В обороні свободи

ЧИ ВАША країна має декларацію прав? Якщо так, то ви може вірите, що ваша свобода є забезпечена. Але в дійсності, як вона є забезпечена? Чи ви можете бути певні, що вона буде охороняти вас?

Припустім, що ви відчуваєте обов’язок публічно нарікати проти зіпсуття тих, які тримають політичну силу у вашому місті. Чи ви могли б уживати ваше право висловлювати свої думки, або чи поліція зараз буде турбувати вас? Припустім, що ви живете в місті де більшість людей належать до робітничих спілок (юній), але ви дуже противитеся таким союзам. Чи б ви могли публічно висловлювати ваші погляди? А що сталося б якби ви вибралися до міста в якому є багато расової напруги і почали виступати проти неї? Як довго ви могли б уживати свою свободу?

Правдива проба забезпеченої свободи прийде коли б ви старалися вживати її виступати проти поглядів більшости тих, що мають силу в громаді. Люди є схильні до самолюбства, упередження та іншим людським слабостям, які впливають на їхнє відношення проти відвертих осіб і непопулярних меншостей. Це є звичай для місцевих політиків і поліції нехтувати конституційні права таких осіб.

Що б ви робили коли б вам заперечували ваші Конституційні права? Чи б ви спокійно боронили їх по судах? Але, що сказати про тих, що не мають грошей ходити по судах? Правдоподібно вони будуть затискати зуби і робити заключення, що єдиний вихід з положення є виступати буйними демонстраціями або збройним бунтом проти “Установи”.

Але, чи буйність принесе більшу свободу? Правдоподібно ні. Буйність родить ще більшу буйність, яка доводить до скасування Конституційної свободи. Якщо революційний уряд прийде в силу, то він не дасть свободу своїм противникам. Навіть ті, що помагали йому знайдуть, що вони тепер мають меншу свободу. Таким то способом надії на людську свободу розбиваються.

Проте, багато безкровних боїв провадилися по судах, для оборони свободи. Деякі з них були успішні і стали історичними прикладами. Одна з цих помогла підкріпити канадійську свободу.

Ув’язнена за те, що говорила правду

7-го грудня 1946 р., Луіс Лемб, свідок Єгови в Канаді, відвідувала людей по їхніх домах у Вердуні, Квебеку, і говорила їм про надійні речі з Біблії. У той час прем’єр Мирослав Дуплесі, на протязі шістнадцяти років управляв як політичний керівник тієї провінції. Дуплесі не любив коли люди іншої релігії говорили з людьми в Квебеку про релігійні справи. Отже він ужив поліцію, щоб заперечити свідкам Єгови їхню свободу, говорити і практикувати свою релігію. Панну Лемб заарештували, як і багатьох інших за те, що вона вживала цю свободу.

Її взяли до в’язниці без заскарження, і заборонили говорити до знайомих або порадитися з адвокатом. Її сфотографували, взяли відбитки пальців і трактували як звичайну кримінальницю за те, що вона практикувала свободу, якою канадійці втішалися довгий час.

Тримавши її у в’язниці суботу і неділю, їй тоді сказали, що відпустять лише під умовою, коли вона підпишеться, що не буде заскаржувати поліцая, який взяв її до в’язниці. А коли не схоче підписатися, тоді вона буде заскаржена за кримінальний вчинок. Вона не хотіла підписатися, отже її заскаржили. Пізніше суд відкинув обвинувачення.

Пізніше панна Лемб заскаржила поліцая, обороняючи свою свободу мови і релігії. Це був довгий і тяжкий бій, який нарешті закінчився в Найвищому Суді в Канаді. Рішення того суду оправдило її, кажучи: “Арешт і заскарження були без оправдання і обставини під якими її затримали були ганебні”.

Професор Френк Скот у книжці Цивільна Свобода і Канадійський Федералізм (анг. мові) з 1959 р., признав цю перемогу і назвав її перемогою на оборону свободи, перемога, яка помогла забезпечити демократичні свободи для всіх канадійців. Він сказав:

“Судова справа панни Лемб є лише прикладом поліційної беззаконності, але вона є частиною огидної подоби, яка в сучасних роках дуже часто проявлялася в Квебеку. . . . Коли читаємо таку історію, то цікаво знати скільки інших невинних осіб поліція подібно трактувала, але, які не мали відваги або підтримки довести справу до її кінця — у цьому випадку 12 з половиною років пізніше. Ми повинні бути вдячні, що в цій країні маємо жертви державного пригнічення, що боряться за свої права. Їхня перемога є перемога для всіх нас”.

Так як зауважив професор Скот, не всі, яким заперечують їхні основні свободи мали рішучість, і грошові засоби та законну підтримку взяти справу до Найвищого Суду. Отже ця справа, яка здобула перемогу, має велике історичне значення для Канади.

Декларація Прав

Взагалі вірять, що декларація прав запевнить свободу для менших гуртків. Це був погляд Івана Діфенбейкера в 1960 р., коли він був прем’єром Канади і коли в Канаді перепустили Декларацію Прав. Він сказав: “Ця Декларація є великим кроком вперед. Вона заснує вівтар свободи де більшість уже не буде несправедливо знущатися над меншістю, що є суть свободи”.

Без сумніву, що від того часу коли канадійці дістали декларацію прав їм краще поводиться. Тому що це закладає законну основу на свободу, яких вони дуже шанують. Але, чи сама декларація значить, що всі свободи будуть шанувати автоматично, і що всі зможуть утішатися ними? Чи це значить, що в якому-небудь місті вже більше не будуть заперечувати свободу меншостям. Не обов’язково. Самолюбні публічні начальники та розхвильовані групи завжди будуть заперечувати конституційну свободу меншостям. Це значить, що такі особи мусять законно боронити свою свободу або терпіти.

Боротьба за свободу в Сполучених Штатах

Сполучені Штати вже мають декларацію прав 180 років, але свідки Єгови таки мусіли вдаватися до судів, щоб втішатися свободою, яку вона запевняє. Ця декларація заложила законну основу на якій можна брати багато справ до Найвищого Суду в Сполучених Штатах і вони стали гарними прикладами законної історії. Говорячи про це, Леон Фрідман, в книжці, Мудра Меншість (анг. мові), писав:

“У двадцятьох справах, яких ця маленька, слаба, і непопулярна меншість виграла, вона зробила фундаментальні зміни в американському законі. Вони твердо заснували право всіх малих груп уживати вулиці і публічні парки, щоб висловлювати свої вістки. І вони дуже докладно встановили, що уряд не може вимагати якогось відвертого виразу покори або вірности від своїх горожан. Ці приклади піднесли політичну свободу на кілька ступнів в цій країні”.

Погоджуючись із цим поглядом, професор Мілтон Р. Конвіц зауважив у своїй книжці Основні Свободи Вільних Людей (анг. мові):

“Свідки Єгови стали добрим знаряддям випробовування меж свободи під Першою Поправкою. Їх обвинувачували за ‘надмірності та образи’. На початку 1938 р., вони представили перед Найвищим Судом довгу серію справ через які дуже уважно було переглянено різні фази цих свобод. Взагалі, наслідком цього заснували приклади, що підкріпили основу і досяжність свободи релігії, свободи мови, преси і зібрання”.

Хоч така законна боротьба свідків Єгови була дуже успішна, щоб набути Конституційної свободи в Сполучених Штатах, то однак є випадки коли вона є загрожена. Недавній приклад цього був закон, якого ухвалила Палата Представників Пенсільвенії в 1971 р. Цей закон примушував шкільних дітей салютувати прапорові і не звільняв від цього жодних студентів, які робили спротив цьому, через своє релігійне сумління. Ця декларація загрожувала праву шкільних дітей втішатися свободою релігії.

Тому, що салютування прапорові єднають з патріотизмом, то багато людей дуже тривожаться коли почують, що хтось не хоче салютувати. Навіть хоч більшість мають різні погляди, то чи вони не повинні дати цій меншій групі свободу не робити щось такого, що разить їхнє релігійне сумління? Чи ж пошана до релігійного сумління меншої групи не показала б оцінення свободи, яку прапор представляє?

Говорячи про Пенсільвенійський закон, Філадельфія Inquirer з 16-го червня 1971 р., писав у своїй редакторській статті:

“Цей закон є неконституційний. Суди вже раз-у-раз відкидали таке примусове салютування прапорові, як то було в 1943 р., у справі між Вест Верджінія Шкільною Радою, а Барнетом, де небіжчик суддя Роберт Джексон видав своє рішення в якому він красномовно сказав:

“ ‘Якщо є якась нерухома зірка в нашому конституційному сузір’ю, то жоден начальник, будь він високий чи малий, не може приписувати, що буде правильно в політиці, націоналізмі, релігії або в інших поглядах або змушувати горожан виступати проти їхньої віри словом чи вчинком’ ”.a

Без сумніву, що законодавці Пенсільвенської Палати Представників щиро хочуть вкорінювати патріотизм у дітях шкільного віку, але факт є, що вони відкидають конституційне запевнення релігійної свободи. Продовжаючи свій коментар, цей журнал сказав у редакторській статті:

“І направду, що патріотизм неможливо просувати, коли самі законодавці порушують Конституцію. Справа, сказав представник Рей Говіс, є легка: ‘Але чи законодавство хоче чинити цивільну неслухняність тому, що не любить теперішнього конституційного закона відносно салютування прапорові?’ ”

Свобода в Декларації Прав дає особі право висловлювати своє переконання, і також не брати участи в тому в що вона не вірить. Говорячи про це, професор Конвіц сказав в своїй книжці Основні Свободи Вільних Людей (анг. мові):

“Свобода не говорити, не визнавати віри, може бути важніша від свободи висловлювати своє переконання, тому що визнавати віру в те в що хтось не вірить, може більше пошкодити сумлінню, ніж не висловлювати свого переконання”.

Де є сильний дух націоналізму, то там часто є нахил сподіватися, щоб усі говорили і діяли так як більшість, не звертаючи уваги на релігійне сумління. Це є форма контролювати мислення, яку доводять до крайностей під деякими урядами. Але де уряд хвалиться свободою, яку він дає своїм людям, то чому ті, що є в силі стараються накидати на менші групи те, що противиться їхньому релігійному сумлінню? Чи це не перечить патріотичному визнанню свободи для всіх?

Навіть в демократичних країнах стає дуже тяжко всім людям втішатися свободою. Переважно особа, яка не погоджується з більшістю в деяких справах буде змушена боронити своє конституційне право. Хоч можна спокійно взяти свою справу до суду, то це не завжди значить, що там дістанеться перемогу. Судді є недосконалі люди так, як усі інші і особисте зацікавлення та емоція часто можуть впливати на їхнє рішення. Навіть Найвищий Суд Сполучених Штатів часами мусів відкликати своє власне рішення, коли бачив, що зробив помилку, і гарний приклад цього маємо, коли він відкликав своє рішення відносно салютування прапорові в справі Майнерсвил Шкільної Ради проти Ґобайтіс, 3-го червня 1940 р. (310 С.Ш. 586), що підпалило загальне переслідування по цілій країні проти свідків Єгови.

Хоч у минулих роках свідки Єгови, через свою законну боротьбу за оборону свободи, заснували багато законних прикладів, то свобода менших груп таки не є цілком безпечна. Несправедливостей можна сподіватися так довго, як недосконалі люди будуть мати владу над іншими людьми. Отже коли люди в Канаді і в Сполучених Штатах скористали з рішення, якого свідки Єгови набули через свою законну боротьбу, то свободу таки далі треба боронити.

Свобода для всіх

Обставини поліпшаться, але треба загальної зміни в мисленню і в моральних цінностях. Мусить бути фундаментальна любов до свого ближнього і приятельське почуття між людьми по цілому світі. Біблія дуже докладно показує це, коли вона каже: “Люби свого ближнього, як самого себе”. (Мат. 22:39) Але, як така зміна може прийти?

Єдина надія на потрібну зміну знаходиться в біблійній обітниці, що Божий уряд незабаром буде володіти землею в справедливості і правосуддю. Лише під цим божественним урядом упередження, нестриманні хвилювання, ненависті, непорозуміння, несправедливості та людські помилки вже не будуть загрожувати свободам. Цей божественний уряд не буде мати хиб, у ньому не буде ні особистих помилок, ні самолюбства, які є вкорінені в людських урядах. Коли все людство прийде під праведне володіння Божого царства, то ніхто вже не буде примушений боротися, щоб охоронити належну свободу.

[Примітка]