Релігія і війна у сучасних часах

РЕЛІГІЙНІ війни на нещастя не обмежуються лише до далекої минувшини. Вони відбуваються і в сучасних часах. Наприклад, ми можемо читати новини про “битви між католиками та протестантами” в Ірландії.⁵⁰

Від серпня 1969 р., уже більше як 200 було забито там, і багато сотень поранених. Недавній звіт каже: “Розграбовані крамниці, розбиті вікна, вантаж пошкоджений бомбами, порозбивані дерев’яні манекени фігури для вітрин при входах замкнених крамниць — усе це є страшні, сумні речі, які нагадують погіршаючі міські війни між протестантами та римо-католиками”.⁵¹

Але, що сказати про походи або “святі війни”? Справді, що сьогодні релігія не підтримує війну, так як вона колись підтримувала походи, ви може думаєте собі. Але в дійсності вона далі підтримує їх. Провідники церкви самі признають це.

Наприклад, у липні 1969 р., вибухнула страшна війна між Ель Сальвадор та Гондурами. Так як каже одна енциклопедична річна книжка: “Сутичка негайно стягнула смерть і людське нещастя такого розміру, що направду було незнане за Салвадорської історії”.⁵² А хто був відповідальний за цю війну?

Єпископ Йосип Каранза з Гондурас обвинуватив католицьке священство в Ель Сальвадорі, що це вони підбурили війну своїми писаннями, промовами та відношенням. Він сказав, що вони назвали її “святою війною”, і заохочували католиків воювати.⁵³

Це є факт, що релігія в сучасних роках дуже мало змінилася від середньовіччя коли священики заохочували свої збори ‘іти і вбивати язичників’. Наприклад, шановний церковний історик Роланд Г. Бейнтон, зауважив: “Церкви в Сполучених Штатах особливо брали відношення христових походів проти Першої Світової Війни”.⁵⁴

Перша Світова Війна — “Свята Війна”?

Ясно є, що причини першої світової війни були інші від тих, що починали “святі війни” століття тому назад. Церква висилала походи відбирати “святу землю”. З другого боку, Перша Світова Війна головно почалася з політичних причин. Одначе, роля релігії в цій сучасній війні була надзвичайно подібна до ролі релігії в колишніх “святих війнах”.

Говорячи про це предсідник вчителів релігії в Клермонт Школі, Йосип Ц. Гюг, навів приклад єпископа з Лондону, А. Ф. Віннінґтон-Інґрам. Цей єпископ заохочував англійських людей:

“Убивайте німців, — заподійте їм смерть: не тому, щоб лише вбивати, але, щоб спасти світ, забивайте добрих, як і злих, забивайте молодих, як і старих, забивайте тих, що показували доброту нашим пораненим, як і запеклих ворогів . . . Так як я вже казав тисячу разів, я вважаю це як війну чистоти, я вважаю кожного мучеником, що помер у ній”.⁵⁵

А що ті по другій стороні робили? Архиєпископ в Колоні, Німеччині, сказав слідуюче німецьким воякам:

“Любі люди нашої Батьківщини, Бог є з нами в цій війні за праведністю в яку нас утягнули проти нашої волі. В ім’я Боже, ми наказуємо вам воювати до останньої краплі вашої крови за честь і славу країни. В Його мудрості та правосудді, Бог знає, що ми є по стороні праведности і Він дасть нам перемогу” ”.⁵⁶

Такі слова пригадують нам заклик Папи Урбана: “Ідіть і воюйте проти варварів”, коли він розпочав Походи. Одначе, слова єпископа в Лондоні і архиєпископа в Колоні не є нічого надзвичайного. Навпаки, вони відбивають духа, який існував у церквах по обох сторонах під час Першої Світової Війни.

Професор Бейнтон сказав про церкви в Америці:

“Американські прихильники всіх церков ще ніколи не були так з’єднані одні з одними і з думками держави. Це була свята війна. Ісуса вбрали у військовий мундур і показували, як він наводив рушницю. Німці були Гуни. Вбивати їх значило вичищувати землю із потворів”.⁵⁷

Це не є перебільшений опис священицького відношення. Редакторська стаття в журналі Fortune зауважила: “Така ненависть ворога, яку можна було бачити на фронті, не витворювала ніякої риторики порівняти з лайкою, яку чоловіки Христа накидали проти Німеччини”.⁵⁸ Рей Г. Абрамс написав книгу, Священики Представляють Зброю, в якій цілий розділ, “Свята Війна” є посвячена до священицької однодушної похвали війни. Наприклад, Рандольф Г. МекКім пояснив з його кафедри у Вашінґтоні:

“Це Бог покликав нас до цієї війни. Це Його війну ми воюємо. . . . Ця сутичка насправді є похід, найбільший в історії — найсвятіший. У найглибшому і найбільш правдивому змісті це є Свята Війна. . . . Так, це Христос, Цар Праведности, що кличе нас змагатися у смертельній боротьбі з цією несвятою та богохульною силою [Німеччина]”.⁵⁹

Також, Альберт С. Діфенбах, редактор Християнський Реестрар (анг.), написав у редакторській статті:

“Певно, бувши християнами ми кажемо, що Христос похвалює [війну]. Але чи він би воював і вбивав? . . . Він би не стримувався або не відкладав би жодної нагоди заподіяти ворогові смерть! Він узяв би був багнет і гранату і бомбу і рушницю і виконував би діло смертельности проти того, що є найбільшим ворогом царства його Отця, до тисячу років”.⁶⁰

Чи такі вислови лякають вас? Однак, так говорили багато священиків і релігійних видавництв протягом Першої Світової Війни. Кілька релігійних провідників по обох сторонах противилися воюванню й вбиванню. Р. Г. Абрамс сказав, що він не міг знайти ані одного священика, який би був проти війни.

Отже легко зрозуміти чому британський бригадир-генерал Франк П. Крозієр сказав: “Християнські Церкви є найкращі творці пожадливости крови, яких ми маємо, і ми вільно вживали їх”.⁶¹

Що могло статися?

Але, що було б сталося якби церкви цих воюючих країн були успішно навчали своїх членів, що не можна забивати своїх ближніх, а особливо співхристиянів? Тому що майже всі люди у тих країнах були так звані християни, то воно було б неможливо вести війну! Говорячи про цю справу, видатний рабін за того часу, Стефан С. Вайс, сказав: “Невдача церков та синагог тримати провід над людьми була причина теперішньої війни”.⁶² Церкви, так як звичайно, не дали людям проводу, який міг зберегти їх від участи у війні.

Церкви і Друга Світова Війна

Чи протягом Другої Світової Війни було іначе? Кажуть про видатного протестантського теолога Райнголда Нібура: “Він вів багато американських християнів від миротворства до прийняття моральної потрібности воювати проти Гітлера в Другій Світовій Війні”.⁶³

Сучасний історик А. П. Стоукс сказав: “Церкви взагалі кинули себе цілим серцем не лише в справи воєнного полегшення, . . . але в більше жваву підтримку Війни. Деякі навіть називали її релігійного війною”.⁶⁴

У Франції й Англії, церкви також об’єднувалися підтримувати національні інтереси. Наприклад, римока-толицький архиєпископ Камбрай назвав французьку боротьбу “війною на оборону цивілізації, закона народів, людської моральности, свободи, вкоротці, людства”.⁶⁵ Ясно є, що церкви провадили своїх людей воювати проти Німеччини.

Але, що сказати про церкви в Німеччині? Чи вони також підтримували Адольфа Гітлера? Чи вони підтримували його воєнні наміри?

Підтримка Гітлера

У 1933 р. підписали конкордат між Німеччиною та Ватиканом. Стаття 16-а того конкордату вимагала, щоб кожний єпископ Католицької Церкви, перед прийняттям посади, повинен “присягнути на вірність” націстському урядові. А Стаття 30-та вимагала, щоб говорили молитву “за добробут німецького Райху та його людей”, після кожної Великої Служби Божої.⁶⁶

У 1936 р., коли кружляли чутки, що католики були в опозиції до Гітлерівського уряду, то кардинал Фаулгабер сказав у його проповіді 7-го червня: “Ви всі є свідки, що кожної неділі у свята при головній службі ми молимося за Фюрером (Гітлером) так, як ми пообіцяли робити в Конкордаті. . . . Такий сумнів нашої вірности до держави є образою для нас”.⁶⁷

Отже куди церкви провадили німецьких людей? Римо-католицький професор історії у Віденському університеті, Фрідріх Гер, пояснює: “У холодних фактах німецької історії, хрест і свастіка тепер приближилися найближче, аж поки свастіка не проголосила вістку перемоги над вежами німецьких катедрів, свастіка-прапори явилися навколо вівтарів і католицькі та протестантські теологи, священики, прихильники церкви та політики всі вітали союз із Гітлером”.⁶⁸

17-го вересня 1939 р., два тижні після нападу Німеччини на Польщу, німецькі єпископи видали з’єднаний пастирський лист в якому вони сказали: “У цій рішальній годині ми нагадуємо нашим католицьким воякам виконати свій обов’язок послуху до Фюрера і бути готовими пожертвувати всю свою особистість. Ми закликаємо вірних до щирих молитв, щоб Божественне Проведіння Всемогутнього Бога могло довести цю війну до блаженного успіху і миру для нашої батьківщини та народу”.⁶⁹

У літі 1940 р. католицький єпископ Франс Йосип Рарковський сказав: “Німецький Фолк (Нарід) . . . має чисте сумління . . . він знає, що воює справедливу війну, яка народилася через потреби само-збереження людства”.⁷⁰

Часопис Нью-Йорк Times із 1939 р. зауважив: “Часописи німецьких протестантів і католицької Церкви тепер видають багато заохочуючих артикулів пояснюючи обов’язки вояків, які воюють в обороні свого краю і Заохочують німецьких вояків воювати в дусі Святого Михаїла за німецькою перемогою і справедливим миром”.⁷¹

Чи не ясно куди церкви вели німецьких людей? Професор Ґордон Зан писав: “Німецький католик, який дивився на своїх релігійних сановників сподіваючись дістати від них духовний провід і пораду відносно того чи йому служити в Гітлерових війнах, в дійсності дістав таку саму відповідь, яку він міг би дістати від самого націстського провідника”.⁷²

Релігійний провід можна бачити з того, що церковні члени взагалі всі підтримували війну. Професор Гір пояснив: “З приблизно тридцять два мільйони німецьких католиків — п’ятнадцять з половиною мільйонів з яких були мужчини — лише сім явно не хотіли служити при війську. Шість із них були австрійці”.⁷³ Стан був подібний між німецькими протестантами.

Отже в кожній країні церкви вели своїх членів у війну. Католики вбивали католиків на полі битви. Протестанти вбивали протестантів. І церковні провідники по обох сторонах молилися, щоб Бог дав їм перемогу!

Яка безчесність до Бога, єднати Його ім’я з такими огидними вчинками! Певно, що слова в Біблії дуже відповідно відносяться до церков: “Вони твердять, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридки й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні”.— Тита 1:16.

Релігія і революція

Провідники церков підтримують не лише війни між народами, але й революції серед своїх власних народах. У 1937 р. багато священиків заохочувало іспанських католиків підтримувати мувімієнто (рух) генерала Франка проти Другої Іспанської Республіки. Але тепер єпископи і священики, незадоволені режимом Франка, недавно просили “вибачення” за те, що Церква підтримувала його мувімієнто.⁷⁴

Відносно теперішніх поглядів, лутеранський теолог, Каролі Проле зробив підсумок: “Таким чином ми знаходимо значну згоду між теологами в тому, що християнам можливо брати участь у революції”.⁷⁵ Римо-католицькі єпископи в Британії недавно сказали: “Це не вистачить лише осуджувати революційні повстання проти влади, тому що ясно є, що влада може заподіяти ще гірше насилля”.⁷⁶

Чи то дивує, що сьогодні члени церков беруть участь у політичних революціях? Зауважив Юрій Селестін, вчитель теології в Св. Едвардс Університеті в Остин, Тексасі: “Християни постановляють змінити неправедні будови так скоро, як лише можливо. Це буде значити в деяких випадках, що церкви будуть змушені проповідувати насилля”.⁷⁷

Таким чином, історія світової релігії про війни та буйності є ясна і страшна. Світова релігія стоїть осуджена понести головну вину, так як Об’явлення 18:24 каже, за “кров . . . забитих усіх на землі”.

А що сказати про її відповідальність відносно неморальности, яка мете світом? Яке відношення вона має до цього?