками її згоди вийти заміж. Тоді родини домовляються про зручний день для проведення весілля. Церемонія закінчується запрошенням до столу.

Весілля

Кількість людей, що зібралися у хаті відданиці чи в хаті вибраного представника для виплати віна (ця церемонія входить до весілля), як правило, більша, ніж під час церемонії «Стукання у двері». Це тому, що на неї приходить багато друзів.

У хаті панує радість. Юнаки та дівчата з нетерпінням чекають можливості побачити, що було принесено нареченій. Але загальна радість трохи гасне, коли родина нареченої починає нарікати, що віно замале. Дехто з присутніх затамовує подих, коли члени родини нареченої, здається, непоступливо настоюють на своєму. Але сват майстерно схиляє родину нареченої до розуміння і згоди. Напруження спадає, коли родина нареченої пом’якшується. Атмосфера знову змінюється. Тепер панує святковість і до столу подається закуска.

Розпочинаючи весілля, представник нареченої просить тиші й щиро вітає всіх присутніх. Він запитує сватів, з якою місією вони прийшли. Сват розповідає про причину їхнього прибуття, нагадуючи присутнім, що у двері свати вже стукали і їм дозволили зайти до хати.

Хтось один від кожної родини представляє присутнім членів близької родини, в тому числі й того, хто віддає дівчину заміж, і того, хто підтримує парубка в одруженні. Церемонія продовжується.

Представник нареченої (звертається до сватів). Будь ласка, покажіть ті весільні дарунки, котрі ми просили.

Сват перелічує речі, що входять у віно, аби всі могли пересвідчитися в їх наявності. Якщо свати вважають, що родина нареченої вимагає від них забагато, то вирішують це питання ще перед весіллям. А втім, родина нареченого прибуває на весілля настроєна торгуватися, аби знизити будь-які надбавки, у разі якщо хтось з родини нареченої виявиться важкою людиною. Вартість віна — високу чи низьку, слід виплатити сповна, хоч би де людина жила.

Деякі родини вимагають напоїв, одягу, намиста, сережок та інших речей жіночого туалету. У Північній Гані до віна може входити сіль, горіхи ко́ли, цесарки, вівці й навіть велика рогата худоба. До нього обов’язково входять і гроші готівкою.

Наречена не присутня в хаті, коли відбуваються торгові переговори, але перебуває неподалік і спостерігає за всім цим. Присутність нареченого теж не обов’язкова. Отож юнак, що живе далеко, може доручити своїм батькам укласти для нього шлюб. Однак у нашому випадку наречений присутній. Тепер настав час його родині висувати вимоги.

Сват. Ми виконали усе, що від нас вимагалося, але ми ще не бачили своєї невістки.

Весільний обряд — не тільки серйозна справа, але й нагода добре повеселитися. Отже, родина відданиці тепер відповідає родині нареченого на вимогу показати свою доньку.

Представник нареченої. Ми б хотіли, щоб наречена тут була. Але, на жаль, вона далеко звідси і в нас немає паспортів та віз, аби поїхати та забрати її додому.

Кожен розуміє, про що тут ідеться. У ту ж мить родина нареченого дає певну кількість грошей, ту кількість, що під силу нареченому, і одразу ж «паспорти» й «візи» стають готовими. Та й наречена повернулася зі своєї «подорожі»!

Щоб зробити забаву веселішою, в деяких племенах роль нареченої виконують її подруги. Кожна підставна наречена відкидається присутніми, аж поки під шумні оплески гостей не приходить справжня. Відтак представник нареченої запрошує її подивитися на різні речі, що входять у віно. У неї питають, чи все принесене нареченим слід взяти. Наступає тиша, й усі з нетерпінням чекають відповіді. Дехто з відданиць соромливий, інші — сміливі, але відповідь завжди ствердна, і після неї гості вибухають оплесками.

Якщо наречений присутній, то родина нареченої вимагає знайомства з ним. Забава продовжується, якщо хтось з його друзів виступає в його ролі. З напускним гонором устає його друг, але всі одразу ж починають кричати, що це несправжній наречений.

Батьки нареченої хочуть побачити свого зятя. Відтак, променіючи щастям, зводиться справжній наречений. Родина нареченої дозволяє їй підійти до свого майбутнього чоловіка, котрий надіває дівчині на палець обручку, якщо обручка входить до віна. Звичай надівати обручку був недавно запозичений із Заходу. У свою чергу наречена надіває обручку йому. Лунають поздоровлення, й усі радіють. З огляду на зручність та економію, дехто нині поєднує в один день церемонію «Стукання у двері» з весіллям.

Тепер настав час для досвідчених членів обох родин та інших давати молодятам поради, щоб їхній шлюб був щасливим аж до смерті. На закінчення всіх запрошують за стіл.

Весілля закінчилося! У Гані з цього дня й надалі пара вважатиметься юридично одруженою. Якщо з певних причин дехто з головних членів родини нареченої не зміг бути присутнім, то їм передають трохи весільних напоїв на знак того, що весілля вже відбулося. Якщо молодята є Свідками Єгови, то деколи Свідки організовують біблійну промову, по котрій на стіл подають закуску.

У Гані дехто з пар віддає перевагу західному типові шлюбу, котрий тут називають громадянським шлюбом чи шлюбом за постановою. У такий шлюб можна вступити за батьківською згодою або й без неї, якщо пара досягла повноліття. За традиційного шлюбу згода батьків обов’язкова.

Беручи громадянський шлюб, молодята заприсягаються одне одному й дають шлюбну обітницю. Але у традиційних шлюбах такої обітниці не існує. Уряд вимагає, аби усі традиційні шлюби були зареєстровані, і Свідки Єгови виконують цю вимогу (Римлян 13:1). Відтак вони отримують свідоцтво про шлюб.

У старі часи, ще до того, як Золотий Берег, нині Гана, став британською колонією, традиційний шлюб був єдиною формою шлюбу в країні. Згодом британці запровадили західний стиль шлюбу для своїх підданих у тій країні. Місцевим мешканцям теж дозволялося укладати шлюб такого типу, і ось уже багато років західний стиль шлюбу й традиційний існують паралельно. У Гані вони обидва вважаються офіційними, а отже й прийнятними для Свідків Єгови. Кожен сам собі вирішує, якому з них надати перевагу.

У деяких африканських країнах традиційний шлюб слід зареєструвати перш, ніж молодята вважатимуться юридично одруженими. Проте в Гані описана вище церемонія традиційного шлюбу є законною без реєстрації, і пара вважається юридично одруженою після того, як вона пройде церемонію традиційного шлюбу. Згодом цей шлюб реєструється лише для статистики.

Авжеж, шлюб і справді є чудовим Божим даром любові для людей — унікальним даром, якого не мають навіть ангели (Луки 20:34—36). Ці стосунки є дуже цінними, і вони варті того, аби ми оберігали їх на славу їхнього Творця, Бога Єгови.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Обмін обручками.