Чи атомна сила є відповідь?

ЦІЛИЙ світ, а особливо Сполучені Штати, зустрічають силову кризу, тому що вже не вистачає таких джерел енергії, як вугілля, нафти і природного газу. Де можна знайти відповідь?

Багато знавців кажуть: В атомній силі! Журнал Scientific American, вересня 1971 р. сказав: “Атомна енергія є джерело, що прийшло саме на час”.

Зростаюча індустрія

У Сполучених Штатах уже є більше як двадцять атомних електричних силових станцій, і уже заплановано будувати більше як сто інших. Ці засоби тепер постачають коло 2 проценти електрики цілої держави, і кажуть, що до 1980 р. збільшиться до 10, а навіть 25 процентів. . . . Інші країни також уживають атомну енергію, щоб виробляти електрику. У 1970 р., більше як дев’ятдесят атомних станцій постачали електрику поза Сполученими Штатами.

Без сумніву, що атомна енергія має величезну силу. Це можна було бачити в Гірошімі, Японії, в 1945 р. Там, один малий атомний прилад зруйнував ціле місто і вбив більше як 92.000 осіб. Люди також пам’ятають багато десятиліть після того багато людей в тій околиці ще страждали і вмирали від рака через радіацію (випромінювання).

Отже зрозуміло, що люди задумуються: “Чи є безпечно розбивати атоми і вживати цю енергію, щоб виробляти електрику? Чи ця радіоактивність може пошкодити людині?

Суперечні звіти

Комісія Атомної Енергії й індустрія електричної сили хотіли переконати людей, що вживати атомну енергію є безпечно. Розголошення по телевізії та іншими способами регулярно дають це враження. Одно з них показує образ горючого сірника, і каже: Атомна силова станція видає менше забруднення від цього сірника.

Проте, деякі звіти в щоденних новинах кидають сумнів на правдивість такого твердження. Наприклад, Комісія Атомної Енергії дала дозвіл атомній силовій станції в Міннесоті діяти, а та станція буде видавати 41.400 одиниць радіоактивних відпадків. Але Агентура для Контролювання Забруднення в Міннесоті хотіла обмежити ці відпадки до 860 одиниць. Деякі науковці вірять, що випуск більшої радіоактивности буде загрожувати публічному здоров’ю. Два науковці, Іван В. Ґофман і Артур Р. Тамплін, писали в Scientific American:

“Ми є переконані з нашого дослідження, що небезпека від програми уживати атомну енергію є багато більша, ніж ми колись сподівалися. . .

“І ми віримо, що цими хитрими, добре-фінансованими пропагандами про ‘чисту, дешеву, безпечну атомну силу зводиться публіку’ ”.

Чи може бути якась правда в такому обвинувачуванні? Як атомні силові станції роблять електрику? Як це є, що вони видають радіоактивність?

Як виробляється атомну силу

Всупереч популярним гадкам, електричну силу не робиться лише через розбиття атомів в атомних реакторах. Таке розбиття лише постачає жар. І цим заступається піч у звичайній станції. Цей жар тоді гріє воду і робить пару. А пара крутить турбіну, що приводить в рух генератора, який робить електрику.

Цей великий атомний жар виробляється атомними реакторами в довгих, металем-покритих прутах палива. Вони є повні маленьких кульок уранового дво-окису, і кожен прут містить енергію, що дорівнюється до спалення 6.000 тонн вугілля. У великих реакторах може бути так багато, як 40.000 таких прутів палива містячи більше як сто тонн уранових кульок. Це є більше урану ніж у більше як сто атомних бомбах! Такий жар витворюється, коли розбиваються атоми ураного ізотопу Ю-235.

У процесі розбивання невтрон ударяє Ю-235 атом і переважно розбиває його на два менших атоми. Це розбиття видає не лише жар, але також два або три інших невтрони, які б’ють і розбивають інші атоми. Так то відбуваються ланцюгові дії розбивання атомів. У великій атомній печі розбивається коло 10.000.000.000.000,000 атомів кожної секунди!

Щоб контролювати норму розбивання атомів, в реактор застромлюється довгі металеві прути, які відбирають невтрони. Таким чином контролюється норму розбивання різними позиціями цих прутів. Коли їх цілком застромлюється, то вони відбирають усі невтрони і процес розбивання припиняється.

Відпущення радіоактивних уламків

Тому що у реакторі розбивається більйони атомів урану кожної секунди, то вони видають інші менші атоми, що є радіоактивні. До одного року велика атомна піч може видати так багато радіоактивности, як вибух тисячу бомб, що розбила Гірошіму! Так довго як ця радіоактивність залишається в прутах палива, то немає великого страху. Але вона не завжди залишається в них.

Газові атоми витікають через незавершені металеві кожухи, які покривають прути палива. Скупчення цих радіоактивних уламків витворює загрозу робітникам у фабриці. Радіоактивність видається в повітря через фабричні димарі. Радіоактивність також входить у воду, яку вживається охолоджувати реактори і тоді її зливається в річки та озера.

Дехто твердить, що радіоактивність яка випускається в повітря і воду не пошкодить людині. Але навіть коли б ця радіоактивність і не падала на людей, що живуть в околиці фабрики, то однак вона може поставити життя тих, що живуть дальше в небезпеку. Це тому, що радіоактивність може зосереджуватися в харчах. Вона може, наприклад, осідати на траву, яку корови їдять і передатися у молоко. Діти, що п’ють те молоко тоді можуть діставати з ним небезпечну кількість радіоактивности.

Багато науковців журяться цим, а головно коли незабаром сотні атомних станцій будуть випускати на зовню радіоактивні відпадки. Д-р Ернест Й. Стернґлес, професор фізики випромінювання в Медичній Школі при Університеті Пітсбурґ, вірить, що атомні станції вже є відповідальні за смерть багатьох дітей. Він подає дані показуючи, так як він каже, що смертельних випадків серед дітей є “більше”, які живуть близько атомних реакторів.

Що сказати про випадки?

Крім цих контрольованих радіоактивних випромінювань, багато журяться про можливість випадків. Наприклад, коли б відбувся землетрус, то багато бояться, що коли б він розбив атомну фабрику, то цим випустилося б дуже багато радіоактивних уламків в повітря! І, що сталося б коли б хтось з метою сабатажу підклав би бомбу під таку фабрику? Навіть подумати про такі можливості страшить нас!

Але випадки також можуть походити через людські помилки або зіпсуття приладів. Найбільша правдоподібна форма нещастя, так як інженери кажуть, може статися коли б раптово забракнуло прохолоджуючої води. Наприклад, це може статися коли б хтось зробив помилку і закрутив невідповідний кран або коли б рура трісла. Через збільшення горячі паливо розтопилося б і великий тиск міг би дуже широко розпорошити радіоактивність.

У 1966 р. такий випадок дійсно відбувся. В атомному реакторові в Детройті, Мішігані, зіпсулася система охолодження. Це викликало високу температуру від чого паливо почало топитися. Якийсь час ніхто не знав чи буде треба вибиратися з цілої околиці у Детройті. Ті, що писали про цю подію, назвали її “подія близько Армагеддону, яку історія цієї країни ще не мала”.

Через випадки в атомних засобах уже випустилося багато радіоактивних уламків. Один такий випадок відбувся в Віндскейл, Англії. Так багато радіоактивности випустилося, що уряд конфіскував усі харчові продукти в обшарі 400 миль навколо фабрики. Через високу радіоактивність у сусідньому Ірландському морі, у багатьох рибах були спотворені хребти. Недавно, через якусь помилку в Силовому Заводі Північних Штатів випустилося 10.000 галонів радіоактивної води в Міссіссіппі ріку, так, що місто Міннеаполіс не могло вживати її воду.

Але є навіть ще більша можлива небезпека.

Позбуття радіоактивних відпадків

Радіоактивні відпадки, які зосереджуються в атомному реакторові час від часу треба вибирати, бо реактор буде тратити свою силу. Отже кожних два роки треба зачиняти великий реактор і вибирати відпадки. Це значить, що треба відбирати так багато радіоактивної отрути, яка буде дорівнювати отруті, яку б витворили 2.000 бомб, що розбили Гірошіму — о яка величезна небезпека!

Пропонують кілька способів, якими можна позбутися таких відпадків, включаючи вживання ракети і вистрілювання їх на сонце. Проте, це не лише буде коштовне, але також величезний риск. Відпадки є дуже небезпечно викидати в океани. Отже тепер радять, щоб зосереджувати їх у якусь тверду форму і закопувати глибоко в землю. Тепер Комісія Атомної Енергії зберігає більше як 80 мільйонів галонів плинних відпадків у металевих підземних резервуарах по різних околицях.

Чим більше атомних реакторів почне діяти, то тим більше збільшаться смертельні відпадки. Майбутність страшить нас! Навіть Едвард І. Давид, науковий дорадник до президента Ніксона, признав: “Мене нудить коли подумаю про щось, яке треба тримати запечатаним під землею впродовж 25.000 років заки воно стратить свою силу отрути”.

Теплове забруднення

Є ще інша точка цього клопоту з відпадками — теплове або забруднення від жару. Щоб прохолоджувати свої прилади атомна силова станція потребує дуже багато холодної води з близьких річок або озер, у які зливається тепла вода. Звичайні силові станції вживають таку воду, але вода, яка випускається з атомних станцій є гарячіша. Комісіонер Атомної Енергії Вільфред І. Джонсон зауважив: “До 1990 р. більше як половина річок у Сполучених Штатах будуть вживатися для прохолодження”. З якими наслідками?

Коли підноситься температура води в річці або озері, то цим кисень у воді зменшується. Цей процес не лише може вбивати рибу, але часто збуджує ріст морської водорості, що вживатиме ще більше кисня коли буде гнити. В короткому часі вода засмерджується і матиме поганий смак. Бояться, що помноженням атомних силових станцій зруйнується ріки та озера тепловим забрудненням.

Риск для здоров’я і безпеки

Ясно є, що атомна сила не є така безпечна, як оголошення індустрії хоче, щоб люди вірили. Дійсно небіжчик суддя Найвищого Суду Гюґо Блек і його співсуддя Вілям Доґлас назвали цей спосіб виробляти енергію “найстрашніший, найсмертельніший, та найнебезпечніший процес, якого людина розвила за всіх часів”.

Також, відомий атомний науковець Едвард Теллер, замість казати, що атомні силові станції є приязні сусіди, зауважив: “Атомний реактор з якого втікає радіоактивна отрута може забруднити кілька сот квадратових миль. З цієї причини його місце не є на землі”.

Однак багато науковців вірять, що таку отруту можна контролювати і відчувають, що варта брати риск із атомними силовими станціями. Вони твердять, що силові станції, які спалюють інше паливо, також ставлять риск для здоров’я і безпеки. Наприклад, атомний фізик Ралф І. Лапп пригадує “десятиліття вугільної доби”, і оплакував “сліпоту суспільства, яке викопало 36 більйонів тонн вугілля із землі, вбиваючи більше як 100.000 гірників, зруйнувало краєвиди і забруднило наші міста шкідливими димами для легень”.

Це правда, що мільйони осіб постраждали від хвороб органів дихання і правдоподібно вони вкоротили їм життя. По другій стороні, атомні станції видають невидиме і невідчутливе забруднення. По суті, зауважують, що малі дози випромінювання не дають ніяких злих наслідків. Одначе, роки пізніше ті, які часто були під таким випромінюванням можуть мати смертельний рак. Надії є, що щоденне випромінювання з атомних станцій не збудить майбутню пошесть рака, і що випадки не спричинять ще більшого нещастя.

Отже хоч деякі вітають атомну силу кажучи, що вона постачає відповідь до недостачі електричної сили, то інші серйозно сумніваються чи риск є вартий цього. Але, чи є якісь інші можливості виробляти енергію? Коли не вистачить підземного палива, чи це значить, що треба вживати атомну енергію або бути без енергії?

Є ще багато річок, яких можна загачувати, щоб постачати гідроелектричні засоби. Але деякі вірять, що в Сполучених Штатах уже цілком виснажили джерела цієї сили. Також кажуть, що підземної сили не вистачить, щоб забезпечити людство електрикою. Але, що сказати про енергію від сонця? Можливість уживати сонячну енергію, щоб постачити людські силові потреби будемо розбирати в наступних числах цього журнала.