Новочасна Історія Свідків Єгови

Часть 19. Невтральність христіянів в Америці в часі світової війни II.

РОЗКАЗАВШИ інтересні речи які случилися зі Свідкам Єгови в інших частях світу під час Другої світової війни, як же поводилося Свідкам в Сполучених Державах протягом того періоду? Вони також поводилися як нейтральні серед моря людства, яке неначе ошаліло під час війни. Це значить, що американські Свідки видержали найгірший період переслідування христіян в новочасній історії. Від 1933 року коли Товариство Вартової Башти почало тримати записки увязнень, до 1951 року, коли то переслідування за вимоги служити при війську продовжалося, арештовано 18,886 осіб.a Це є майже неймовірне число для краю, що називає себе демократичним і борцем за свободу.

Опріч того щонайменше 1,500 було нападів юрбою проти Свідків від одного кінця Сполучених Держав до другого. Як уже попередньо сказано, на 3 червня, 1940, Верховний Суд Сполучених Держав дав присуд проти Товариства у справі відносно салютування прапорові Гобітіса. Це неначе підпалило страшну реакцію публики проти Свідків. Треба було мати велику христіянську мужність і віру зі сторони всіх людей Єгови, як мужчин так і женщин, малих і дорослих, щоб перенести цей період спробів і рівночасно далі проповідувати від дому до дому і по вулицях. Та чиста віра в Єгову поконала остаточно переслідування, як це вона зробила і в Німеччині й інших краях.

Три роки пізніше (в 1943), коли справу про салютування прапорові предложено перед Верховним Судом Сполучених Держав другий раз, тоді Товариство доручило кожному з девяти суддів слідуюче письменне зображення про публичну реакцію відносно ранішого вирішення тим судом в 1940 році.

“Зараз по дорученні опінії (противної) про справу Ґобітіса на 3 червня, 1940 року, часописи випустили по всьому краї кампанію і пусті поголоски, обвинувачуючи фальшиво Свідків Єгови, що вони є ‘проти прапору й правительства’, тому що вони відмовляються салютувати всякому прапорові, включаючи й американському, задля їх сумління. Та опінія була неначе іскра, що запалила пожар на полі сухої трави. Упередження витворені несприятливими часописями запалили публику до явного насильства. Незабаром юрби нападали всюди Свідків Єгови. Через більше ніж дав роки, в тисячах областях по всьому краї, певні реліґійні чинники або майбутні патріоти стались проводом юрбів і незаконно й без розсудку нападали на тисячі Свідків Єгови, чоловіки, жінки і діти; нищили їх майно; витягали їх з домів; палили їх хати, місця почитання, меблі, книжки і гроші; вязали їх у ґрупи і насильно напували їх касторовим олієм; гонили ними як худобою по гарячому, порошному шляху і по залізничих дорогах у многих місцях; тягали їх шнурками за шию головними вулицями міста; і поповняли численні інші насильства й лукавства проти них без причини, і далі це роблять аж до сьогодні без перешкоди з боку закону. Публичні урядовці, під впливом добре відомих реліґіоністів, наскакували на доми приватних громадянів, Свідків Єгови, схоплювали їх і перевозили з одного штату до другого, і розбивали їх зібрання під час досліджування Біблії. Тисячі їх дітей були вигнані зі шкіл і многих обвинувачували як правонарушників і карали або забирали їх від родичів. Соткам родичам грозили поданням до суду, бо мовляв вони спричиняють зопсуття й ледарство між дітьми; та й многі були покарані — все це за навчення їх про Біблію, і за те, що діти корилися заповідям Божим.”b

На 16 червня, 1940 р., загальний правник Сполучених Держав, Франціс Біддел, по мережі радія від моря до моря зробив слідуючу заяву в змаганні заспокоїти духа напасних юрб, які тоді дуже поширились.

“. . . Свідки Єгови були часто напастовані й знущані. Вони не поповнили ніякого зла; однак юрби визнають їх за винуватих і тому спричиняють їм напасті. Отже Загальний Державний Правник дав приказ негайно розслідити такі насильства. Люди мусять бути пильні й чуйні, понад усе холоднокровні й розсудні. Тому що такі напади юрбами спричиняють трудности для правительства, отже уряд не буде їх зносити. Ми не можемо побороти зло націстів через впровадження їх метод.”c

Завважте ще оцей нетеократичний звіт з того періоду повоєнного переслідування.

“Ще від часу переслідування Мормонів роки тому, жадна реліґійна меншість не була переслідувана так гірко як члени Свідків Єгови — а головно на весну й в літі 1940 року. Хоч це був вершок нападів на них, то ворогування й виріжнення дозрівали через кілька років. Грамоти предложені Відділові Справедливості рукою правників Свідків Єгови й Унією Американської Громадської Свободи доказують, що у сорок чотирьох штатах, 1940 р., виринуло звиш триста і трицять пять случаїв нападів юрбою проти тисяча вісімдесять вісім чоловіків, жінок і дітей. Причина цього надзвичайного запалу був патріотичний страх, який постав з успіху націстськпх ватаг в Европі і цей заколот постав з уявленого наїзду на Сполучені Держави. Від Каліфорнії до штату Мейн це захоплення виражалося у змаганні знайти ‘Пятих Колумністів’ і ‘Троянського Коня’ — ці фрази виринули негайно, щоб зобразити тих, котрих вони (юрби) думали є проти державної оборони. Свідки Єгови стались найближчим предметом по всьому краї головну тому, що вони не салютували прапорові, що вони широко розголосили через розповсюднення журналу Консолейшон з 29 травня, 1940 р., в якому знаходився подрібний опис переслухання перед Верховним Судом С.Д., відносно справи Ґобітіса і салютування прапорові. Зараз після судового вирішення на 3 червня, 1940 р., в котрій то справі шкільна рада була піддержана в її виключенні зі школи дітей тієї секти, котра відмовляється салютувати прапорові, цю пропаґанду прийняли декотрі як бунт проти держави.”d

Ради рятунку і прибіжеща, спричинено галас при дверах Верховного Суду Сполучених Держав. Нарешті щось незвичайне сталося. Верховний Суд скасував свій попередній вирок на 14 червня, 1943 р., у справі Ради Освіти штату Вест Верґінія проти Барнету, заявивши, що Свідки Єгови не мусять салютувати прапорові. Із того історичного судового вирішення ми наводимо слідуюче:

“У вирішенні про примусове салютування прапорові, ми мусимо сказати, що Хартія Прав, яка береже права одиниць висказувати свій ум, була відчинена для публичних властей примушувати її (людину) висказувати те, що не знаходиться в її умі. . . . Якщо є яка нерухома зоря в нашому конституційному сузірю, то це та, що ніякий урядник, високий чи малий, не може приписувати яка має бути ортодоксія (рівень) у політиці, націоналізмі, реліґії, або інші справи опінії або змушувати громадянів визнавати словом або вчинком їх віру в них. . . . Ми думаємо, що акція місцевих властей у примушуванні салютувати прапорові й робити заяви, переступає конституційні гряниці їх сили й налізає в область інтелєкту й духа, а ціль Першої Поправки в нашій Конституції є, щоб схорони їх (область інтелєкту і духа) від усякої урядової контролі. Вирішення цього суду у справі Майнерсвіль Шкільного Дістрикту проти Ґобітіса . . . касується.”e

Що за радість ця перемога принесла Свідкам Єгови! Тепер їх діти могли вернутися до публичної школи для їх освіти і вже не потрібно було удержувати тимчасові Школи Царства. Перший раз за вісім довгих років діти Свідків Єгови могли забрати їх правильні місця у школах державних, і це без примусу виконувати те, що вони уважали за салютування ідолові.

Бунт проти держави — це ще інший фальшивий закид. У Місісіппі, в місяці червня, 1942 р., Р.Е. Тейлор і інші два Свідки були арештовані й фальшиво обжаловані за заохочування нелоальність до правительства Сполучених Держав і до уряду штату Місісіппі, і за устне розповсюднювання науки і розношення літератури із наміром заохочувати нелоальність до уряду Сполучених Держав. Оці (Свідки) були засуджені за бунт проти держави і кожного з них засудили на увязнення на цілий протяг воєнного часу, але не на довше як 10 літ. З цього виринуло, що їх серйозно напятновано як бунтівників. Один рік нізніще ця справа прийшла знову перед Верховний Суд Сполучених Держав, котре то переслухання відбулося на 14 червня, 1943 року, і, як у справі “Дня Прапору”, так і тепер судді 9 проти 0, вирішили в користь свідків, що вони не є бунтівники. В своїй опінії той Суд сказав:

“По (розумінню) статуту, як це його виясняли в тих справах, то це є злочинний переступ переказувати іншим погляди й опінії відносно урядової політики, і пророцтва відносно нашого народу й інших народів. Що тичиться апелянтів (Свідків), то він покарав їх, хоч те, що вони переказували не виконано із злим або лукавим наміром, що ніби вони поширювали або підбурювали зрадничий чин проти народу або держави, або грозили якою-небудь виразною небезпекою нашим інституціям або нашому урядові. Те, що ті апелянти переказували, було їх вірування й опінії відносно домашніх мір і нахилів в державних і світових справах. На підставі нашого вирішення, то ніякої кримінальної кари не можна наложити за такі комунікації.”f

Ще була одна перемога, а це одноголосне вирішення, що їх реліґійні противники не можуть ніякою уявою пятнувати і законно карати, що ніби вони є руйницькими. Оце сприятливе вирішення було великою допомогою у піднесенні твердині свободи почитання й свободи слова, і то серед ґлобальної війни!

Після многих битвів у нижчих судах, де закони вимірені для уподаткування крямарів, були пристусовані до міністрів реліґії (тобто, до Свідків Єгови відносно доручування їх літератури), то Верховний Суд Сполучених Держав на 8 червня, 1942 р., вирішив проти Товариства у справі Джонс проти Опеліка (Алябама).g Ця опінія була вимірена завдати смертельний удар проти роботи, яку Свідки виконують від дому до дому. Це в дійсності було здушення свободи почитання, мови і преси — без ніякого взгляду на запевнення у федеральній Конституції. Без ніякого зворушення, Свідки далі проповідували, відмовившися просити в уряду дозволу. Із цього виринув спір з іншої точки, щоб його предложити перед Верховний Суд Сполучених Держав. Це прийшло у справі Мурдока проти Пенсилванії, де вищий суд надзвичайно переіначив своє вирішення у користь Свідків на 3 травня, 1943 р. Завважте слідуючі лєґальні принципи проролошені того ж дня в опінії суду.

“Ручне доручування реліґійних брошур є дуже стародавньою формою місійного євангелизму — так давне, як історія друкарні. . . . Це щось більше ніж проповідування, і щось більше ніж розношування реліґійної літератури. Це є комбінація обидвох. Його ціль є настільки євангелська, як зібрання оживлення. Ця форма реліґійної активності займає той самий високий стан під Першою Поправкою (в конституції), як і почитання у церквах і проповідування з казальниць. Вона має таке саме право охорони, як і ті більше ортодоксальні й звичайні реліґії. Вона також має те саме право запевнення свободи мови і свободи преси. . . . Але самий факт, що подорожуючі проповідники ‘продають’ літературу радше чим роздають безплатно, не перетворює євангелизму в комерційне підприємство. Якщо так, тоді й подавання таці для колєкції в церкві перетворило б церковне богослуження у комерційний проєкт. . . . Штат (держава, стейт) не може накладати платні за використання права, яке дає федеральна конституція. . . . Сила накладати податок за дозвіл уживати такі свободи є справді так сильна як і цензура, яку цей Суд повторно викрислював. . . . Присуд у справі Джонса проти Опеліка стає уневажний сьогодні. Звільнившися від цього контролюючого прикладу, ми можемо привернути свободи до високої конституційної позиції подорожуючих євангелистів, котрі розповсюднюють їх реліґійні вірування при помочі розношування літератури.”h

Справдішні перлини оці слова! Це ще одна визначна перемога для піднесення високо твердині проти наїзду на свободу почитання. Перед Свідками тепер лежить чисте лєґальне поле для служби від від дому до дому. Їх апостольський спосіб проповідування був записаний в законі цього краю.i

(Далі буде)

[Примітки]