Чому католицькі школи закриваються?
“КРИЗА” є слово, яке часто вживають коли говориться про обставини у римо-католицьких школах у Сполучених Штатах. Авторитети всередині і поза церквою є переконані, що ця шкільна система є тепер у глибокому клопоті.
І нам легко зрозуміти чому, бо ця проблема справді є величезна. Система церковних шкіл у Сполучених Штатах є найбільша в світі. До її середніх і початкових шкіл є зареєстровано приблизно чотири й пів мільйона студентів.
На протязі лише трьох років при кінці у 1970 р. коло 877 (7 процентів) з цих католицьких шкіл уже закрили. І немає знаку, що цей стан поправиться. Такі звіти як подаємо нижче можна бачити в пресі регулярно:
“Єпархія в Детройті має закрити 56 шкіл”.
“Єпархія в Колорадо має закрити 12 шкіл”.
“Єпархія в Буффало мас закрити 10 шкіл”.
Такий стан впливає не тільки на католиків. Велике число студентів — більше як 500.000 у минулих двох роках — зареєструвалися до публічних шкіл. Щоб утримати їх, треба вищих податків.
Отже, не-католицькі урядники освіти і цивільних справ, як і багато податковців питають, чому католицькі школи закриваються? Щоб допомогти відповісти на це питання, треба трохи додаткової інформації.
Як католицька шкільна система працює
У Сполучених Штатах є основно дві шкільні системи. Одна є публічна, яку підтримується податками. Разом із нею, дозволено приватним школам, релігійним, (як їх часто називають парафіяльні) й іншим, діяти. А для чого ця друга окрема система?
Головно її спонукали релігійні страхи. У минулому столітті вірили, що публічні школи були під протестантським впливом. Офіціально Сполучені Штати ніколи’ не дозволяли публічним школам навчати державної релігії, як то часто дозволяють по інших країнах. Одначе, католики вірили, що коли їхніх дітей було менше від протестантських то вони зустрічали сили по публічних школах, які противилися їхній вірі. Отже, через Третю Загальну Раду в Балтіморі, у 1884 р., ухвалили закон, щоб біля кожної парафії будували парафіяльну школу, щоб відвертати “шкідливі впливи популярної релігії”.
Сьогодні, більшість кляс в католицьких школах є такі самі, як і в публічних. Одначе, Нова Католицька Енциклопедія (1967 р.) признає, що одна з “основних точок цих кляс усе [була] наука в правдах віри”.
Через більшість своєї історії над системою уважно наглядали релігійні влади. Католицький єпископ є голова всіх шкіл у його парафії, він призначає наглядача працювати близько з ним. Над кожною школою наглядач є парафіяльний священик, а директор школи переважно є член якогось релігійного ордену. Подібно, члени, таких релігійних орденів, “брати” і черниці, є вчителями в школі. Але чому майже після століття свойого існування ця система тепер знаходиться в клопоті?
Головні причини чому закривають школи
Більшість спостерігачів бачать одну пряму проблему: гроші. В основному кожна школа була утримана грішми місцевої парафії і платнею за навчання. Але тепер, так як пише журнал Time, римо-католицька шкільна система в Сполучених Штатах має серйозний, навіть розпачливий грошовий клопіт”.— 28-го березня 1969 р.
Видатки є страшно побільшені. Всі школи, включаючи й публічні, зустрічають збільшений кошт нових будинків, приладів і допомоги для, науки. Під час минулого десятиліття платня вчителів дуже побільшилася. Проте, повищені видатки вдарили католицькі школи навіть ще гіршим ударом. А як це?
Ось маємо корінь справи:
“Зникаюча черниця є центральна причина фінансової кризи, яку католицька шкільна система зустрічає сьогодні”.
“Кошти побільшаються по всіх шкільних системах, але католики гублять головну підпору своєї системи — посвячені сестри і брати релігійних орденів, які майже за дурно працюють”.— Берлінгейм (Каліфорнія) Advance-Star, 19-го грудня 1970 р.
Число цих релігійних вчителів також зменшується. Від 1967 до 1970 р. було зменшення на 12 процентів. Багато покинули своє призначення, щоб одружитися; деякі звернулися до нових ділянок праці. І менше черниць та священиків стають вчителями.
В інших випадках, штати піднесли вимоги для черниць, які хочуть бути вчительками. Також, здається, що релігійні ордени, бачучи як шкільні системи розпадаються, призначають багато робітників працювати десь інше. Кожний крок значить менше вчителів із низькою платнею. А як заповнити цю прогалину?
Їх заступали світськими вчителями. Але цим треба було платити три або й більше разів вищу платню від платні, що її платили черницям або священикам. Взагалі дістати нових вчителів на їхнє місце в достатній кількості неможливо було в останніх роках тому, що вчителів бракує.
Відколи росіяни випустили першого сопутника в 1957 р., ставлячи наголос на науку по школах Сполучених Штатів, то виникло вимагання на більше вчителів. Ці вимагали більш коштовні лабораторії. Сучасні наукові системи розділюють великі кляси на малі — а більше кляс значить більше вчителів. Взявши під увагу всі ці фактори, то лише в минулих двох роках кошт утримання дитини в католицькій початковій школі піднісся більше як на одну третю. Кошт вищих шкіл піднісся більше як на одну четверту. Цей раптовий грошовий тягар змусив школи закрити свої двері.
Чи кожна парафія може постачати більше грошей?
Кажуть, що парафіяльні гроші з різних кампаній і від датків не вистачають покрити зростаючі кошти. У 1970 р., кажуть, що парафіяльні гроші покривали лише половину коштів початкових шкіл і одну четверту вищих. Але в минулих п’ятьох роках, на кожних шістнадцять центів парафіяльного доходу кажуть, шкільний кошт піднісся на сімдесят центів.
І не можна ж без перерви просити, щоб родичі платили більше за освіту. Чим раз більше число заможних забирають своїх дітей з міських парафіяльних шкіл і переносяться до передмістя. Коли оплата за навчання підноситься, то бідним людям залишається платити підвишку. Отже оплата за освіту є вища по деяких убогих парафіях, як заможних! Школи мусять закриватися, тому що вбогі родичі є змушені посилати свої діти до публічних шкіл.
Так як кажуть директори католицької освіти Ц. А. Куб і Р. Шов:
“Платня за навчання і датки кладуть тягар на одну особливу групу католиків, які вже не можуть носити його”.— СОХ. Для Католицьких Шкіл, 1970 р., ст. 66.
Зрозуміло, чому церковні влади підозріло дивляться на цілу парафіяльну фінансову систему. Один із них каже:
“Теперішній спосіб підтримувати католицьку шкільну освіту є неймовірно застарілий, і нездатний”.— Католицька Освіта Зустрічає Свою Майбутність (анг. мові), Ніл Г. МекКласкій, С.Й., 1969 р., ст. 264.
Причини більші, як гроші
Проте, клопіт сягає багато глибше від самих грошових проблем. Інші фактори додають до грошового стану.
Перше, Церква вже не має такої сильної підтримки, як вона колись мала. Суперечки після Другої Ватиканської Ради наосторожили деяких проти Церкви й її шкіл. Отже, тому багато родичів уже не посилають своїх дітей до цих шкіл.
Додатком до цього, здається, що сама причина існування цих шкіл уже зникла. У попередніх роках наставлення проти католиків може було дуже сильне, але в 1960 р. католика, Івана Ф. Кенедія, вибрали на президента Сполучених Штат. Ясно є, що багато такого ворожого упередження вже зникло. Отже, родичі міркують собі, пощо мати подвійний кошт та посилати дітей до парафіяльних шкіл і платити податки для публічних?
Також школам бракує ясного проводу. Так як признають Куб і Шов:
“Не всі клопоти католицької освіти зникли б чародійно якщо б раптово з’явилося багато грошей. Гроші не . . . відвернуть питань про наміри і старшенство”.— Ст. 61.
Іншими словами, якщо б і було досить грошей, то хто буде витрачати їх? Як будуть витрачати їх? Чи католицькі школи будуть помагати вбогим по містах або розв’язувати расові незгоди? Або чи вони будуть перенесені до передмістя? Хто буде рішати програму науки у школі?
Тепер роблять зусилля розв’язати такі справи; але зазнають дуже мало єдности. Тому ці церковні авторитети також кажуть:
“Незважаючи на поняття, що церква є щось цільного, можна чути багато голосів сьогодні, які ‘попирають католицьку освіту, і здається, що кожний говорить щось іншого”.— Ст. 26.
Між тими “голосами” є єпископи і священики, які хоч і керують школами, але їм часто бракує підготовки на полі освіти.
Також, у сучасних роках “ради освіти” виступали на користь католицької освіти. Основно, ці ради шукають притягнути досвідчених світських вчителів у парафії працювати з священиком або єпископом. Але ця сполука не витворила рішучого проводу. Про ці ради католицький журнал Commonweal з 3-го квітня 1970 р., сказав:
“Можна відчути, що шкільні ради про яких багато говориться не мали успіху основно змінити старшенство. Скоре розмноження шкільних урядників; політика здається є така таємнича, як вона завжди була. Дійсно ради не мають багато влади”.
Ці фактори погіршують грошову кризу. Але, дехто буде сперечатися, що шкільні клопоти не є такі поважні як преса зробила їх.
Чи закриття шкіл є лише з’єднання?
Дехто каже, що це зачинення є лише з’єднання шкіл. Коли в Буффало, Нью-Йорк, закрили десять шкіл, то промовець сказав: “Ми зачиняємо будинки, а не школи. Це є лише з’єднання. Інші католицькі школи зможуть помістити всіх студентів”. У деяких випадках це була правда, але не в більшости. Наприклад, подумайте про те, що сталося в Пуебло, Колорадо.
У Пуебло не було з’єднання, коли зачинили всіх дванадцять католицьких шкіл, і сподівалися, що більше як 2.600 студентів підуть до публічних шкіл. З’єднання є винятком, але не правилом.
А яка майбутність?
Гроші далі залишаються насущною потребою. Звідки прийдуть в майбутньому гроші?
Головно, від федеральних і державних урядів, мали надію церковні влади. Вони вже дещо помогли їм. Федеральний урядовий закон, Акт для Початкової і Вищої Освіти з 1965 р., дозволив уживати гроші, щоб допомогти публічним і приватним школам дати освіту дітям родин з низьким доходом.
Різні штати постачали такі речі, як вільну транспортацію автобусами, книжки і помагали парафіяльним школам платити вчителям. Однак, Найвищий Суд Сполучених Штатів вирішив 28-го червня 1971 р., що багато таких допомог не були конституційні. Лише дальше судочинство вирішить чи такі державні програми далі будуть законні.
В кожному випадку, закриття католицьких шкіл є щось більшого від фінансової проблеми. Тут є ще один доказ, що багато католиків уже не цікавляться своєю церквою й її інституціями.