Боротьба за «святе» місце

П’ЯТНАДЦЯТОГО липня 1099 року було загарбано Єрусалим — так сповнилась мета першого хрестового походу, організованого з ініціативи папи римського. Кровопролиття було жахливим! З усіх мешканців міста вціліло лише двоє — намісник і його охоронець, та й то ціною великого хабара. У книжці «Хрестові походи» (англ.) священнослужитель Ентоні Бридж розповідає, що́ трапилось решті мусульман та євреїв: «Коли хрестоносцям дозволили робити у місті що заманеться, ними опанувала незмірна й страшенна жадоба крові... Вони забивали усіх, на кого натрапили: чоловіків, жінок, дітей... Коли вже не було кого вбивати, переможці урочисто пройшли вулицями міста... до храму Гробу Господнього, аби скласти Богові подяку».

Відколи хрестоносці завоювали Єрусалим, невід’ємною ознакою присутності загальновизнаного християнства у місті є незгоди поміж римо-католиками, православними та прихильниками інших так званих християнських релігій. У 1850 році суперечки серед провідників різних церков за володіння святими місцями в Єрусалимі й навколо нього призвели до Кримської війни. Це кровопролиття між Англією, Францією й Османською імперією з одного боку і Росією з іншого обійшлося у півмільйона життів.

Проте ця війна не поклала краю чварам поміж релігіями загальновизнаного християнства з приводу Єрусалима та його святих місць. Османи, що керували місцевістю у той час, спробували встановити мир, поділивши святі місця серед різних релігій. «Організація Об’єднаних Націй,— пояснює д-р Менаше Гар-ел у книжці «Це — Єрусалим» (англ.),— пішла... за тим самим принципом, видавши у листопаді 1947 року Резолюцію про поділ. Тож цей принцип є частиною міжнародного права». Внаслідок цього храм Гробу Господнього поділили між римсько-католицькою, грецькою православною, вірменською, сирійською та коптською церквами. Зрештою, права на цей храм висуває ще й абіссінська (ефіопська) церква, декотрі члени якої проживають у халупах на даху цієї будівлі. З погляду багатьох, храм Гробу Господнього — це найсвятіше місце для прибічників загальновизнаного християнства. У ньому повно усипальниць, статуй та ікон. Деякі протестанти благоговіють перед Голгофою Ґордона, ще одним так званим святим місцем, де, за припущенням, було страчено і поховано Ісуса.

Багато років тому, розмовляючи з жінкою, котра вірила у святі місця, Ісус сказав: «Надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви.(...) Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді» (Івана 4:21—24). Тому правдиві християни не вшановують святих місць. Знищення невірного Єрусалима римським військом у 70 році н. е. служить пересторогою релігіям, що називають себе християнськими. Ідолопоклонство, поділення та вина крові викривають їхнє нехристиянське обличчя. Власне через це загальновизнаному християнству прийде такий же кінець, який Бог передрік для усіх релігій, що входять до складу Вавилону Великого (Об’явлення 18:2—8).