Нещастя вдарило провінцію Квебек

Від “Пробудись!” кореспондента в Канаді

ОДНА з найбільших катастроф за всіх часів вдарила Квебек 4-го травня 1971 р., коло одинадцятої години вечером. За кілька хвилин у новій секції Сеінт-Джін Вінней появилася заглибина милю довга й одну чверть милі широка й приблизно сто футів глибока, поглинаючи близько сорок домів із тридцяти одною особою. Це було страхіття, яке люди цього села з приблизно 1.300 мешканцями на північний схід від Квебек Ситі, не забудуть так скоро.

Шофер автобуса помагає рятувати життя

Пан Джулс Прард з недалекого села Сеінт-Амбройс, який возить робітників Алкан компанії, був перший, що побачив це нещастя. Він віз коло двадцять робітників додому коли зауважив через дорогу те, що на вигляд було маленькою річкою приблизно чотири або п’ять футів широкою. І раптом передні колеса автобуса повисли над цією річкою. Він негайно старався відчинити двері автобуса, але не міг. Він дав розпорядження, щоб усі вийшли задніми дверми. Після того як він сам, бувши останній, вийшов із автобуса, то автобус раптом зник упавши коло 100 або 150 футів у велику заглибину.

А шум, який було чути був подібний до шуму величезної ріки. Там не було коли марнувати час. Багато в сусідстві уже спали; інші ще дивилися на телевізію, але ні один з них не знав, що цілі доми падали в цю величезну заглибину, яка чим раз розширювалася. Майже негайно вийшло зі строю електричне обслуговування, а дроти почали виблискуватися в нічній темряві. Гірард і його пасажири почали кричати й стукати в двері, кажучи людям, щоб скоро вибиралися з своїх домів. Приблизно сімдесят п’ять осіб врятували своє життя завдяки скорому думанню цього шофера і його пасажирів.

Під час тих кількох коротких хвилинах, доми падали у величезну заглибину. Крики й плачі можна було чути тих, які мешкали в них. Навіть можна було чути голос маленької дитини, яка кричала “Телефон! Телефон!” немов просила когось зателефонувати за допомогою. Деякі старалися втікати в своїх автах, але вони також попадали в заглибину.

Страх

Люди почали вибиратися з тієї околиці до недалекого Кеногамі Меморіального Центру бувши у великому страху. Один чоловік бачив як його дружина і дитина потопали перед його очима і він не міг ніяк помогти їм.

Другий чоловік розповідає, що він бачив, коли лишав свій дім: “Земля страшно тряслася й я ледве мав час врятувати мою родину. Те, що ми бачили не була яма, але рів сто футів глибокий. Було страшно чути крики й зойки з заглибини внизу і ми не могли помогти людям, які потопали в болоті . . .”

А одна жінка сказала: “Я втратила мій дім, але я є врятована, а це є важне. Я думала, що такі землетруси можуть відбуватися лише по якихось інших місцях. Тепер я знаю, що катастрофи можуть ставати скрізь де є люди”.

Вечером того нещастя один чоловік купив шматок землі в Сеінт-Джін Вінней; а наступного дня його майно зникло в заглибині. Майно не було забезпеченням від нещастя.

Спеціалісти працюють

Негайно покликали Відділ Природних Засобів (Ministere des Richesses Naturelles) з провінції Квебек, щоб переглянути стан і встановити причину нещастя. Згідно з рапортами, якими голова міста Лаврієй Лавоєй погоджується, “там було троє різних трусів”. Геолог й інженер, Марк Танґвей з Ministere des Richesses Naturelles потвердив, що утворилася заглибина, яка покрила 500.000 квадратових футів.

Але не можуть погодитися про причину цього нещастя. У Лавал Університеті того дня трясіння землі в місті Квебек були зарекордовані, і це можливо зрушило землю. Голова міста Лавоєй вірить, що підземна річка підмила землю, так, що вона нарешті цілком завалилася.

Земля в тій околиці навколо Сеінт-Джін Вінней має верству піску на верстві глини коло 135 футів глибоко в деяких місцях. Розлив ріки Riviere Aux Vases був такий великий, що ще можна було бачити знаки каламутної води на деревах понад берегом. Під час розливу вода змила майже новий міст у Саґуней річку.

Під час перших кількох днів після нещастя, до села приходили зацікавлені особи, щоб подивитися, а мешканці верталися, щоб позбирати свої статки, а також безчисленна кількість дописувачів, навіть грабіжників. По дорозі ставили перепони, щоб відвертати невповноважених осіб та, щоб зацікавлені не входили до села. У муніципальному будинку заснували Відділ Центральної Контролі.

Канадійське військо дало гелікоптери, якими спускали осіб в рів шукати живих осіб. У тому морю болота не знайшли ніякого людського життя. Єдиний знак життя в ньому була маленька самотня золота рибка, що плавала в своїй посудині в порожньому будинку.

Робітники Цивільної Охорони, працюючи разом із іншими властями, були покликані годувати, одягати й постачати приміщення двом сотням родин з різних частин провінції та від різних організацій почали прибувати тягарові авта з харчами та одягом. Негайно зробили розпорядки перемінити шкільне подвір’я на площу для причіпних вагонів. До трьох днів там постачили тридцять п’ять таких вагонів із водою, електрикою й засобами для каналізації.

Інженери і геологи Відділу Природних Засобів тепер просвердлюють діри у тій околиці, перше, щоб встановити твердість землі, як і віднайти місце в яке буде безпечно перетягати доми, що ще залишилися недалеко величезного рова.

Багато організацій посилають гроші жертвам Сеінт-Джін Вінней, де обчислюють на більше як 2.000.000 доларів втрати. Без сумніву, що гроші поможуть дещо, але жодна сума грошей не замінить життя улюблених, які загинули в тому нещастю, ані затре біль з розумів тих, що пережили, який вони будуть переносити.

На протязі кількох років у Канаді вже відбулася принаймні дюжина подібних нещасних випадків. Однак, нещастя, яке вдарило Сеінт-Джін Вінней є найбільше щодо втрати життя й майна. Ясно є, що людина ще мусить багато дечого навчитися про землю на якій вона живе. Щоб подолати сили, які так легко можуть перемогти її, їй треба, проводу від того, що є більший від людини.