Роля релігії в минулих війнах

АНГЛІЙСЬКИЙ філософ Іван Лак одного разу сказав: “Ціла історія лише говорить про боротьбу і вбивання’’.³⁴ Однак, каже один авторитет: “Релігія була одна з найсильнішої сили в історії”.³⁵

Чому майже ціла історія людства була заражена страшними війнами, коли релігія мала такий великий вплив? Яка була роля релігії в минулих війнах?

Азтеки і війна

Релігія Азтеків вчила, що богів треба було заспокоювати людськими жертвами. Отже, історик Віктор В. фон Гаґен пояснює:

“Війна і релігія, принаймні для Азтеків, були нерозлучні. Вони належали одна до одної. . . . Здобувати відповідних полонених жертв, щоб жертвувати своїм богам, вони завжди провадили малі війни”.³⁶

У 1486 р. більше як 20.000 полонених жертв було зібрано для посвячення великої піраміди богові Гуітці-лопохтлі. Тоді одній за одною жертвам вирізували серця і жертвували їхньому богові. Чи можете уявити собі жах, який такі релігією-надхнені війни поширювали між тими першими американськими людьми!

Стародавні імперії й війни

Яку ролю релігія мала між першими імперіями і людьми в Азії, Африці і Європі? Ті стародавні народи були славні через свої війни, як і їхню релігійність. Релігія і війна йшли рука в руку. Наприклад, один довідковий твір зауважує:

“Єгипетська релігія ніколи не осуджувала війни. Найдавніші єгипетські війни були між богами або між богами і людьми; отже єгипетські царі, які проголошували війну заявляли божественний приклад. . . . Вкоротці, всяка війна була моральна, добра, надприродна, і мала божественний приклад”.³⁷

Часами релігійні провідники не лише дозволяли або похвалювали війни своїх народів; вони дійсно заохочували людей воювати. Небіжчик священик В. Б. Врайт каже про стародавню Асирію:

“Воювання було національною справою, і священики завжди підбурювали війну. Головно вони підтримували набувати і ділити здобичі, яких призначена частина була призначена для них, перед тим як інші забирали свою частину, тому що ці перегони грабіжників були надто релігійні”. ³⁸

Це є факт, якого не можна обминути: Воюючі люди за стародавніх часів були глибоко релігійні. Військові провідники завжди шукали допомоги від своїх богів. Зауважте один авторитет: “Ми переважно знаходимо, що головна функція кожного бога була охороняти своїх людей в часі війни”.³⁹

Це було звичайно для вояків носити прапори своїх богів під час битви. Очевидно, що ці емблеми або символи були зроблені з дерева або металю. Одна енциклопедія зауважує:

“Римські прапори зберегалися з релігійною побожністю по римських храмах. Це не було нічого надзвичайного для генерала дати наказ кинути прапор серед вояків ворога, щоб додати духу і завзятість нападові своїх власних вояків, збуджуючи їх дістати назад те, що для них можливо була найсвятіша річ у світі”.⁴⁰

Певна річ, що ті стародавні народи не були християни. Науки, яких Ісус Христос пізніше вніс мали великий вплив на людство, змінюючи життя правдивих послідовників на краще.

Але з часом у Християнстві відбулися великі зміни. У четвертому столітті, зіпсутий римський імператор Константин, із політичних причин, зробив Християнство державною релігією. Відтоді, Римо-Католицька Церква стала сильною силою. Чи вона була іншою від інших релігій? Чи вона поширювала мир? Чи вона була правдивим Християнством?

Хрестові Походи — “Святі Війни” так званого Християнства

У 1095 р. Папа Урбан 2-ий скликав раду в Клермонті. В той час стародавня Палестина впала в руки людей, які не визнавали Християнства. Тому, папа, в тому, що назвали “одну з найкращих промов в історії”, заохочував той величезний збір у Клермонті вести війну проти “язичників”, які тепер посідали “святу землю”. Папа Урбан заохочував товпу:

“Християнські вояки . . ідіть і воюйте проти тих варварів, ідіть і воюйте на визволення святих місць . . . Вимийте ваші руни в крові язичників . . . ставайте вояками живого Бога! Коли Ісус Христос кличе вас на Його оборону, то не дозвольте ніякій принижаючій любові стримувати вас у ваших домах”.⁴¹

Таким чином Походи, або так звані “святі війни”, дістали свій початок, і продовжалися на протязі двох наступних століть. “Кафедри по цілій Європі лунали заохоченням до Походів”, зауважив один історик.⁴² Інший пише: “Єпископи ходили по своїх парафіях проповідуючи це військове Християнство. . . . Монахи наказували, щоб виробляти мечі. . . . Європа тепер перемінилася в розбурхане море, кидаючи хвилю за хвилею на Сирійські береги”.⁴³

Страшно оповісти наслідки цієї страшної війни. “Всі воєнні жадоби віку були звільнені під похвалою релігії і відплатного правосуддя”, сказав один історик.⁴⁴* Між вчинками цих походів маємо деякі з найгірших різанин, безумного грабіжництва і лукавого звірства за цілу історію — і все це робилося в ім’я Христа! Професор Роланд Г. Бейнтон пише:

“Тут була війна, яку почала Церква, . . . Розп’яття, розрізування тих, що проковтнули монети, калічення — Богемонд із Антіохії відіслав грецькому імператорові цілий вантаж носів та пальців Сарасенів — про такі подвиги розказують історії походів без жодного сорому. . . . Настрій дивовижно складався з варварської пожадливости до війни і християнського завзяття до віри”.⁴⁵

Яку велику відповідальність релігія мусить понести за те, що єднає ім’я Христа до таких огидних вчинків — вчинки, які є проти його науки! Що Бог думає про тих, які так неправильно представляють Його?

Минулі внутрішні війни так званого Християнства

За Середньовіччя так звані християни також воювали самі між собою, і часто з благословенством папи! Про такі внутрішні війни так званого Християнства, історик Й. Ц. Рідпат сказав: “Папське схвалення було важним фактором усіх сутичок Середніх Віків і дістати це схвалення світські князі за звичаєм давали ціну одні проти одних, як то звичайно роблять на базарах”.⁴⁶

Пізніше, починаючись коло 1517 р., релігійний бунт, який витворив Протестантство збільшив боротьбу і вбивство між людьми, які заявляли бути християнами. Г. М. Тревелян, як професор історії з Кеймбрідж, писав:

“У тій добі релігія була майже єдиним розумовим й моральним впливом, [одначе] . . . людство не було частиною його спеціального навчання. Треба признати, що в той час єднали релігію з шибеницею, стовпом, спаленим селом, різаниною жінок і дітей, ненавістю, яка ніколи не вмирає, злом за яке ніколи неможливо помститися. Найбільше масове ментальне розумове страждання і фізичний біль, яких Європа зазнала після варварської доби, завела частинно успішна боротьба католицької реакції, щоб назад приєднати збунтоване так зване Християнство”.⁴⁷

Римо-Католицька Церква страшно воювала, щоб привести противників, або протестантів, назад до свого стада. А протестанти сильно протистояли. Наприклад, місто Антверп було оточено військом у 1576 р., і одна історія каже: “Ті лагідні вісники Святої Материнської Церкви, іспанські вояки, пішли на війну з цим криком: ‘Святий Яків, Іспанія, кров, тіло, вогонь, грабіжництво’. Вісім тисяч чоловіків, жінок і дітей було замордовано”.⁴⁸

Тридцятирічна Війна (1618 до 1648 р.) між католиками та протестантами була особливо жахлива. Протягом цієї війни Німеччина втратила три четверті свого населення. Місто Аугсбург загубило 80.000 до 88.000 населення. І лише коло одної чверті населення Богомеї залишилося. Упадок протестантського міста Магденбург показує, яка жорстока ця бійка була. Німецький історик Фредрік Шіллер пише:

“Тут почалася сцена жаху, якого історія не має слів оповісти, ні поезія, ні олівець. Ні невинне дитинство, ні безпомічний старший вік; ні молодь, стать, ранґа, ні краса, не могли розброїти лютість переможців. Дружин ґвалтували на руках своїх чоловіків, дочок при ногах своїх родичів; і беззахисне жіноцтво викривали до двоїстого жертвування чесноти і життя’’.⁴⁹

Це є дійсно правда, що історія людства “є повна нічого іншого, крім битви й вбивання”. Але це також правда, що релігія була ‘великою силою в історії’ переважно відповідальна за жахливе пролиття крови. Чи це є правда і досі?

[Ілюстрація на сторінці 7]

Азтезські священики тримають жертву, коли інший священик вирізує її серце, яке будуть жертвувати богові війни (сцена базована на оповіданні наочного свідка)