Погляд Біблії

Зрівноважений погляд на поширені звичаї

«БУДЬ-ЯКИЙ СПОСІБ ПОВЕДІНКИ В ПЕВНИЙ ЧАС І В ПЕВНОМУ МІСЦІ МОЖЕ ЗАСУДЖУВАТИСЬ, А В ІНШИЙ ЧАС І В ІНШОМУ МІСЦІ ВВАЖАТИСЯ НОРМОЮ».

ТАК ірландський історик Вільям Лекі окреслив мінливу людську вдачу. Це зауваження може також стосуватися звичаїв і традицій, що існують з найдавніших часів. Справді, багато правил, котрі колись вважалися невід’ємною частиною побуту, пізніше було засуджено. Це не дивує, адже, як зазначив християнський апостол Павло, «минає [«змінюється», НС] стан світу цього» (1 Коринтян 7:31).

Дійсно, людське суспільство постійно змінюється. Про це свідчить той факт, що погляди людей та норми соціальної поведінки дуже непостійні. Християни повинні бути «не від світу» — тобто їм не можна зливатися із суспільством, яке відчужене від Бога. Однак Біблія визнає, що християни живуть у «світі», і не вимагає ізольовуватися від людей. У зв’язку з цим дуже важливо мати зрівноважений погляд на звичаї (Івана 17:11, 14—16; 2 Коринтян 6:14—17; Ефесян 4:17—19; 2 Петра 2:20).

Що таке звичаї?

Звичаї — це правила, які існують у громадському житті певної суспільної групи чи поширені на якійсь території. Мабуть, деякі звичаї, пов’язані з етикетом, наприклад правила поводження за столом, виникли тому, що потрібно було регулювати поведінку людей в колективі, так аби усі виявляли ґречність і взаємоповагу. У цьому випадку ввічливість можна уподібнити до мастила, яким змащуються колеса взаємин між людьми.

На звичаї сильно вплинула релігія. По суті, багато їх виникло з прадавніх забобонів та небіблійних релігійних уявлень. Наприклад, звичай дарувати квіти тим, хто втратив близьких, напевно, походить від релігійного марновірстваa. Хлопчикам-немовлятам зазвичай купують речі блакитного кольору: колись вважалося, що цей колір відстрашує демонів. Туш на віях повинна була захищати від лихого ока, а помаду використовували для того, щоб демони не проникли в рот жінки і не заволоділи нею. Навіть безневинний звичай, позіхаючи, затуляти рота, народився, мабуть, через побоювання, що з широко відкритого рота може вилетіти душа. Але з плином часу релігійні пояснення забулися, і тепер ці правила й звичаї не мають релігійного змісту.

Ставлення християн

Коли християнам доводиться вирішувати, чи дотримуватись якогось звичаю, вони перш за все повинні зважити на погляд Бога, записаний у Біблії. У минулому Бог засудив певні традиції, котрі допускалися в деяких суспільствах. Наприклад, жертвоприношення дітей, неправильне вживання крові та різні традиції стосовно статевого життя (Левит 17:13, 14; 18:1—30; Повторення Закону 18:10). Сьогодні також певні поширені звичаї явно суперечать біблійним принципам. До них належать небіблійні традиції таких релігійних свят, як Різдво та Великдень, а також забобонні ритуали, пов’язані зі спіритизмом.

А що сказати про звичаї, котрі походять від сумнівних ритуалів, а сьогодні переважно сприймаються як норми етикету? Скажімо, багато популярних весільних звичаїв, у тому числі обмін обручками та куштування весільного торта, можливо, мають язичницьке коріння. Чи означає це, що християнам заборонено дотримуватися таких звичаїв? Чи християни зобов’язані старанно досліджувати кожен місцевий звичай, щоб дізнатися, чи не мав він колись або десь негативного значення?

Павло зазначив: «Де Дух Господній,— там воля» (2 Коринтян 3:17; Якова 1:25). Бог хоче, щоб ця воля не була приводом для егоїстичних бажань, але щоб за її допомогою ми привчали своє чуття розрізняти добро й зло (Галатів 5:13; Євреїв 5:14; 1 Петра 2:16). Отже коли немає явного порушення біблійних принципів, Свідки Єгови не створюють суворих правил. Натомість кожен християнин повинен оцінити конкретні обставини, в яких він опинився, і прийняти власне рішення.

Шукаймо пожитку для інших

Чи означає це, що завжди можна беззастережно дотримуватись якогось звичаю, котрий прямо не порушує біблійних вчень? Ні (Галатів 5:13). Павло показав, що християнам слід шукати пожитку, або блага, не тільки для себе, «але... для багатьох». Їм слід робити «усе на Божу славу» і не доводити інших до спотикання (1 Коринтян 10:31—33). Тому людина, що прагне Божого схвалення, повинна запитати себе: «Як до цього звичаю ставляться інші? Чи місцеві жителі не осуджують його? Якщо я додержуватимусь цього звичаю, то чи не складатиметься враження, ніби я підтримую ритуали та уявлення, які не подобаються Богові? (1 Коринтян 9:19, 23; 10:23, 24 ).

Те, як у певних місцевостях дотримуються деяких загалом безневинних звичаїв може не відповідати біблійним принципам. Наприклад, за певних обставин подаровані квіти можуть набути особливого значення, яке суперечить біблійним вченням. На що ж головним чином повинні зважати християни? Хоча, може, варто перевірити походження певного звичаю, але у деяких обставинах важливіше розглянути, що означає цей звичай для людей в наш час і у тій місцевості, де ми мешкаємо. Якщо звичай протягом певного періоду в році або за певних обставин має небіблійне чи якесь інше негативне значення, християнам слід, керуючись мудрістю, уникати його в той час.

Павло молився, щоби любов християн і надалі примножувалась у точному знанні та повній розважності. Дотримуючись зрівноваженого погляду на поширені звичаї, християни ‘досліджують те, що краще [«важливіше», НС], щоб чисті та цілі були [«не доводили інших до спотикання», НС]’ (Филип’ян 1:9, 10). Водночас їхня «лагідність [«поміркованість», НС] хай буде відома всім людям» (Филип’ян 4:5).

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінці 26]

Деякі давні звичаї, як-от затуляти рота, позіхаючи, або дарувати квіти тим, у кого помер хтось близький, втратили своє первинне значення.