Що рішає яку сторону релігія вибирає?

НА ПОЧАТКУ підтримуючи війну у В’єтнамі, церкви допровадили багатьох людей вірити, що є властиво брати участь в ній. Але тепер деякі релігійні організації і їхні керівники осуджують ту війну. Вони кажуть, що це є зле брати участь у ній.

Але чому така зміна? Чи справді церкви тепер провадять своїх членів жити в гармонії з біблійною наукою? Або, чи є якісь інші фактори, що визначають напрямок релігії?

Журнал Ореґон Journal недавно зауважив, що ‘члени церков лише йшли за товпою’.²² Отже, коли люди не дуже противилися війні, то церкви підтримували її. Але коли довга затяжна війна і пролиття крови все більше і більше зачали обурювати народні маси, тоді священики почали противитися війні.

Алден Мансон, редактор журнала З’єднаний Методист, що є видавництво Методистської Церкви, пояснив:

“Нагромадження неохайних справ так, як Май Лай і найкраще передання новин про війну в історії, мало дуже великий вплив на цілу націю, і церква нарешті вже іде за народніми масами проти воєнного почуття. . . . Обчисляють, що в В’єтнамі від 1965 року було забито від 1 до 4 мільйонів цивільних чоловіків, жінок та дітей, але лише тепер церкви починають висловлювати огиду”.²³

Так, аж поки війна не стала ‘непопулярна’, то аж тоді релігія почала кричати за “мир”. Було зауважено, що перше церкви рішають, яка ідея є сучасно популярна, а тоді вибирають, яку позицію вони будуть брати. Священик Роберт Й. Мекракен із міста Нью-Йорку признався: “Ми дуже обережні коли вибираємо позицію аж поки перше не взнаємо з якої сторони вітер віє”.²⁴

Зусилля показувати стійкий провід

Недавно Католицька Церква натякала, що вона не змінювала свого етапу відносно війни. Вона твердить, що католицький провід ніколи не підтримував В’єтнамської війни. В дійсності, ця заява є в документі, який був виданий минулого року на Католицькій Конференції в Сполучених Штатах (ККСШ), урядова рука народної конференції католицьких єпископів.

Одначе, навіть славні католицькі теологи кажуть, що замість противитися війні, єпископи підтримували її. В дійсності, десь у той самий час коли ККСШ видала свій документ, католицький священик Петро Й. Ріґа, професор релігії в Ла Сал університеті, писав:

“Через цю величезну невдачу дати морального проводу в найбільш моральних справах за нашого дня, ці американські католицькі єпископи, які підтримували цю війну (десь 95 процентів) повинні всі разом відступити від своїх обов’язків тому, що вони вже не є здібні займати своєї посади; . . . той, хто має кров на своїх руках не є придатний бути священиком. Я кажу, що американські католицькі єпископи, через свою моральну невдачу, мають людську кров на своїх руках”.²⁵

Чи через такі обвинувачування самими католиками ви сумніваєтесь правдивості того, що єпископи публікували?

Перекручують правду

Commonweal, католицький журнал, говорив про цю справу. Автор, католицький професор і соціолог Гордон Зан, дослідивши ККСШ документ, сказав:

“Я мушу ставити йому виклик, бо він є явне і навмисне зусилля витворити, через високо-добірний підхід до історії, фальшиве враження, що колишній провід церкви був джерелом постійного, хоч обережного, опору до війни”.²⁶

Показуючи “високо-добірний підхід до історії” цього документа є брак заяв у ньому від католицьких провідників, які усно підтримували війну. Найважніший недогляд є схвалення небіжчика кардинала Спелмана.

По суті, заяв провідників церкви відносно підтримки війни, які були поміщені в цьому документі, є так багато, що Commonweal зауважив: “Ми підозріваємо, що дослідники ККСШ могли б нагромадити багато єпископальних заяв, якими підтримували війну, з архів самої архипарафії в Нью-Йорку”.²⁷

Але такого доказу навмисно не помістилося! Одначе, “проста чесність”, сказав Commonweal, повинна включати такі заяви, “хоч вони можуть бентежити тому, що всі вже добре бачать повну мірку неморальности тієї війни”.²⁸

Чи не є ясно, що документ ККСШ є навмисне зусилля заховати першу релігійну підтримку того, що тепер обернулося в непопулярну війну? Така безчесність можливо дивує вас.

Що вирішує куди релігія веде

Це правда, що вісники часто навчають із Біблії про ‘мир на землі’ і ‘любов до свого ближнього’. Тому ви можливо припускали, що релігія веде людство жити в гармонії з біблійними науками, і відвертає від війни та буйности.

Це є помилка, одначе, застановлятися лише над тим, що релігія каже. Навпаки, є важно також переглянути те, що релігія дійсно робить. Що релігія робить коли державні провідники вирішують, що провадити війну є корисно для нації?

Під такими обставинами, чи церкви показують Ісусові слова: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”? (Ів. 13:35) Чи вони пояснюють своїм членам, що народні границі не впливають на правдиву християнську любов? Чи вони пояснюють, що всі правдиві послідовники Христа люблять одні одних без різниці в якій країні вони можуть жити або до якої раси вони належать?

Чи церкви також нагадують своїм членам слова Ісусового апостола Івана: “Щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого і брата свого забив”? (1 Ів. 3:10-12) Чи вони пояснюють, що вбивати людей на полі битви, а головно членів своєї власної релігії, не є виява любови до них? Чи вони пояснюють, що ті, які роблять це, дійсно служать “лукавому”, Сатані Дияволові?

Є досить ясно, що коли народи приготовляються до війни, то церкви відкидають таку біблійну науку. Добре знаний протестантський священик, небіжчик Гері Еморсон Фосдік, признав:

“Наша Західна історія була одна війна за другою. Ми виховували людей для війни, тренували їх до війни; ми прославляли війну; робили вояків нашими героями, а навіть по церквах вивішували воєнні прапори. . . . Одною частиною устами прославляли Князя Миру, а другою хвалили війну”.²⁹

Факт є, що це не те, що Біблія каже, але, що народні провідники кажуть і те, що тепер є популярне з людьми, що вирішує куди релігія провадить. Коментуючи видавництво про В’єтнамську війну, Ванкувер Sum зауважив: “Слабкість майже всієї зорганізованої релігії є, що церква наслідує прапор. . . . Чи провадили якусь війну, щоб не заявлялося, що Бог був на обох сторонах?”³⁰

Підтримуючи лише “справедливі війни”?

Церкви часто справдовуються і кажуть, що вони лише підтримують війну своєї держави, що та війна є справедлива, — що вони воюють тільки “справедливі війни”. Отже таким чином вони твердять, що це є релігійний обов’язок підтримувати воєнне зусилля народів.

Але подумайте на хвилину. Чи не кожний народ, який провадить війну заявляє, що його війна є “справедлива”? Це так як зауважила недавня енциклопедія: “Причини на війну можуть бути самолюбні, огидні, навіть лукаві, але причини, якими переважно оправдовуються її є високі та благородні. Обидві сторони у війні можуть подавати причини, які вони вважають за правильні”.³¹

Отже на підставі того, що вважається за ‘правильні причини’, кожний народ, хоч люди його можуть приймати цілком протилежні погляди, провадить те, що він називає “справедливу війну”. Вірність до батьківщини процвітає, і церкви йдуть разом із нею, кожна релігія ‘наслідуючи прапор’. Славний протестантський провідник церкви, Мартін Німоллер, сказав, що від днів римських імператорів такий був звичай так званого Християнства. “Церква ніколи не знала несправедливої війни”, він пояснив, “але все оправдувала війну свого власного суверенітету і держави”.³²

Католицький історик Е. І. Ваткін писав:

“Хоч признатися є дуже болісно, то ми не можемо, ради фальшивого напучування або безчесної вірности заперечувати або відкидати історичний факт, що єпископи завжди підтримували всі війни, яких вели уряди їхніх країн. Я не знаю ані одного випадку в якому народна ієрархія осуджувала яку-небудь війну, як несправедливу. . . . Незважаючи на офіціальну теорію, в практиці ‘моя країна завжди є правильна’ був принцип, якого католицькі єпископи наслідували в часі війни, . . . Щодо воюючого націоналізму вони говорили мов були промовці кесаря”.³³

Чи це дійсно правда, що церкви завжди “підтримували всі війни, яких вели уряди їхніх країн”? Чи релігія лише вдавала бути силою на добро, але в дійсності підтримувала війну і насилля? Що факти з історії відкривають?