Незгода в науці

КОЛИСЬ було, що ви знали, що священик буде навчати лише про його релігію. Він навчав віровчення тієї релігії. Але тепер не так. Сьогодні, в кожній церковній системі так званого християнства, навіть високопоставлені священики, що є в добрій пошані, не погоджуються. Вони не лише не згоджуються з іншими священиками своєї релігії, але також не погоджуються з науками своєї власної релігії. Це включає основні доктрини.

Незгоди в доктринах

Наприклад, більшість церковних систем офіціяльно навчають доктрину про пекло. Ця наука вчить, що великі грішники будуть фізично мучені навіки вічні. Дійсно, протягом екуменічної ради, Католицька Церква наново підтвердила дійсність пекла, що воно є місцем вічних мук за гріхи.

Однак, все більше й більше священиків усіх релігій розвивають різні поняття про пекло. Вони можуть казати, що пекло є лише стан розума, або що воно лише значить відділення від Бога, або що воно є лише ‘пекло на землі’, і цим вони заперечують віру своєї власної релігії. Священик Дженсен із Данії сказав у книжці Куди Ми Ідемо? (анг.).

“Мова про вічне прокляття є дурниця. Це не є християнство. То лише в минулих часах були вісники пекла, які з кафедри вияснювали про Диявола і вічний вогонь. Але той час уже минув”.

Як ви думаєте, люди, які ціле своє життя вірили церковній науці про пекло почувають себе, коли вони чують те, що їхні священики тепер кажуть ?

Три австралійські пресвітерянські священики публічно казали, що вони не вірять у безсмертність людської душі, хоч їхня церковна система вчить про неї. Один із священиків, Йан Стір, сказав: “Клопіт є тому, що до якоїсь міри є двоякий рівень. Цього не обмежується лише до Пресвітерянської Церкви. Священики навчені одне, часами навчають щось іншого”.

Від дитинства католиків навчали цілковитого підкорення Католицькій Церкві. Але коли запитали 37-ох визначних священиків, черниць й інших католицьких провідників у Нідерландах, як вони сприймають цю покору до церковної влади, то багато відповідали, що вони вже не можуть віддавати церкві такої покори.

Відносно католицької влади, католицький теолог Іван Л. Мекензі, єзуїтський священик, який навчав у Нотре Дам Університеті, попросто сказав, що церквою управляла “церковна Мафія”. Журнал Торонто Щоденна Зоря (анг.) додав: “Він [Мекензі] так далеко поступає, що уподібнює сьогоднішню інституційну церкву до щурячої діри. ‘І кожен один не любить слухати, що він виливав ціле своє життя в щурячу діру’, він каже”.

Головно молодші священики дуже явно виступають проти їхньої церковної науки.

Статева моральність

Більшість прихильників церкви сподіваються, щоб їхні священики сприяли підвищенню моральних рівнів. Але сьогодні священики є дуже поділені у цій справі про статеву моральність. Чимраз більше священиків кажуть, що статеві зносини, перелюб і мужоложство не є злі.

В Англії, методистський священик Лорд Сопер сказав: “Поняття, що статеві зносини повинні обмежуватися лише до подружжя є насмішкою”. Епископальний священик Ф. Ц. Вуд сказав до дівчат в університеті Меріленду: “До статевих зносин немає причеплених жодних законів. Я повторяю: цілком немає законів. . . . передшлюбні зносини . . . можуть бути дуже гарні”. І директор римокатолицького Нюмана Центру Арізони Стейт Університету, священик Тома Валь, сказав:

“То нічого такого не є великого для дівчини казати, що вона є чистою дівицею, коли вона не дозволила нікому доторкнутися її. Вона залишиться дівою, будучи такою нелюдяною. Я волів би мати особу, яка була люба й смілива до інших, навіть коли вона і не є незайманою дівицею. . . . Це не наше місце проповідувати моральність”.

Але якщо особи, які визнають себе бути священиками Божими не будуть проповідувати моральність, то хто повинен це робити? І як би ви дивилися на рішення дев’яносто єпископальних священиків у Нью-Йорку, які погоджуються, що церква повинна прийняти мужоложні зносини, як “морально нейтральні”?

Щоби вирішити, що ви дійсно думаєте про цей новий напрям похвалення розпусти, перелюбу і мужоложства, запитайте себе: Чи я похвалив би мою доньку за те, що вона зробила перелюб? Чи б мені сподобалося, коли б моя дружина мала б статеві зносини з якимсь іншим чоловіком, або щоб мій чоловік спав із якоюсь іншою жінкою? Чи я міг би сказати моєму синові, що воно правильно для нього стати мужоложником?

Ви також повинні подумати про щось ще більш важніше: Що Бог думає про такі справи? Про це не може бути жодного сумніву. Він каже нам у Його Слові: “Не обманюйте себе: ні розпусники, . . . ні перелюбники, ні чоловіки, яких тримається для неприродних цілей, ні чоловіки, які лягають із чоловіками, . . . царства Божого не вспадкують”.— 1 Кор. 6:9, 10, НС.

Наслідки

Все це замішання і поділення в церквах через їхню науку має свої наслідки. Багато людей сьогодні почувають себе так як британський автор Малком Маґерідж, який сказав:

“Мені здається, що інституційне християнство тепер є в цілковитому безладдю, і видимо розпадається, до такої міри, що крім якогось чуда, його вже ніколи не буде можливо знову зложити, щоб у ньому був якийсь знак порядка або ймовірности.

“В його теперішньому стані, інституційне християнство є . . . лише жартом”.

Багато церковних членів ненавидять так багато поділення у науках і практиках. Вони вже загубили довір’я до своїх священиків. Тому вони покидають церкви.

Але це є важно для вас знати, що поділені церкви так званого християнства не представляють правдиве християнство. Їхнє розділення доказує це, бо Біблія радить, щоб правдиві християни “всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній. Чи ж Христос поділився?” — 1 Кор. 1:10, 13.

Правдиві християни не є поділені. Але церкви є поділені.