В’єтнамська війна — Куди релігія запровадила?
ТИСЯЧІ молодих католиків, протестантів і членів інших релігій воювали у В’єтнамі. Багато ще далі воюють там. А священики служать воякам на полі битви. Чи релігія мала якусь участь у запровадженні людей до цієї війни?
Яка є позиція протестантських релігій відносно цієї війни тепер? Єзуїт, Роберт Дрінан у своїй недавній книжці В’єтнам і Армагеддон (анг.) показує, що “між протестантськими теологами існує майже однодушне почуття, що В’єтнамська війна є морально непереконлива”.2 Різні протестантські релігії недавно видали офіціальну заяву проти цієї війни.
Недавно єврейські релігійні організації також виступили проти війни. Заголовок минулого грудня у Вашінґтонськім журналі Post говорив: “РЕЗОЛЮЦІЯ КЕНСІНГТОНА ТЕМПЛА ЗАОХОЧУЄ ЗАКІНЧЕННЯ В’ЄТНАМСЬКОЇ ВІЙНИ”. Цією резолюцією заохочували президента Ніксона “призначити і виголосити цілковите відкликання назад усього американського війська, яке тепер воює у В’єтнамі, Лаосі й Камбодії”.3
Католицька позиція
А що сказати про позицію римо-католиків? Минулого листопада американські єпископи зійшлися на народній конвенції, і заголовок передової статті у часописі Нью-Йорк Times звістив: “С.Ш. КАТОЛИЦЬКІ ЄПИСКОПИ ВИМАГАЮТЬ ЗАКІНЧИТИ ІНДОКИТАЙСЬКУ ВІЙНУ”.4 Резолюція, яку ті єпископи прийняли, вказувала на “знищення людського життя і моральні вартости”, кажучи: “Наше тверде переконання є, що закінчення цієї війни є моральна необхідність над якою потрібно якнайскорше застановитися”.5
Помічник єпископ Тома Ґомбелтон із Детройту пояснив, що резолюція “каже, що війна є несправедлива”.6 Отже, він сказав, кожен, хто погоджується з католицькою позицією “не може брати участи в цій війні”.7
На підставі свідчення хтось може зробити заключення, що релігія провадила людство геть від війни. Але, чому сотні тисяч молодих католиків і протестантів уже воювали у В’єтнамській війні? Чи вони йшли проти керівництва своєї релігії?
Безладний провід
В дійсності опозиція релігії проти В’єтнамської війни не є такою ясною, як вищезазначене може показувати. Наприклад, архиєпископ Пилип Ганап із Нового Орлеану (Нью Орлеанс) сказав, що він був між “багатьма єпископами, які вповні не підтримували резолюцію”, яку недавно прийняли американські єпископи.8 Отже легко зрозуміти чому католики можливо є замішані з керівництва, якого вони дістають тепер!
Те саме є з протестантськими релігіями. У 1968 р. Лутеранська Церква в Америці стала по стороні, щоб офіціально схвалювати поборове сумлінне спротивлення. Проте, в той час лутерани також підтримували війну у В’єтнамі. Наприклад, у весняному числі з 1970 р. лутеранського видавництва Springfielder, професор-священик Мартін Шарлеманн пише:
“Ми чуємо як нам кажуть, що ми мусимо любити нашого ближнього, як самого себе. Певна річ, що так робити є правильно. Хто може перечити цьому, тому що це є слово Господа? Але, до цього є ще інший крок. . . . Моє споріднення з північно в’єтнамським вояком не є справа один-до-одного. Між нами є два ряди вірностей: Моя до моєї країни, а його до його. Я маю відповідальність до моєї країни, що є вища від мого зацікавлення його обов’язком; І це також є правда про його сторону. Отже, коли він є поранений і йому потрібно моєї допомоги, тоді в моральному відношенні він знову стає моїм сусідом Нового Заповіта. Те один-до-одного споріднення тепер вертається”.9
Таким чином цей священик каже, що вірність до країни касує наказ Христа любити нашого ближнього. Справді це мусить бентежити людей, коли їхня церква підтримує сумлінне спротивлення, але одначе священик заохочує, щоб воювати у війні!
Хтось може зробити заключення, що погляди цього лутеранського священика є винятком сьогодні, і що релігія тепер веде людей геть від воювання у В’єтнамі. Але, чи це було правда п’ять або шість років тому?
Ранішні погляди про війну
Більше як п’ять років тому ставили питання римо-католицьким священикам у Сполучених Штатах. Їх запитали: Чи Сполучені Штати повинні приймати строгу політику, щоб побороти ворога у В’єтнамі?
Відповідь священиків була: Так — 2.706; Ні — 371.10
Часто священики своєю мовою і поводженням повністю підтримували воєнне зусилля. Наприклад, один часопис звіщав, що священик із двома іншими намагалися “переконати групу студентів у Бруклині, що біблійна заборона не вбивати не стосується до війни в В’єтнамі”. Священик Роберт Й. МекНамара, доводив: “Те, що ми там робимо є потрібне, щоб припинити олігархію (правління кількома особами)”.11
Деякі священики брали ще більш дієву участь у війні. У журналі Life появилася велика фотографія на півтора сторінки великими літерами заголовком: “Відважний Священик Воює Сам”. Стаття сказала: “Серед війни, вищеподана озброєна особа є дивне та підбадьорююче явище — католицький священик воює свою власну приватну війну проти В’єт Конга”.12
А чому священики майже однодушно похвалювали змаг за перемогою Сполучених Штатів у В’єтнамі? Правдоподібно, що провід, якого їм давали їхні власні єпископи дуже впливав на цей погляд. У листопаді 1966 р. американський єпископ офіціальною заявою сказав: “Воно є розсудливо сперечатися, що наша присутність у В’єтнамі є оправдана. . . . Ми похвалюємо відважність наших вояків і висловлюємо їм нашу вдячність. . . . ми можемо сумлінно підтримувати позицію нашого краю в теперішніх обставинах”.13
Деякі єпископи говорили немов ця війна була якийсь христоносний похід. Небіжчик Франсіс Кардинал Спелман сказав, що “вояки Христа”14 воювали у війні, щоб зберегти цивілізацію, і що “навіть і не годиться думати про щось меншого від перемоги”.15 Людям, які можуть сумніватися правильності Сполучених Штатів у цій справі, Спелман відповів: “Це мій край правильно, чи ні”.16
Про Спелманів заклик до “перемоги”, Юрій Р. Дейвіс, священик Народної Міської Християнської Церкви у Вашінґтоні, Д.К., сказав: “Я погоджуюся з цим”.17 Інші протестантські священики показували свою згоду різними способами.
Роберт Маммій, священик Християнської Науки, похвалював війну, наказуючи групі студентів університету: “Вбивство треба виконувати чистим серцем, іначе маєте неморальне вбивство. Якщо б наших вояків навчили ненавидіти ворога, тоді наше вбивство було би неморальним вчинком”.18
Священики також показували свою підтримку війни, коли шанували тих, які були забиті у війні. Мартін Гертер, з Ді Мойнс, Айова, лутеранський священик, сказав на одному похороні: “Коли вояк помре під час виконування своїх обов’язків у праведній війні [В’єтнамська], то його не лише є славна смерть на службі своєї країни, але також є блаженний кінець для нього . . . Я є певний, що ангели були під руками взяти його душу до неба де він тепер утішається миром”.19
Куди релігія заведе
Ясно є, що спочатком В’єтнамської війни церкви в Сполучених Штатах підтримували її. І до чого це довело?
Одна річ, воно довело членів тієї самої релігії вбивати одні одних на полі бою. Наприклад, кажуть, що в Північному В’єтнамі є коло один мільйон католиків. А який стан священики у В’єтнамі брали? Часопис Нью-Йорк Times звістив: “Священик Церкви Св. Антонія в Ганой, Йосип Нґювен Ван Кві. . . . казав, що він звичайно благословив молодих католиків, які вписувалися до війська [Північного В’єтнаму]”.20 Таким чином члени тієї релігії вбивали одні одних на полі бою в В’єтнамі і це під благословенством своїх священиків!
Одначе, як ми вже раніше зауважили, недавно була зміна. По суті, міжрелігійний “Заклик до Каяття і Вчинку” був виданий, заохочуючи кінець війни.21
Але чому релігійні провідники змінили свій погляд? Відповідь на це питання поможе відкрити те, що часто рішає, який стан релігія бере в таких справах, і отже куди вона провадить людство.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Деякі священики брали дієву участь у війні так, як цей, якого фотографія появилася в журналі “Life”
[Ілюстрація на сторінці 5]
Говорячи про В’єтнамську війну, кардинал Спелман сказав, що військо Сполучених Штат були ‘вояки Христа”