Куди релігія прямує в Чілі?

Від “Пробудись!” кореспондента в Чілі

НА ПРОТЯЗІ довгого часу, Чілі була країна релігійної свободи. Її конституція запевняє цю свободу, і люди тут дуже завзято хоронять її.

Дійсно Чілі є одна з кількох країн Південної Америки, яка втішається ясним відділенням Церкви від Держави. Це розділення сталося ще в 1925 р. і його уважно зберігали аж до тепер.

Отже хоч всі релігії мають право проводити свою працю, то жодна з них не може брати офіціальної участи в уряді. І в 1970 р., коли Сальвадор Алленде був вибраний на Президента Чілі, він публічно виголосив, що далі буде шанувати свободу релігії, яку конституція забезпечує.

Але хоч уряди уважно зберігали свободу релігії, і відділяли її від держави, то який є стан церков сьогодні? Яке є відношення людей до релігії тепер?

Збільшаюча байдужість

Чілі є римо-католицька країна, тому що більшість людей є католики від народження. Але коли ми переглянемо релігійні звичаї людей, то можна бачити, що більшість є католики лише назвою.

У столиці, Сант-Яго, менше як 13 процентів тих, що визнають себе католиками приходять до церкви в неділю на Службу Божу, а по деяких околицях міста лише коло 1 процент ходять до церкви.

Також треба зауважити, що стається з чоловіками, а особливо коли вони старіються. Хоч коло 16 процентів хлопців від семи до десяти років віку ходять на Службу Божу, то після цього віку можна бачити гостре зменшення. Між роками від тридцять один до сорок, то трошки більше як 5 процентів будуть регулярно ходити на Службу Божу. А з цих лише 12 процентів беруть причастя!

Одна причина цього є соціальні обставини. Продовж багато століть, під різними урядами, життя звичайного мешканця Чілі бачило дуже мало поліпшення. Там було багато бідноти. Вони бачили як Церква переважно підтримувала заможні класи. Бачучи як Церква підтримувала уряди, які дуже мало допомагали їм, багато огірчилися проти священиків.

Наслідком цього, багато звернулися до ідей, які давали більш радикальні відповіді на їхні проблеми. Тому недавно Ercilla журнал сказав: “Ті, що приходять до Чілі, спостерігаючи її здалека дивуються коли бачать, що більшість робітників, хоч є християнами стають по лівій стороні. Християни згідно своїми власними способами тому, що хоч Чілі уважають бути католицькою країною, то на такий католицизм немає місця в її конституції, ні в звичаях тих, що кажуть про свою віру: ‘Ми є католики, але не ходимо на Службу Божу, і не любимо священиків’ ”.

Розділена Церква

Коли такі люди бачать як Церква є розділена політично, то це далі роз’їдає їхнє довір’я до неї. Між священиками можна знайти всякий рід політичного переконання, від правого до лівого. Кардинала Раула Сільва Генрікеза навіть назвали “Червоний Кардинал”.

Деякі священики тут навіть дуже нападають на самого папу. Коли в квітні 1971 р., вісімдесят священиків виголосили, що вони похвалювали католицьку участь у заснуванні соціалізму, їхній промовець, Гонзало Арройо, сказав про Папу Павла 6-го: “Його папський жест не може задоволити тих, що обстоюють за сучасною Церквою, виступають проти зловживання капіталізму і буржуазного суспільства. Павло 6-ий не міг зламати цього зв’язку з європейським капіталізмом, а лише невиразними висловами все осуджує війну і голод, а не виявляє винних по імені, а саме, американський імперіалізм. Я вірю, що йому бракує розумової відваги зламати такі світські зв’язки Церкви”.

Цієї самої думки є священик Роберто Лебеґ, який був висвячений у Франції і який кілька років тому став горожанином Чілі. Він відкриває появу багатьох священиків, які є близько зв’язані з робітничою класою й які вірять, що всі робітники всіх народів повинні з’єднатися і закінчити “панування буржуазної класи”.

Про Папу Павла 6-го, Лебеґ сказав: “Я вірю, що люди в моєму таборі цілком не знають його. Вони навіть не знають його ім’я. Я вірю, що деякі пам’ятають Павла з його подорожування або через справу про пілюлі”.

Про папську “Humanae Vitae” енциклику 1968 р., в якій він потвердив церковну заборону штучних способів контролювати народження, Лебеґ сказав: “Я вірю, що вади цієї енциклики є в тому, що вона однаково стосується заможних, як і убогих жінок, хворих і здорових, з кількома чи багатьма дітьми, по більшій частині походять від того, що він [Папа] живе відокремлений у пишності й багатстві Ватикану, в’язень будови, якої він не може зламати. . . . Папа повинен жити, як убогий чоловік, так як жив Ісус Христос”.

Священики покидають службу

Також додаючи до зростаючої байдужости багатьох людей до католицизму, є збільшаюче число священиків, які покидають свої обов’язки. Ці люди міркують собі, що коли священики вже не хочуть служити, то Церкві бракує щось.

Кажуть, що по деяких країнах головна причина чому священики покидають Церкву є доктрина про безшлюбність. Хоч без сумніву, це є великий фактор у Чілі, то це не є головна причина. Видавництво El Mercurio каже: “Можна бачити, що головна причина чому священики покидають Церкву в Чілі є їхня слаба віра і тому, що їм бракує духовного життя, . . . а не через доктрину про безшлюбність”. Чи священики, яких віра є слаба можуть навчати людей віри в церкву?

А яке серйозне є зіпсуття між священиками? El Mercurio коментує: “Факт великої кризи між священиками в Чілі бачимо з того, що в кількох минулих роках майже 200 священиків покинули свої обов’язки і що зменшаюче число молодих вписуються до семінарій”. Коли у цій маленькій країні, так багато священиків покидають Церкву і менше число вписується до семінарій, то це представляє подвійне нещастя для Церкви.

У книжці про стан у Сант-Яґо, зауважилося, що “в 1967 р. було 33 студенти теології в парафії Сант-Яґо, а це значить один на кожних 100.000 мешканців. П’ятдесят процентів священиків у Чілі є чужинці-священики з Європи, Сполучених Штатів і Канади. Але ця допомога із чужих країн незабаром мусить припинитися, тому що вони самі зазнають зменшення напряму до релігійного життя між священиками.

Куди релігія прямує?

З цих й інших причин, включаючи неморальність деяких священиків, збільшаюче число людей стали знеохочені Церквою. Часто, коли почнеться говорити їм про релігію, то люди кажуть: “Я не ходжу на Службу Божу і не люблю священиків”.

Отже без сумніву, що Церква тратить силу над життям звичайних людей. Так як скрізь в світі, тут у Чілі багато людей, навіть священики, покидають Церкву. І немає знака, що цей напрям зміниться. Можна сподіватися, що він збільшиться.

Однак, робота біблійної освіти свідків Єгови росте в Чілі, так як по цілому світі. Наслідком цього, тисячі людей в Чілі навчаються правди про Божі наміри так, як вони знаходяться в Біблії. Ці правди помагають їм зрозуміти чому в світі є так багато клопоту і чому церкви заходять у все більший клопіт. Вони також навчаються, що Бог запевнив завести новий порядок праведности, який незабаром прийде, в якому не буде сьогоднішніх клопотів.— 2 Пет. 3:13; Об. 21:4.

Тому, що праця свідків Єгови не є політична і помагає людям в їхньому щоденному житті, даючи їм заспокоєння і надію на майбутність, то вона дуже процвітає сьогодні. В одній частині Сант-Яґо, вбогі люди перебрали околицю і не дозволяли нікому входити без дозволу. Сторожа вартувала цю околицю день та ніч. Однак, так як сказала одна особа: “Свідки Єгови можуть входити і говорити людям про Біблію, тому що вони стараються допомогти людям знайти радість”.

Знаходячи відповіді до питань

У сучасних роках тисячі людей в Чілі зазнали задоволення, яке приходить від знання того, що Біблія, Боже Слово, дійсно вчить. Наприклад, один чоловік із Пунта Аренас пише:

“Я був дуже дієвий католик і близько товаришував із єзуїтами, з якими я студіював. Під їхнім керівництвом, я заложив бойскаутів (пластунів) у Концепціон. Я також брав участь у Легіоні Католицьких Робітників, навчаючись, як брати участь у релігійних дебатах із протестантами. Продовж п’ятнадцять років я вчив музику в парафіяльній школі в Сан Гозей і Сан Гуап Боско, школи під доглядом Салесіян Ордену (монахів).

“Однак, хоч я так докладно досліджував церковні справи, там було багато речей, яких я не міг зрозуміти. Наприклад, приватно я випитував священика, який був директором школи в Дон Боско про логіку науки про трійцю. Його відповідь завжди була однакова. Він відповідав: ‘Ти не є католиком?’ Я відповідав, ‘Так’. ‘Чи ти маєш віру?’ він питався. ‘Так’, я відповів. Тоді він сказав: ‘Тож залиши ці речі, бо це є таємниця, яку навіть ми не можемо зрозуміти’.

“Коли моя дружина почала студіювати Біблію з свідками Єгови, я сперечався, що те, що вона вчилася не було правда. Але вона могла доказати свою віру з Біблії. Я почав бачити, що те, що вона казала мені дійсно знаходилося в Біблії. Отже я почав студіювати, щоб самому більше навчитися. З часом, я навчився правди з Біблії і покинув Католицьку Церкву.

“Пізніше, священик Дон Боско покликав мене до свого бюра. Він хотів знати, чому такий відомий й корисний член його ‘стада’ відступив. Я сказав йому, що хоч я був вдячний, що навчився таких речей, як читати й писати і виставляти драматичні вистави, однак відносно духовних справ, Церква нічого не навчила мене. З другого боку, з моїх студій Біблії, я тепер зрозумів те, що Біблія дійсно вчить, включаючи факт, що Бог не є в трьох особах, але один, і що Ісус Христос не був Богом, але що він був створений Богом.

“Під час цієї розмови я подумав собі: ‘Якщо цей священик дійсно цікавився мною, то чому він не прийшов відвідати мене, але покликав мене до себе? Свідки Єгови не робили цього. Вони вживали свій час і приходили побачити мене’. Це ж власно, Біблія каже, що правдиві християни повинні робити це. Тепер, я також є вдячний за привілей знати правду і помагати іншим зрозуміти те, що я навчився з Божого Слова”.

Практики викликали огиду

Досвіди ще одного чоловіка є подібні до досвідів багатьох осіб у Чілі. Він пише в Вальпарайзо:

“Я був хрещений й вихований як дієвий учасник таїнства Католицької Церкви і дістав свою освіту в католицькому університеті в Сан Вінсент де Павла. Також, коли мені було тринадцять років я робив найкращий поступ у групі дванадцятьох, яких Церква Дванадцятьох Апостолів приготовляла, щоб вислати вчитися на єзуїтських священиків.

“Але я покинув всю свою освіту. А чому? Одна причина була через огидні практики, яких я бачив. Але вам треба було дійсно бути там, щоб зрозуміти. Наприклад, один священик брав участь в оргіях з молодими в церкві. Інший, єзуїтський священик, чинив розпусту з дітьми в заміну гравірованих ‘святих’.

“Я також розчарувався, коли сповідався про серйозний гріх і почув від священика: ‘Не журися, дитино’. Однак, коли несподівано священик побачив мене, що я читав католицьку Торрес Амат Біблію, він став несамовитий, і сказав, що моє читання Біблії було ганьбою!

“Щоденно я зауважував також розкоші в яких священики жили, маючи багато доброї їжі, вина і цигарок, в той час, коли звичайні люди жили дуже бідно.

“Через ці та інші речі, я з часом зрікся церкви, яка терпіла таким огидним практикам своїх провідників. Це також зробило легше для мене прийняти правдиву релігію про яку Біблія вчить”.

Досвід черниці

Між тими, що покинули релігійне життя церкви в Чілі є черниця, яка розказує свій досвід:

“Тому що у світі я знайшла так багато лицемірства і фальшивства, я шукала духовного сховку в монастирі для жінок. Там я думала, що зможу служити Богові без лицемірства і фальшивства.

“Я вступила в монастир і служила в ньому сім років, п’ять в Аргентині, а два в Чілі. Але, чи там я знайшла духа любови, самопожертви або правдивого зацікавлення в поклонінні Бога та помагати нашим ближнім?

“Дозвольте мені розказати вам, що вони навчають усіх нових черниць, які вступають у монастир. Наука на яку вони кладуть великий наголос, була ‘найсвятіша трійця’. Потім наука про поклоніння святих і старших у церкві. Ці старші вимагали цілковитої покори. В дійсності, це було ідолослужіння, бо так, як вони навчали нас, Бог наставив їх у ці позиції отже, всі мусіли віддавати їм безперечну покору.

“А як вони заводили таку покору? Через присягу, яких черниці мусіли брати. Одна присяга була покірність, та поклоніння їхнім старшим. Покора, яку вони вимагали була така сувора, що ми мусіли поклонятися перед ними, без жодних питань.

“Ці старші говорили багато про любов та покірність, але ця порада завжди була для інших — вони ніколи не виконували те, що вимагали від інших. Між ними завжди був дух заздрости і бажання поступати до вищих посад та титулів. Добившись таких посад, вони старалися переконувати інших, що це Бог давав їм ці посади і що тепер їх треба було шанувати ще більше. Таким чином, вони ставали дуже сильні.

“А що сказати про інші черниці з якими я працювала? Чому вони вступили в монастир? Чи тому, що хотіли служити Богові через свою віру й любов до Бога? Правда, деякі служили з цієї причини, але більшість вступали тому, що лише хотіли задоволити свої матеріальні потреби, щоб мати дім, одяг і харч. Там не було духа любови і співпраці. Часто вони ображали інших ясним духом лицемірства.

“Чи ж там я хоч навчилася зрозуміти Біблію? Ні, бо нам говорили, що лише той, хто відправляв Службу Божу міг мати Біблію, а для решти з нас читати її було гріхом. Нас ніколи не навчали думати над духовними справами або застосовувати науку з Біблії в нашому житті.

“Після сімох років такого життя, я покинула монастир. Я відчувала, що мене обманули і звели, коли бачила багато несправедливостей та фальшивства між ними. То не було місце для духовних справ. Але, хоч я втратила віру в Церкву й її представників, то я ніколи не втратила віри в Бога. Як я пізніше раділа, коли мала нагоду читати Біблію при допомозі свідків Єгови. Я знайшла, що вона була така розсудлива, така інша, така правдива! Тепер я вже не є невільницею лицемірного релігійного ладу. Я маю велике задоволення служити любому і цілеспрямованому Богові, Єгові”.

Помножте ці досвіди багато разів і тоді зачнете розуміти, що тепер відбувається в Чілі. Там є два напрями: релігії так званого Християнства є в глибокому клопоті і вже розпадаються; і велике поширення правдивої релігії так, як вона стоїть відкрита в Божому власному Слові, Біблії. Але біблійне пророцтво передсказувало, що так має бути перед кінцем цього лукавого ладу.— Іс. 2:2, 3.