Масове душогубство в Порт-Артурі. Чому це трапилось?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

У НЕДІЛЮ пополудні 28 квітня 1996 року в історичному місці Порт-Артур, популярному туристичному центрі Тасманії (Австралія), стояла чудова погода. У кафе «Брод-Ерров» прийшло дуже багато людей, бо був саме обідній час. Десь о пів на другу пополудні 28-річний блондин, що закінчив обідати в цьому кафе за столиком на вулиці, зайшов до середини й почав стріляти.

Клієнти заклякли мертвими просто на своїх стільцях з їжею у роті. Поліцейські казали, що ситуація «нагадувала криваву розправу на полі бою». Коли цей озброєний маніяк вирішив, що всі були мертві (він убив 20 осіб), то спокійно вийшов на вулицю. За лічені секунди він вчинив більше душогубств, ніж їх сталося за чотири попередні роки у цілому острівному штаті Тасманія!

Одначе цей маніяк продовжував своє кровопролитне гульбище, методично вбиваючи інші жертви. Наприклад, по дорозі до виходу з історичного місця він побачив Нанетт Мікаш з донечками. Він одразу вбив Нанетт і її трирічну доньку. Шестирічна намагалася втекти і сховатися за деревом, однак він підкрався до неї і пристрелив її.

Відтак біля платного шлагбаума при виїзді з історичного місця він вбив ще трьох чоловік у машині марки БМВ і взяв їхню машину. Потім, проїхавши невелику відстань, він натрапив на чоловіка і жінку в іншій машині. Убивця змусив чоловіка лягти в багажник викраденої БМВ і замордував його супутницю. Проїхавши ще трохи, десь о 2⁰⁰ пополудні він прибув до заїзду «Сіскейп котедж». Там він підпалив БМВ і взяв заручниками того чоловіка, котрого примусив лягти в багажник, а також старшу пару, власників заїзду. Залишивши кафе, він убив ще 12 чоловік, усього ж на його рахунку вже налічувалось 32 чоловіки. Багато інших було поранено.

Проповідування в неділю пополудні

А тим часом Дженні Зіґлер та її родина, що належали до збору Свідків Єгови «Порт-Артур», зустрілися о 1³⁰ пополудні для проповідницького служіння. Відтак родина подалася до історичного місця Порт-Артур. Дженні мала намір відвідати Дейвіда Мартіна, привітливого власника заїзду «Сіскейп котедж». Перед тим вона разом з іншою християнською сестрою розмовляла з ним на біблійну тему.

Коли кілька хвилин по другій Дженні з чоловіком та дітьми прибули до заїзду, вони побачили дим від машини, що горіла на газоні. Поліція зупинила їх і наказала повернутися назад. «У нас з’явилося якесь недобре передчуття,— каже Дженні.— Дороги якось дивно опустіли».

Однак, усе ще не знаючи, в чому річ, родина з’їхала з автостради, щоб податися на невеличкий пляж, де можна було попроповідувати. Там усе виглядало як завжди: плавали діти, на іншому боці пляжу ходили люди, а в машині сиділа старша пара і щось читала. «До них підійшов мій чоловік, і між ними зав’язалася приємна розмова,— каже Дженні.— Він повідомив їм, що, схоже, на автостраді щось негаразд, і порадив поїхати іншою дорогою. За той час я трохи порозмовляла з юнаком, і ми подалися геть».

Зіґлери поїхали по дорозі, що вела до історичного місця Порт-Артур. «Тут,— розповідає Дженні,— заблокувавши в’їзд, стояло декілька машин. Як ми довідалися пізніше, їх поставили, щоб загородити вигляд на трупи розстріляних людей. Один чоловік повідомив нам: «Тут зі зброєю лютував один тип, десь 15 застрілено!» Нам порадили негайно залишити це місце».

Жахливий кінець цієї драми

Але страхіття на цьому не закінчилося. Дженні розповідає далі: «Наша поїздка додому була досить-таки напруженою, бо ми не знали, де був той убивця-маніяк. Тому ми щоразу, коли зустрічали на дорозі іншу машину, думали, чи, бува, він не у ній. І навіть успішно повернувшись додому, ми не почувалися безпечно, бо живемо у віддаленій місцевості, де людина, котра знає ці терени, спокійно може ховатися. Наші християнські брати та сестри знали, куди ми збиралися їхати у той час, тому вони одразу почали дзвонити до нас, чи ми живі й здорові.

Ми стали роздумувати над тим, що трапилось, і зрозуміли, що якби відвідали власника того заїзду лише на декілька хвилин раніше, то могли б теж загинути. У нас по шкірі пробігав мороз при самій думці, що убивця міг тримати нас на мушці, коли ми розмовляли з поліцейськими!»

Того недільного вечора, пригинаючись, щоб не стати випадковою жертвою кулі маніяка, котрий періодично відстрілювався, цей заїзд оточило понад 200 поліцейських. Очевидно, він вимагав вертольота, щоб утекти, але ті нічні переговори були безрезультатними. Близько восьмої години ранку в понеділок з будинку став іти дим. Цей маніяк зумів вискочити з дому живим, хоч і з опіками. Трьох заручників, у тому числі й власника заїзду, котрого пробували відвідати Зіґлери, пізніше знайшли мертвими у руїнах вщент згорілого дому; усього на його рахунку тепер було 35 жертв.

Чому таке трапилося?

За сім тижнів до цього, 13 березня, інший маніяк у Данблейні (Шотландія) увірвався в шкільний гімнастичний зал і застрелив 16 дітей та вчительку. За старим принципом теленовин: «Де кров, там сенсація» — ця подія стала міжнародною сенсацією. Дехто з соціальних психологів висуває здогади, що, мабуть, австралійський убивця-маніяк намагався перевершити кількість жертв убивці з Данблейна. Цікаво, що в Сполучених Штатах Америки так званий Зодіакальний убивця, котрий роками тероризував людей у Нью-Йорку, сказав, що хотів перевершити убивць, про котрих читав.

Секс і насилля, що показуються у кіно- і відеофільмах — це ще один чинник, який, на думку багатьох людей, сприяє епідемії убивств. Австралійська газета «Гералд сан» повідомила: «У Мартіна Браєнта, звинуваченого у масовому вбивстві в Порт-Артурі, було конфісковано з дому загалом 2000 порнографічних і насильницьких фільмів. (...) Коли було виявлено сховище цих відеофільмів, то увага публіки зосередилася на тому, як насильницькі фільми посприяли масовому вбивству в Порт-Артурі». Цікаво, що, як повідомила нью-йоркська газета «Дейлі ньюс», у Зодіакального вбивці, котрий зізнався у своїх злочинах, було теж виявлено «на його односпальному ліжку два ящики порнографічних відеокасет».

Коли стало відомо про душогубство в Порт-Артурі, деякі телестанції одразу ж змінили свої заплановані програми. Згодом дописувачка Пенелопі Лейленд написала статтю «Лицемірство телебачення щодо насилля й горя», де зокрема говорилося: «Можна сказати, що відміна показу цих насильницьких фільмів на екрані телевізора була чимось на зразок хвилини мовчання. Завтра, наступного тижня, наступного місяця все буде знову як завжди».

А втім, аби ліпше зрозуміти, чому сьогодні так багато насилля, нам слід звернутися до Біблії. У ній вже давно передрікалося, «що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди... нестримливі, жорстокі, ненависники добра» (2 Тимофія 3:1—5). Тому нинішній зріст насилля лише підтверджує те, що ми живемо в останні дні і що кінець цієї системи речей вже близько (Матвія 24:3—14).

Як і багато хто, можливо, припускає, демони, злі невидимі духи, допомагають поширювати епідемію лютості та нелюдяності (Ефесян 6:12). Біблія, описавши скинення з неба Сатани Диявола та його демонів, говорить: «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має» (Об’явлення 12:7—9, 12). Власне тепер ми живемо у час того горя і Сатана та демони докладають усіх зусиль, аби стимулювати людей до насилля.

Однак незабаром Сатана, демони та їхній злий світ кане в забуття й правління Божого Царства сформує новий праведний світ (Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10; 2 Петра 3:13; 1 Івана 2:17; Об’явлення 21:3, 4). Дженні відзначила: «На даний час ми ‘плачемо з отими, хто плаче’, але прагнемо ділитися надією на Царство з тими, кого сильно приголомшила ця трагедія» (Римлян 12:15).

[Ілюстрація на сторінці 17]

Кафе «Брод-Ерров», звідки почалось душогубство.

[Відомості про карту, сторінка 16]

Mountain High Maps® Copyright © 1995 Digital Wisdom, Inc.