Луї Пастер. Що виявили його дослідження

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ФРАНЦІЇ

ЧИ ЖИТТЯ може довільно самозароджуватися? Деякі вчені XIX сторіччя думали, що так. Вони вважали, що життя може виникнути з неживої матерії без втручання творця.

Але одного весняного вечора у квітні 1864 року присутні в залі зустрічей у Сорбоннському університеті (Париж) почули щось інше. У своїй талановитій презентації перед комісією вчених Луї Пастер успішно крок за кроком спростував теорію про довільне самозародження життя.

Ця лекція та ряд пізніших відкриттів зробили його «одним з найславетніших учених світу», як зазначено в «Уорлд бук енсайклопідії». Але чому цей чоловік справив таке враження на своїх сучасників і яким чином він здобув усесвітню славу? Яку користь приносять нам сьогодні його відкриття?

Ранні дослідження

Луї Пастер народився 1822 року у містечку Доль, що на сході Франції. Його батько, чинбар, мав честолюбні плани щодо сина. Незважаючи на схильність до мистецтва та справжній мистецький талант, Луї взявся за науку. У 25-річному віці він здобув докторський ступінь.

У перші роки своєї наукової діяльності він досліджував тартронову кислоту — сполуку, що утворюється в осаді на дні барил з вином. Через декілька років результати цих досліджень використали інші, щоб закласти підґрунтя для сучасної органічної хімії. Відтак Пастер почав вивчати речовини, що викликають бродіння.

До Пастерових досліджень було відомо про існування речовин бродіння, таких, як дріжджі. Але побутувала думка, що вони були результатами бродіння. Однак Пастер довів, що ці речовини не з’являлися в результаті бродіння, а, навпаки, спричиняли його. Він показав, що кожен тип речовин бродіння спричиняє різні види ферментації. Результати цих досліджень, які він опублікував 1857 року, нині вважаються «свідоцтвом про народження мікробіології».

Від того часу темпи його роботи пришвидшувалися, а кількість його відкриттів зростала. Він зажив собі доброї репутації серед виробників оцту в Орлеані, тож вони стали приходити до нього з численними технічними питаннями. Пастер довів, що вино перетворюється в оцет завдяки збуднику, який перебував на поверхні речовини. Сьогодні такі збудники називаються мікроорганізмами. Наприкінці своїх досліджень він представив міським виробникам оцту та високошановним людям свій відомий «Урок про виноградний оцет».

Пастеризація

Досліджуючи явище бродіння, Пастер дійшов висновку, що продукти харчової промисловості псуються переважно через мікроби. Мікроби існують у повітрі чи в недобре помитих посудинах. Пастер висунув гіпотезу, що зіпсуттю харчових продуктів бактеріями можна запобігти, якщо дотримуватися гігієни, а зіпсуттю рідин можна запобігти, коли декілька хвилин потримати їх при температурі 50—60 градусів за Цельсієм. Цей метод спочатку застосовувався при виготовленні вина, аби запобігти перекисанню. Таким чином знищувалися основні мікроби, а смакові якості вина чи його аромат майже не змінювалися.

Цей процес, названий пастеризацією і запатентований Пастером, зробив революцію у харчовій промисловості. Нині цей метод не застосовується до вина як колись, а до різних інших продуктів, скажімо молока чи фруктового соку. А втім, використовуються й інші методи, наприклад, стерилізація при значно вищій температурі.

Пивоваріння — це ще одна велика галузь промисловості, що отримала користь від досліджень Пастера. За тих часів французи мали багато проблем з виготовленням пива, крім того, їм ставало чимраз важче витримувати конкуренцію з німцями. Пастер почав розглядати ці проблеми й дав броварникам багато порад. Він запропонував їм звертати особливу увагу на чистоту пивного сусла, а також на загальну чистоту повітря у броварнях. Успіх прийшов одразу, і з того часу Пастер одержав багато патентів.

Життя походить від життя

Ще з сивої давнини існувало багато химерних пояснень, чому у речовинах, які гниють, з’являються комахи, хробаки та інші істоти. Приміром, у XVII сторіччі один бельгійський хімік чванився, що уможливив зародження мишей тим, що просто запхав у глек з пшеницею брудну сорочку!

За життя Пастера між ученими точилися запальні дебати. Протидіяти прихильникам самозародження було дуже важко. Але, маючи дані дослідження бродіння, Пастер почувався впевнено. Він провів певні досліди, щоб покінчити з ідеєю самозародження життя раз і назавжди.

Один із його найвідоміших дослідів пов’язаний з колбами із S-подібною шийкою. Поживний розчин, що залишається на повітрі у відкритій колбі, швидко псується мікробами. А втім, у колбі з S-подібною шийкою цей розчин не псується. Чому?

Пастер пояснював це просто: проходячи через зігнуту шийку колби, бактерії, які містяться у повітрі, осідають на стінках шийки й тому поверхні поживної речовини досягає лише стерильне повітря. Бактерії, що розмножилися у відкритій колбі, не зародилися самочинно у цьому розчині, але перенесені повітрям.

Аби унаочнити роль повітря як перенощика мікробів, Пастер подався до Мер-де-Ґласа, глетчера у французьких Альпах. На висоті 6000 футів він відкоркував запечатані колби й поставив їх на повітря. Із 20 колб бактерії розмножилися лише в одній. Відтак він опустився до підніжжя гір Юра й повторив дослід. Тут на значно нижчій висоті розчин зіпсувся у вісьмох колбах. Так він доказав, що завдяки чистішому повітрю вище в горах існує менший ризик псування продуктів.

Цими дослідами Пастер переконливо довів, що живе походить лише від живого. Воно ніколи не може зародитися спонтанно, тобто самочинно.

Боротьба з інфекційними захворюваннями

Позаяк бродіння спричиняється мікробами, Пастер розмірковував, що подібно повинно бути із заразними хворобами. Його вивчення причин хвороби тутового шовкопряда, серйозної економічної проблеми для виробників шовку на півдні Франції, довели, що він мав рацію. Через декілька років він виявив причини двох хвороб цих комах і запропонував суворі методи селекції — відбір лише здорових гусениць шовкопряда, що запобігало б епідемії.

Вивчаючи курячу холеру, Пастер помітив, що культура бактерій, якій було лише декілька місяців, не спричиняла хвороби курчат, а, навпаки, захищала їх від цієї недуги. Фактично він виявив, що може імунізувати їх виснаженими чи ослаблими бактеріями.

Пастер був не першим, хто використовував вакцинацію. Англієць Едуард Дженнер робив це ще до Пастера. Але Пастер перший використав фактичні збудники хвороби у виснаженій формі, а не споріднені мікроби. Він також досягнув успіху у вакцинації проти сибірки, інфекційного захворювання таких теплокровних тварин, як велика рогата худоба та вівці.

Після цього він пішов у свій останній і найславетніший бій проти сказу. У той час Пастер ще не розумів, що він мав справу зі світом, цілком інакшим, ніж світ бактерій. Він мав справу з вірусами, а це був той світ, якого він не міг побачити через мікроскоп.

Шостого липня 1885 року одна мати привела в лабораторію Пастера свого дев’ятирічного хлопчика. Дитину щойно вкусив скажений пес. Попри всі прохання матері Пастер не дуже хотів допомагати хлопчику. Він не був лікарем і наражався на небезпеку бути звинуваченим у тому, що нелегально займається медициною. Але найважливішим для нього було те, що він ще не випробовував своєї методики на людях. Все ж таки він попросив свого співробітника, доктора Ґранше, вакцинувати хлопця. Результати виявилися чудовими. Із 350 чоловік, яких було вакциновано менше як за рік, померла лише одна людина, та й то через те, що була приведена запізно.

Тим часом Пастер почав думати про гігієну лікарень. У пологових будинках Парижа щорічно вмирало від післяпологової гарячки багато жінок. Пастер запропонував методику асептики й сувору гігієну, особливо гігієну рук. Пізніші дослідження, проведені англійським хірургом Джозефом Лістером та іншими, довели правильність висновків Пастера.

Цінна праця

Пастер помер 1895 року. Але його праця була цінною, і навіть нині вона приносить нам користь. Власне тому його називають «добродійником людства». Його ім’я все ще асоціюється з вакцинами та методиками, які офіційно вважаються його винаходами.

В Парижі ще за життя вченого був заснований Пастерівський інститут для лікування сказу, який нині є добре знаним центром вивчення інфекційних захворювань. Він відомий за розробку вакцин та медикаментів. Особливо його популярність зросла з 1983 року, коли колектив учених під керівництвом професора Льюка Монтеньє вперше виділив вірус СНІДу.

Дебати про самозародження життя, в котрих Пастер узяв участь і здобув звитягу, не були лише науковим софізмом. Самозародження життя було не просто цікавим питанням для обговорення групкою вчених чи інтелігентів. Йшлося про щось значно серйозніше, а саме про докази, котрі стосувалися існування Бога.

Франсуа Даґоньє, французький філософ, який спеціалізується у науці, зазначає, що Пастерові «противники, матеріалісти й атеїсти, вважали, ніби вони в стані довести, що одноклітинний організм може виникнути в результаті розкладання молекул. Це давало їм можливість усунути Бога. Однак для Пастера переходу від неживого до живого не існувало».

До цього часу усі докази, що ґрунтуються на експериментах, історичних, біологічних, археологічних та антропологічних даних, і далі підтверджують те, що продемонстрував Пастер: життя походить лише від життя, яке вже існує, а не з неживої матерії. Та й докази чітко підтверджують, що живе відтворюється «за родом своїм», як це написано у біблійній книзі Буття. Нащадки завжди того ж самого «роду», чи типу, що й батьки (Буття 1:11, 12, 20—25).

Отже, свідомо чи підсвідомо, своєю роботою Луї Пастер подав могутній доказ і свідчення проти теорії еволюції і на користь абсолютної необхідності творця для того, щоб на Землі виникло життя. Його праця віддзеркалювала те, що визнав смиренний псалмоспівець: «Знайте, що Господь — Бог Він, Він нас учинив, і Його ми» (Псалом 100:3).

[Ілюстрації на сторінці 25]

Зображений угорі апарат застосовувався для пастеризації вина шляхом убивання небажаних мікробів; це зображено на малюнку внизу.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Пастерові експерименти спростували теорію самозародження життя.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 24]

Всі фотографії на сторінках 24—26: © Institut Pasteur