Я була невільницею Східних танців

Від “Пробудись!” кореспондента в Цейлоні

СХІДНА музика має багато до говорення. Але танці говорять багато чого сама музика не може. Вони віддають славу богам і шановним особам; вони розказують про силу, красу і гнучкість людського тіла, так, прагнення самого серця. Це є деякі з причин чому східний танець захопив мою увагу.

Усе це почалося, коли в дуже молодому віці, я почала ходити до школи вчитися Західного балету. Вони зачаровали мене. Майже ввесь мій час я тратила для розвивання танцювального мистецтва.

Навчаючись і виконуючи східні танці

Одного дня відбувся концерт східного способу танцю. З його чарівницькою мовою, жесту та поставою, східне танцювання захопило всю мою увагу. Хоч мій батько був навернений якимось методистськими місіонерами, а мати була англіканка, то я таки була сінгаліс жінкою, східна дівчина. А чи ж Схід не має багато старшу культуру та спадщину від Заходу?

Отже, закінчивши світську освіту і перемігши багато спротиву від моєї родини, я вирішила стати танцюристкою різних танців в Цейлоні та Індії. Ще за дуже молодого віку я дістала диплом за Кандиян танець у Цейлоні. А Кандиян є танець найславніший в Цейлоні. Канді є гарне місто розташоване в цейлонських горах. Воно було останньою столицею Сінгалеських царів. Ці царі одружувалися з княгинями південної Індії. Отже вони мали багато спільного у спровадженні цих танців до Цейлону, разом із їхнім індуським релігійним впливом.

Потім я продовжала свої студії в Індії, де я отримала диплом за Барата Натия, будучи першою Сінгеліс та першою “християнкою”, що дістала таку нагороду. Барата, (що значить “Індія”) Натия (“танець”) Састра (“наука”) кажуть є початком усіх танців на Сході. Кажуть, що в них досягається найвищого духа Чотирьох Ведів, святі індуські писання. Це є високо розвинута й трудна техніка, тому що вона виявляє всі точки танцювального мистецтва. Цей танець є рясний виразами обличчя, ручними жестами й ритмічними рухами. Його танцюється разом зі співами на хвалу індуських богів.

На мене зробило велике враження яку велику участь східна релігія мала у вживанні танцювання в своїх церемоніях. Чому ж ми християни не можемо зробити те саме? Я міркувала собі. Чому не з’єднати з Християнством те, що належить до нашої власної сінгалеської раси, спадщину й культуру? Народна Християнська Рада в Цейлоні раділа моїм зусиллям в тому напрямку, і мої близькі зв’язки з Християнським Товариством для Молодих Мужів (ИМКА) помагали мені. Маючи допомогу від цих організацій я подорожувала до чужих країн, давала виклади та концерти.

У 1957 р. мене запросили взяти участь в програмі Дня Культури в З’єднанім Християнськім Університеті в Токіо. Я відвідала багато місць в Японії. Через приятеля мого батька мене запросили до Музичного Відділу Імператорського Дому, де я познайомилася з принцесою Чікібою і принцесою Мікасою, які захоплювалися моїми танцями на телевізії.

Вся слава та ім’я, яке танцювання приносило мені, стало найважніше у моєму житті. Я жила лише для східних танців. Аж до червня 1961 р. моє життя було немов одна гарна солодка пісня. Я в світі жила безжурно, бувши так дуже зайнята танцями, школами для танців та релігійними драмами. Через цю релігійну стичність, я тепер вірила, що віддавала не лише моє мистецтво, але ціле своє життя для служби Богові.

Навчаючись щось важнішого від танцювання

Тоді раптом я стала жертвою нещастя. Це прибило мене горем, пригнітило й розчарувало мене. Я була переконана, що Бог жив, але де я могла знайти Його? До кого я могла звернутися за допомогою?

Десь тоді я зустріла довірливу подругу з якою я була знайома ще від моїх юнацьких років. Яке помічне було її чесне мислення та співчутливе розуміння! Я почала шукати в неї практичної допомоги та поради, але не, щоб дістати духовної сили або проводу. А чому ні? Тому, що вона недавно покинула церкву. Отже я вибрала шукати допомогу від багатьох церковних священиків із якими я була так добре знайома. Але вони не могли допомогти мені. Я дуже мало звертала уваги на біблійні вірші, яких моя приятелька так наполегливо читала мені.

Одного дня вона пояснила, що християнські Свідки Єгови будуть мати конвенцію, і запросила мене піти на неї. Я згодилася, але була занадто упереджена, що я навчуся щось на тій конвенції. Незабаром моя мати дуже захворіла. Бувши вдома доглядаючи її, наш дім відвідали два хлопці, і запропонували мені журнал Вартова Башта в якій була стаття: “Так зване Християнство є неспроможне перед Богом”. Це дало мені заохочення, і при любій допомозі моєї подруги я почала розуміти, що Біблія дійсно вчить. Про кожну нову точку я оповідала священикам, бувши певна, що вони будуть оціняти біблійні правди, яких я навчалася. Але це не було так. Замість слухати вони дуже перестерігали мене, кажучи: “Не май ніяких справ з ними”.

З побільшенням мого знання, мої очі почали відчинятися і я почала бачити і розуміти, що то не ці обвинувачі, а Свідки були правдиві християни. Незабаром я цілком відірвалася від фальшивої релігії. Але, що ж відносно моїх танців і танцювання? Тепер у моєму житті було щось багато важнішого — проповідування доброї новини про Боже царство, як єдина надія для людства. Я навчилася, що Біблія не осуджує танцювання, але, що багато речей, які є позичені від вавилонських релігій й танці для прославлення інших богів і людей не є властиві для правдивих християнів.

Хоч я вже не є пройнята східними танцями, то я вчу трохи танці для зарібку, щоб утримати себе в християнській службі. Навчати людей правди з Божого Слова може довести до вічного життя в Божому новому порядку. А вчитися східних танців ніколи не може зробити цього. Ті, яких я навчила Божої правди стали для мене багато ближчими і більш правдивими друзями від тих, яких я навчала танцювати. Справді я тепер маю задоволення і свободу, яких дотепер не знала.