Яреські дияволи-танцюристи

ЩЕ НЕ минув ранок, але було вже дуже спекотно. Спостерігаючи за групою чоловіків, вбраних у повне традиційне вбрання, ми дивувалися, як вони витримують палючу спеку! Ми приїхали у маленьке містечко землеробів Сан-Франциско-де-Яре, що у Венесуелі. Чоловіки в традиційному вбранні були не хто інші, як відомі Діаблос Дансантес де Яре, тобто яреські дияволи-танцюристи.

Більшість людей у Венесуелі сповідують католицизм і кажуть, що вірять Біблії. Однак протягом кількох поколінь ритуальні танці, що конкретно зображають демонів, відіграють важливу роль у місцевій культурі. Католицька церква не лише мириться з такими танцями, але й, по суті, популяризує їх. Це стосується і танцю яреських дияволів.

Прибувши в Яре, ми здивувалися, коли побачили, що центр місцевої католицької організації, Братства Найсвятішого Причастя, був також центром дияволів-танцюристів. Ця споруда відома за назвою Каса де лос Діаблос (Дім дияволів). То було в середу, за день до католицького свята Тіла Господнього, і перед будинком чекало вже багато професійних фотографів. Аж враз почувся гучний дріб барабана, і кілька чоловіків, убраних, ніби демони, почали свій танок.

Костюми дияволів-танцюристів

На кожному танцюристові була червона сорочка, червоні штани, червоні шкарпетки й сандалі. Кожен мав чотки, хреста, а на шиї ланцюжок з католицьким медальйоном. Ще один хрест було причеплено до костюма. В одній руці кожний танцюрист тримав страшного вигляду маракаси та короткий батіг в другій руці. Але найбільше вражала велетенська, химерна різнокольорова маска з рогами, вибалушеними очима та вишкіреними зубами. До кожної маски було причеплено довгий червоний каптур з тканини.

Ми довідалися, що танцюристів було кілька видів. Головний капатас, тобто наглядач, ще називається діабло майор, тобто диявол-ватажок. На його масці завжди чотири роги. Переважно на ватажка обирають найстаршу людину. Помічник наглядача, або сеґундо капатас, має три роги, а звичайні танцюристи без становища мають лише по два роги. Деякі з танцюристів є промесерос, тобто людьми, котрі виконують обітницю танцювати на це свято певну кількість років або, можливо, ціле життя. Обітниця, або клятва, зазвичай складається людьми, які вважають, що Бог відповів на якесь їхнє особливе прохання.

Дорогою до церкви

У полудень танцюристи лишають свій центр і прямують до місцевої церкви, щоб отримати дозвіл священика для решти процесії. Дияволи, що танцюють, зустрічаються із священиком на подвір’ї біля церкви. Там вони стають навколішки й священик благословляє їх. Потім вони танцюють, простуючи вулицями міста, іноді від дверей до дверей. Досить часто господарі обдаровують дияволів, що танцюють, цукерками, напоями та іншою їжею. Ці танці тривають без упину до вечора.

Наступного ранку в церкві починається меса, і танцюристи знову зустрічаються в Каса де лос Діаблос. Вони в унісон трясуть своїми маракасами, а потім під барабанний бій починають танцювати, прямуючи до кладовища. На кладовищі встановлений вівтар, і вони вшановують перед ним померлих друзів. Під час церемонії барабанний бій сповільнюється. Після цього вони виходять з кладовища, але через забобонний страх рухаються задом наперед, пильнуючи, щоб не повернутися до вівтаря спиною. Звідти вони йдуть до церкви і чекають там закінчення меси.

Священицьке благословення

У кінці меси священик виходить з церкви й благословляє танцюристів, які встають навколішки й схиляють голови, їхні маски звисають з каптурів, що символізує перемогу добра над злом. Священик сідає біля диявола-ватажка. Разом з ним він вислуховує обітниці нових промесерос, котрі пояснюють, чому вони складають обітницю танцювати й скільки років робитимуть це.

Барабанщики швидше вдаряють по своїх барабанах, і дияволи-танцюристи починають свій танок — вони затято трясуть своїми тілами й маракасами в ритм чимраз скорішого темпу. Також танцюють жінки, але не в костюмах дияволів. На них червоні спідниці, білі блузки та білі або червоні хустини на головах. Під час певної частини процесії дехто з дияволів-танцюристів несе на плечах ікону свого святого заступника. Поклонившись головному хресту міста, танцюристи закінчують свою процесію, маршируючи перед церквою.

Не для Свідків Єгови

Це було цікавою пригодою для нас як туристів. Під час перебування у маленькому містечку Яре ми не могли уникнути споглядання за прилюдними подіями, пов’язаними з дияволами-танцюристами. Проте оскільки ми християни, то, як і понад 70 000 Свідків Єгови у Венесуелі, не приєднуємося до свята яреських дияволів-танцюристів або до інших подібних процесій.

Чому ні? Тому що зважаємо на слова апостола Павла: «Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського» (1 Коринтян 10:20, 21). (Надіслано).