Місцеві культури і християнські принципи. Чи вони сумісні?

СТІВЕН, Свідок з Північної Європи, отримав місіонерське призначення в одну африканську країну. Ідучи якось містом з місцевим братом, він був вражений, коли цей брат взяв його за руку.

Думка про те, щоб іти по людній вулиці, тримаючись за руки з іншим чоловіком, шокувала Стівена. У його культурі це має гомосексуальний підтекст (Римлян 1:27). Однак для африканського брата триматися за руки було лише виявом дружелюбності. Не дати йому руки означало б відкинути його дружбу.

Чому конфлікт культур повинен турбувати нас? По-перше тому, що люди Єгови намагаються старанно виконувати божественне доручення «робити учнів з людей з усіх народів» (Матвія 28:19, НС). Щоб сповнити це завдання, деякі переїхали служити туди, де є більша потреба в служителях. Але щоб досягти успіху в новому оточенні, вони мусять розуміти відмінні культури, з якими зустрічаються, і пристосовуватися до них. Тоді вони зможуть гармонійно співпрацювати зі своїми братами й сестрами, а також ефективніше виконувати публічне служіння.

До того ж у цьому бурхливому світі багато людей втекли зі своїх неспокійних країн з політичних чи економічних міркувань та оселилися в інших країнах. Тому цілком можливо, що, проповідуючи цим новим сусідам, ми зустрічаємося з новими звичаями (Матвія 22:39). Перша зустріч з новими відмінними звичаями може ввести нас у замішання.

Добрі й погані звичаї

Культура — невід’ємна частина суспільного ладу. Якою ж марною справою було б ставати «справедливим занадто» і досліджувати кожен дрібний звичай, щоб визначити, чи він сумісний з біблійними принципами! (Екклезіяста 7:16).

З іншого боку, існує потреба розпізнавати місцеві звичаї, які явно порушують божественні принципи. Як правило, це неважко зробити, оскільки Боже Слово корисне «до направи» (2 Тимофія 3:16). Наприклад, у багатьох країнах існує звичай мати багато дружин, але, згідно з біблійною нормою для правдивих християн, чоловік повинен мати лише одну дружину і за її життя не може брати собі інших (Буття 2:24; 1 Тимофія 3:2).

Також певні похоронні звичаї, які розраховані на те, щоб відганяти злих духів, або ж засновані на вірі в безсмертя душі, неприйнятні для правдивих християн. Деякі люди кадять чи моляться небіжчикам, щоб відігнати злих духів. Інші пильнують біля тіла небіжчика чи навіть проводять другий похорон з метою допомогти померлому приготуватися до життя «на тому світі». Однак Біблія вчить, що «померлі нічого не знають», і тому не можуть нікому ні допомогти, ні пошкодити (Екклезіяста 9:5; Псалом 146:4).

Звичайно, є багато звичаїв, сумісних з Божим Словом. Як приємно зустрічатися з культурами, в яких ще панує дух гостинності, в яких звичай вимагає щиро вітати навіть чужу людину і, якщо потрібно, приймати до себе в дім! Коли ви особисто зазнаєте такого ставлення, хіба не відчуваєте спонуки наслідувати такий приклад? Якщо ви так будете робити, це обов’язково поліпшить вашу християнську особистість (Євреїв 13:1, 2).

Кому з нас подобається, коли нас змушують чекати? У деяких країнах це рідко трапляється, тому що пунктуальність вважається важливою рисою. Біблія каже нам, що Єгова є Богом порядку (1 Коринтян 14:33). Тому він призначив «день той й годину» знищення зла, і він запевняє нас, що ця подія «не спізниться» (Матвія 24:36; Авакума 2:3). Культури, в яких заохочується поміркована пунктуальність, допомагають нам бути організованими й виявляти належну повагу до інших людей та їхнього часу, а це, безумовно, відповідає біблійним принципам (1 Коринтян 14:40; Филип’ян 2:4).

Що сказати про нешкідливі звичаї?

Тоді як деякі звичаї цілком сумісні з християнським способом життя, інші ні. Але що сказати про ті звичаї, які не можна чітко визначити як добрі чи погані? Багато звичаїв просто нешкідливі, і наше ставлення до них може виявити духовну рівновагу.

Наприклад, є багато форм привітання: потиск руки, уклін, поцілунок чи навіть обійми. Так само існує маса різних звичаїв щодо манер за столом. У деяких країнах люди їдять з одної тарілки. Відригування є прийнятним, навіть бажаним виразом цінування у деяких країнах, тоді як в інших воно неприйнятне і вважається ознакою поганих манер.

Замість вирішувати, які з цих нейтральних звичаїв вам особисто подобаються, а які ні, намагайтеся розвинути правильне ставлення до них. Біблія дає нам нестаріючу пораду: «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Филип’ян 2:3). Подібно Елеанор Бойкін у своїй книжці «Таким чином, будь ласка. Книга манер» (англ.) каже: «Найперше, що вам потрібно,— це добре серце».

Такий смиренний підхід допоможе нам не висловлюватися зневажливо про звичаї інших. Ми відчуємо спонуку проявляти ініціативу й дізнаватися, як живуть інші люди, які їхні звичаї, куштувати їхні блюда, замість того щоб сторонитися, чи з підозрою дивитися на все, що виглядає інакшим. Залишаючись неупередженими й готовими пробувати нове, ми робимо приємність своєму господарю чи іноземним сусідам. «Розширяючи» своє серце та кругозір, ми користаємо також самі (2 Коринтян 6:13).

Якщо звичай стримує духовний прогрес

Що, коли ми зустрічаємося зі звичаями, які самі по собі не суперечать Біблії, однак не сприяють духовному прогресу? У деяких країнах, наприклад, люди дуже схильні зволікати. Цей безтурботний підхід до життя може зменшувати стрес, але, мабуть, перешкоджає нам «виконувати докладно» своє служіння (2 Тимофія 4:5, Бачинський).

Як ми можемо заохотити інших не відкладати важливих справ «на завтра»? Пам’ятайте, що «найперше, що вам потрібно,— це добре серце». Керуючись любов’ю, ми можемо подавати приклад і тоді лагідно пояснювати, чому корисно не залишати на завтра того, що слід зробити сьогодні (Екклезіяста 11:4). У той же час нам слід бути обережними, щоб не жертвувати взаємним довір’ям задля продуктивності. Якщо наші поради не приймаються відразу, ми не повинні змушувати людей чи висловлювати їм своє незадоволення. Любов завжди має стояти вище ефективності (1 Петра 4:8; 5:3).

Брати до уваги місцеві смаки

Нам потрібно бути впевненими, що поради, які ми даємо, обґрунтовані, а не просто є спробами нав’язати свій особистий смак. Стилі одягу, наприклад, дуже різноманітні. У багатьох місцевостях доречно, щоб чоловік, який проповідує добру новину, був у краватці, але в деяких тропічних країнах це може вважатися надмірною формальністю. Корисно орієнтуватися на те, як у цій місцевості прийнято виглядати діловій людині, котра має справу з людьми. У такій делікатній справі, як стиль одягу, важливо діяти «розумно» (1 Тимофія 2:9, 10, СМ).

А що, коли звичай не влаштовує нас? Чи його слід автоматично відкидати? Не обов’язково. Звичай, щоб чоловіки трималися за руки, згаданий раніше, був цілком прийнятним у тій африканській спільноті. Коли місіонер помітив, що інші чоловіки ходять, тримаючись за руки, він відчув себе вільніше.

Апостол Павло протягом своїх довгих місіонерських подорожей відвідував збори, в яких були люди різного походження. Безсумнівно, часто виникали конфлікти культур. Тому Павло, наскільки це було можливо, пристосовувався до всіх звичаїв, не відступаючи від біблійних принципів. «Для всіх я був усе, — сказав він,— щоб спасти бодай деяких» (1 Коринтян 9:22, 23; Дії 16:3).

Кілька доречних запитань допоможуть нам вирішити, як реагувати на нові звичаї. Яке враження ми справляємо на інших, пристосовуючись до певного звичаю чи відмовляючись робити це? Чи вони зможуть зацікавитися звісткою про Царство, коли побачать, що ми намагаємось пристосуватися до їхньої культури? З іншого боку, чи залишиться наше служіння «бездоганним», якщо ми засвоїмо той чи інший місцевий звичай? (2 Коринтян 6:3).

Якщо ми бажаємо стати ‘для всіх усім’, нам, можливо, доведеться змінити свої глибоко вкорінені погляди на доречне і недоречне. Часто «правильний» і «неправильний» спосіб дій залежить виключно від місцевості, в якій ми живемо. Так в одній країні, коли чоловіки тримаються за руки, це свідчить про дружбу, тоді як в інших це обов’язково відволікало б від звістки про Царство.

Є ще інші звичаї, прийнятні в різних місцевостях, які підходять християнам; однак нам слід виявляти обережність.

Стережіться, щоб не зайти задалеко!

Ісус Христос сказав, що, хоча його учні не можуть бути забрані зі світу, вони не повинні «належати світові цьому» (Івана 17:15, 16, СМ). Проте деколи нелегко провести межу між тим, що є невід’ємною частиною світу Сатани, і тим, що є лише частиною культури. Музика й танці, наприклад, поширені майже в кожній культурі, хоча в деяких країнах вони мають більше значення.

Ми могли б легко судити в цій справі, але швидше на основі свого минулого, а не здорових біблійних підстав. Алекс, брат з Німеччини, отримав призначення в Іспанію. У його колишньому середовищі танці не були дуже популярні, але в Іспанії вони є частиною культури. Коли він вперше побачив, як брат і сестра виконують жвавий місцевий танець, то був спантеличений. Чи ці танці були неприйнятними, можливо, навіть світськими? Чи він занизив би свої норми, коли б прийняв цей звичай? Алекс зрозумів, що хоча музика й танці були інакшими, не було причин робити висновку, що, його іспанські брати й сестри занижували християнські норми. Причиною його замішання була відмінність культур.

Проте Еміліо, брат, якому подобаються традиційні іспанські танці, усвідомлює, що існує небезпека. «Я помітив, що багато видів танців вимагають дуже близького контакту між партнерами,— пояснює він.— Як неодружений, я усвідомлюю, що це може вплинути на почуття принаймні одного з партнерів. Деколи танець може використовуватися як засіб для вияву почуттів особі, котра тебе приваблює. Можна захистити себе, якщо попіклуватися, щоб музика була пристойною, а тілесний контакт мінімальним. Але я мушу визнати, що коли група молодих, неодружених братів і сестер йде разом танцювати, там дуже важко підтримувати теократичну атмосферу».

Безумовно, ми не хотіли б використовувати свою культуру як виправдання для світської поведінки. Пісні й танці мали місце в ізраїльській культурі, і свій порятунок від Єгипту коло Червоного моря ізраїльтяни святкували з піснею і танцем (Вихід 15:1, 20). Однак їхня музика й танці відрізнялися від музики й танців навколишнього язичницького світу.

На жаль, чекаючи на повернення Мойсея з гори Сінай, ізраїльтяни стали нетерплячими, зробили золотого тельця і після їди та пиття «встали бавитися» (Вихід 32:1—6). Коли Мойсей та Ісус Навин почули той спів, вони відразу занепокоїлися (Вихід 32:17, 18). Ізраїльтяни зайшли задалеко, і ці пісні й танці відображали навколишній язичницький світ.

Подібно й сьогодні музика й танці можуть бути загальноприйнятими у нашій місцевості і не суперечити сумлінню інших. Але коли майже цілком гасять світло і включають світломузику або ж звучить музика іншого ритму, тоді те, що раніше було прийнятним, може віддзеркалювати дух світу. «Це просто наша культура»,— ми могли б заперечити. Аарон використав подібну відмовку, коли погодився на язичницькі розваги і поклоніння, помилково назвавши це «святом для Господа». Ця слабка відмовка була недійсною. Адже їхня поведінка була навіть «на ганьбу поміж їхніми ворогами» (Вихід 32:5, 25).

Культура має своє місце

Екзотичні звичаї можуть спершу шокувати нас, але не всі вони обов’язково неприйнятні. Якщо наше «розуміння навчене», ми можемо визначити, які звичаї сумісні з християнськими принципами, а які ні (Євреїв 5:14, СМ). Якщо ми виявляємо сердечність, доброту й любов до своїх ближніх, то будемо належно реагувати, коли зіткнемося з нешкідливими звичаями.

Під час проповідування доброї новини про Царство людям у рідній місцевості чи далеко від дому врівноважений підхід до різноманітних культур допоможе нам стати ‘для всіх усім’. І, безсумнівно, ми побачимо, що, залишаючись відкритими до різних культур, ми збагатимо, урізноманітнимо своє життя і зробимо його цікавішим.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Християнські привітання можуть пристойно виражатися в різні способи.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Врівноважений погляд на різноманітні культури може збагатити й урізноманітнити наше життя.