Берлін — десять років пізніше

Від “Пробудись!” кореспондента в Німеччині

ЯК НАШ літак нахилився набік і ми побачили гарний вид багатьох світел, Карін притулилася лицем до вікна і вигукнула: Подивися: “Ось там є Берлін!”

Ми почали приземлятися і Карін не спускала очей з одного ряду ясних світел, що вилися через столицю. “Це мусить бути мур!” Вона не старалася приховувати своє почуття. Ми сіли в Темпелгоф Центральному Аеропорті, що є єдиний європейський аеропорт в центрі міста. Я також дуже розхвилювався. Це була моя перша подорож до цього розділеного міста, про яке інформувалося в новинах на протязі минулих двадцять п’ять років. А Карін хотіла порівняти сьогоднішній Берлін із Берліном, який вона знала десять років тому.

Чотири сектори — чотири повітряних станцій (аеропортів)

“Місто не змінилося так дуже”, сказала Карін, як ми приїхали до аеропорту, “подивися на те місце, де ми чекали, щоб вони викликали наші прізвища”. Десять років тому, Карін була одна з мільйон і пів утікачів, які втікли зі Східної Німеччини до Західного Берліну. Пізніше більшість із них були вивезені до Західної Німеччини, коли “приміщення” знаходилися.

Темпелгоф, найбільш зайнята повітряна станція в Берліні, яка обслуговує три повітряні шляхи, кожний двадцять миль широкий: на північнозахід до Гамбургу, на захід до Ганновер і на південнозахід до Франкфурту.

Теґел аеропорт в французькій частині на півночі міста, був збудований за дев’ятдесят два дні під час блокади (відокремлення) Берліну. Його побудували на тому самому місці де колись Вернгер фон Браун провадив свої перші дослідження з ракетами. Бувши недавно розбудований, Теґел тепер може помістити міжнародне подорожування, як і багато туристів, що відлітають із Берліну до сонячного півдня.

Гатов аеропорт в британській частині міста головно вживається для військових цілей. У російській частині, Шоенефелд аеропорт обслуговує подорожі до Східної Європи й Азії, і переважно ціна подорожі є нижча від західних ліній.

“Ходім на двір і подивімся на Пам’ятник Air Lift”, сказала Карін. Це є величезний кам’яний пам’ятник на переді станції. Він був збудований 12-го травня, 1959 р., на пам’ятку сімдесят вісімох осіб, які загубили своє життя в часі Відокремлення Берліну від 24-го червня 1948 р. до 12-го травня 1949 р. У тих одинадцятьох місцях приблизно 200.000 полетів привезли більше як два мільйони тонн харчів, вугілля й інших речей для потреб мешканцям Західного Берліну. У 300-му дні Відокремлення прилітало й відлітало не менше як 927 літаків.

Карін, яка походила з маленького села за Берліном, пригадувала собі: “У той час у Берліні і за Берліном не було що їсти”. Яку велику різницю ми тепер зауважували, коли сиділи в маленькому ресторані, плануючи нашу поїздку до міста наступного дня!

Небувала політична історія

Тепле раннє сонце вітало нас до славної вулиці Strasse des 17. Juni (вулиця 17-го червня). “Я добре пам’ятаю 17-го червня 1953 р. нібито було вчора”, пригадувала собі Карін. “Ми були на шкільному пікніку коли в Західній Німеччині проголосили воєнне становище в наслідок бунту по багатьох містах, а особливо саме тут де ми тепер стоїмо”. Цій вулиці дали нову назву, щоб пригадувати ту демонстрацію людського незадоволення.

У цій гарній, подібній до парку околиці, що називається Tiergarten (парк для тварин) є кілька привабливостей для туристів, які показують різноманітність політичних костюмів у Берліні за минулого століття. Здається, що вони змінювалися так часто, як моди.

Колона Богині Перемоги, 220 футів височини по середині вулиці пригадує перемогу над французами в 1871 р., і добу кайзерів.

Недалеко стоїть відбудований Reichstag, будинок, що служив за парламент, не лише в часі монархії, але також протягом Ваймар Республіки. У 1933 р. націсти спалили цей будинок, складаючи вину на комуністів. Через це Гітлер міг перепустити закон, щоб знести особисті права.

Російський пам’ятник, виставлені величезні танки і велика статуя вояка, якого радянська сторожа далі вартує, пригадує нам чиє військо дійсно забрало Берлін у 1945 р.

А Берлінський міжнародний символ, Бранденбург Брама, відрізується теперішньою політичною дійсністю. Вона знаходиться саме всередині Східного Берліна. Перед тим, як комуністи побудували мур, то Бранденбург Брама була головним входом для руху на схід і захід.

Усі ці різні уряди від монархії кайзерів, Ваймар Республіки і Гітлерового Третього Райху, до теперішнього стану розділеного міста, в розділеній країні, в розділеному світі, виявляють одну загальну точку: а це, що вони всі є незадовільні.

“Коли ми ще жили в Берліні”, Карін пригадувала, “то місто вже було поділене на чотири частини, але жодного клопоту не було переїжджати від одної до другої, часто навіть без потреби показувати паперів. Навіть підземки переїздили з одної частини в другу. Це був спосіб, яким люди втікали від комуністичного керівництва: вони втікали з Східної Німеччини в Східний Берлін, йшли або їхали до частини, що належить до Союзних держав і реєструвалися в Marienfelde Таборі для Втікачів. Тоді їх призначали до якогось іншого табору або школи і кінець кінцем вивозили”.

У неділю рано, 13-го серпня 1961 р., поліція Східної Німеччини натягнула огорожу з колючого дроту, щоб стримати чим раз збільшаючий потік утікачів. Пізніше вони збудували мур із цементованих блоків, від десять до дванадцять футів височини, і поставили варту, башти, собаки й міни. Приблизно 60.000 мешканців Східного Берліну і Східної Німеччини були також відрізані від своєї праці у трьох Західних секторах міста.

Сьогодні Берлінський Мур в’ється близько тридцять миль через місто разом із приблизно сімдесят двома милями дроту і муру по східному німецькому кордоні. Сім переходів є до Східного Берліну, а найславніший з цих є Checkpoint Charlie, для чужинців; Двох інших переходів зробили для мешканців Західної Німеччини, а чотири для мешканців Західного Берліну через які можна перейти з спеціяльним дозволом. На кордонах є переходи, що ведуть до трьох головних доріг, менш-більш наслідуючи повітряні шляхи до Федеральної Республіки, сто шістдесят миль від Берліну.

Від руїн і втікачів до теперішнього добробуту

“Ходім до табору втікачів, де нас перетримували”, порадила Карін. “Він мусить бути десь понад муром, бо я пам’ятаю як моя мама дуже журилася, щоб мої брати помилково не потрапили у Східну частину”.

Карін зараз пізнала великі фабричні будинки на Флотен вулиці, але дуже здивувалася, коли почула хто тепер там мешкав. Цей будинок тепер уживають поміщати чужинців, які приходять до Берліну шукати праці. Присутність так багатьох турків, греків, югославців і італійців підкреслює сучасну економію Берліна і Німеччини, яка дуже розвилася в минулому десятилітті. Карін зауважила: “Тяжко уявити, що Німеччина програла війну”.

Ми не знаходимо багато з тих “вісімдесят мільйон кубічних метрів сміття”, про яке згадують німецькі історики коли говорять про післявоєнний Берлін. По суті, найбільші руїни знаходяться на головній вулиці в Берліні. Пам’ятнича Церква, Кайзера Вілгелма є модерний будинок із синього скла біля руїн старої башти, яку залишили, на пригадування жорстокости війни.

Напроти церкви є славний Європейський Центр, місто саме в собі, маючи більше як милю віконних вистав, від англійської корчми до ковзанки на вільному повітрі на якій ковзаються цілий рік. Виходячи з центру маємо славну вулицю Kurfiirstendamm у Західному Берліні, на якій є серії різноманітних ресторанів і вікон на яких є виставлені різні предмети розкошів. Багато нічних клубів, барів і театрів свідчать про сучасний добробут людей, виявляючи їхню любов до розкошів. “Але не дозвольте цьому зовнішньому блиску звести вас”, перестерігає Карін. “Подивімся чи вони поліпшили доми позаді цих крамниць”. Це була одна частина міста в Берліні, яка не змінилася на протязі минулих десятьох років.

Приміщаючи населення

У часі нашої поїздки навколо Берліну, Карін розповіла мені дещо з його історії. 22-го квітня 1930 р., було вирішено з’єднати сім міст, п’ятдесят дев’ять сільських муніципалів і двадцять сім інших земельних маєтків у “Берлін-муніципалітет”. Звичайно це витворило велику різноманітність. Перед війною, населення Берліну збільшилося до чотири і пів мільйона людей. Вони були порозкидані на 340 квадратових милях де можна було б легко помістити Мюнхен, Штутґарт і Франкфурт.

Сьогодні, у Західному Берліні живе два й одна четверта мільйона людей на просторі трошки більшому від оригінального, поміщаючи 12.000 людей на кожній квадратовій милі, у порівнянню з 600 особами на кожну квадратну милю в Західній Німеччині.

Приміщення в Берліні різняться. Старші околиці, такі як Ведіньґ, мають аж до п’ять старих квартир побудовані позаді одна одної, маючи лише маленьке подвір’я по середині. Просторі вілли-доми в Целендорфі, розкидані по лісах понад Гавел річкою, представляють відсвіжаючу протилежність. На північ понад річку, ці великі доми уменшаються на маленькі подібні до тих у Гайлігензе, між озером Теґел а Гавел.

Тому що Західний Берлін може розширюватися лише вгору, то там появилися дуже високі проекти. Найславніший будинок є Markisches Viertel, пристосований помістити більше як 50.000 осіб. Близько двадцять архітекторів із різних країн складали плани цього проекту. А наслідок: майже двадцять миль нових вулиць із дуже гарно кольоровими приміщеннями по обох боках, різнячись від три до вісімнадцять поверхів разом із крамничим центром, школами і майданами для розваг.

Але західний Берлін не є самі будинки і крамниці. Майже 17 процентів тієї околиці є ліс, 7 процентів є парки, і хоч це буде дивувати багатьох, 17 процентів землі відложили для різного господарства. Карін і я навіть їхали верхом кіньми і бачили де мешканці Берліну ходять на лижах в зимі.

Зміни в транспортацїї

“Може б ми зробили прогулянку човном”, піддала думку Карін. “Ми часто приїздили до Берліну поромом”.

Чотири озера Західного Берліну єднаються з ріками Гавел і Спрі та кількома каналами творячи для човнів близько сімдесят одну милю водного шляху. У Берліні є так багато приватних човнів і як деякі кажуть, що можна перейти Гавел річку ідучи по човнах.

Берлін дає гарну сітку публічної транспортації, включаючи підземки, надземні залізниці і автобуси. На вулицях Західного Берліну не побачите трамваїв, але в Східній частині міста їх не бракує у Західній частині шістдесят миль підземок щоденно перевозять більше як 600.000 осіб по цілому місті за сорок pfennigs (коло десять центів). Дві з цих ліній переходять через Східну частину міста, але всі східні станції є зачинені крім одної, яка служить за в’їзд до Радянської частини міста і є під контролею. Надземки, якими оперує Радянська обслуга навіть у Західній частині розвозять людей до чотирьох сторін міста.

Ми також мали нагоду оглянути музеї та старі замки в Берліні. І 13.500 тварин найбільшого зоопарку в Європі сердечно вітали нас, в той час, як мовчазні мешканці, найбільшого акваріума не звертали жодної уваги на нас. Гарний панорамний вид цілого міста з радіовежі 500 футів високої, закінчив нашу поїздку по місті. Як Карін дивилася на телевізійну вежу в Східній частині, вона прагнула знати, хто звідти дивився назад на неї.

Західна Німеччина сипить гроші в частину міста, що належить до союзних народів, цим підтримуючи свою заяву, що Західний Берлін є одинадцятий штат Федеральної Республіки. Тимчасом, комуністи заявляють, що Західний Берлін є незалежна політична одиниця, а Східний Берлін столиця Німецької Демократичної Республіки. Здається, що зібранням чотирьох світових сил немає кінця, і коли яка-небудь важна точка в Європі дискутується, то “Питання про Берлін” є майже завжди включено. Це є питання на яке народи не мають ніякої спільної відповіді.

Незабаром ми сіли назад у літак лишаючи Берлін. Але ми бачили багато речей в ньому. В очах Карін минулих десять років принесли багато змін, а мені було цікаво слухати її порівнення теперішнього з минулим.