Ядерна загроза. Чи вона нарешті минулась?

«МИР на Землі здається тепер імовірнішим, ніж будь-коли, починаючи від часу другої світової війни». В основі цього оптимістичного вислову одного кореспондента новин під кінець 80-х років лежав той факт, що історичні договори про роззброєння та раптові політичні зміни нарешті поклали край «холодній війні». Але чи також минулась і ядерна загроза, притаманна колишньому протиборству супердержав? Чи тривалий мир і безпека дійсно вже не за горами?

Небезпека швидкого розповсюдження

Під час «холодної війни», покладаючись на політику рівноваги сил для збереження миру, супердержави погодились дозволити мирне використання атомної енергії, але вони постановили обмежити число держав, які б створювали ядерну зброю. У 1970 році ввійшов у силу Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, і потім його ратифікувало коло 140 держав. Однак такі потенційно ядерні держави, як Аргентина, Бразилія, Індія та Ізраїль, відмовляються підписати його й донині.

Проте 1985 року інша потенційно ядерна держава, Північна Корея, таки підписала його. Тому, коли вона 12 березня 1993 року оголосила про розрив договору, це, звичайно, занепокоїло світ. Німецький щотижневик «Шпігель» відзначив: «Заява про розрив Договору про нерозповсюдження ядерної зброї створює прецедент; теперішня загроза гонки ядерного озброєння, що почалась в Азії, може стати небезпечнішою, ніж суперництво між супердержавами у створенні бомб».

Оскільки націоналізм надзвичайно швидко породжує нові держави, число ядерних держав, напевно, зросте. (Дивіться рамку). Журналіст Чарлз Краутхаммер застерігає: «Кінець Радянської загрози не обов’язково є кінцем ядерної небезпеки. Справжньою небезпекою є збільшення числа ядерних держав, яке допіру почалося».

Бомби на продаж

Держави хочуть набути ядерної зброї, щоб мати престиж та вплив як ядерні держави. Кажуть, що одна країна купила в Казахстану щонайменше дві ядерні боєголовки. Ця колишня Радянська республіка офіційно заносить ті боєголовки до списку «тих, що пропали безвісти».

У жовтні 1992 року у Франкфурті, в Німеччині, було затримано декількох чоловіків, які мали при собі 200 грамів високорадіоактивного цезію, якого вистачило б, щоб затруїти систему водопостачання цілого міста. Через тиждень у Мюнхені було знешкоджено сімох контрабандистів, які мали 2,2 кілограма урану. Викриття за один тиждень двох груп, що займалися контрабандою ядерних матеріалів, переполохало урядовців, оскільки по цілому світі за минулий рік було повідомлено лише про п’ять таких випадків.

Чи ці особи мали намір продати цей матеріал терористським угрупованням чи націоналістським урядам — невідомо. Проте зростає можливість ядерного тероризму. Доктор Дейвід Лоурі з Європейського центру розповсюдження інформації розповідає про небезпеку: «Усе, що потрібно зробити терористу, це вислати пробу високозбагаченого урану впливовим урядовцям для перевірки, сказавши, що ми маємо цієї речовини стільки й стільки, а оце — доказ. Такий метод скидається на метод викрадача-шантажиста, який висилає до родичів вухо жертви».

Мирні «бомби сповільненої дії» і «смертельні пастки»

На початку 1992 року 420 ядерних реакторів працювало для вироблення електроенергії і розгорталося будівництво ще 76 реакторів. Спливали роки, й через аварії реакторів повідомлялося про зростання кількості захворювань, самочинних абортів та народження дефективних дітей. В одному повідомленні зазначається, що до 1967 року аварії на радянському підприємстві по переробці плутонію стали причиною радіоактивного забруднення, втричі вищого від забруднення, спричиненого чорнобильською катастрофою.

Звичайно, це останнє лихо, що сталося в Чорнобилі у квітні 1986 року, привернуло увагу засобів масової інформації. Григорій Медведєв, заступник головного інженера-ядерника на Чорнобильській АЕС у 70-х роках, зазначає, що «величезна кількість довготривалих радіоактивних речовин», викинута в атмосферу, «співмірна за масштабами з довготривалими наслідками вибуху десятьох атомних бомб, скинутих колись на Хіросіму».

У своїй книжці «Чернобыльская хроника» Медведєв перераховує 11 серйозних аварій ядерних реакторів у колишньому Радянському Союзі, що сталися до середини 80-х років, а також 12 у Сполучених Штатах Америки. У число останніх входить жахлива аварія 1979 року в Трімайл-Айленді. Про цю подію Медведєв зазначає: «Це було першим серйозним ударом по репутації ядерної енергетики, і ця подія розвіяла ілюзії багатьох людей про безпеку атомних електростанцій, але таки не всіх людей».

Цим пояснюється, чому досі трапляються такі лиха. За 1992 рік число таких випадків збільшилось у Росії майже на 20 відсотків. Після одної такої аварії в березні 1992 року на електростанції в Сосновому Бору рівень радіаційного фону в Санкт-Петербурзі та в північно-східній Англії підвищився до 50 відсотків і досяг подвійної допустимої норми в Естонії та південній Фінляндії. Професор Джон Еркарт з Ньюкаслського університету визнає: «Я не можу довести, що це Сосновий Бор спричинив посилення рівня радіації, але якщо то не був Сосновий Бор, тоді що?»

Деякі урядовці твердять, що реактори чорнобильського типу мають недоліки у своїй конструкції і просто-таки є надто небезпечними в експлуатації. А втім, більш як десять таких реакторів досі є в експлуатації і вносять свою частку в забезпечення величезних потреб в електроенергії. Декотрих операторів реакторів звинувачувалося в тому, що вони вимикали систему контролю безпеки, аби нарощувати напругу на виході. Ці повідомлення жахають такі країни, як Франція, де атомні електростанції виробляють 70 відсотків енергії. Ще один «Чорнобиль» — і дію багатьох станцій у Франції змусять припинити назавжди.

Безсумнівно, навіть «безпечні» реактори з віком стають небезпечними. На початку 1993 року під час поточної перевірки реактора в містечку Брюнсбюттель було виявлено понад сто тріщин у трубопровідній системі охолодження цього найстарішого в Німеччині реактора. Також було виявлено тріщини в реакторах у Франції та Швейцарії. Перша серйозна аварія на японській атомній електростанції сталася 1991 року, її вік був, правдоподібно, важливим фактором, що зумовив лихо. Це є натяком на те, що подібне може статися і в Сполучених Штатах Америки, де в середньому двом третім промислових реакторів вже давно більше десяти років.

Аварії ядерних реакторів можуть статися будь-де і будь-коли. Чим більше реакторів, тим більша загроза; чим старіший реактор, тим значніша небезпека. Не без причини одна газета прозвала їх цокаючими бомбами сповільненої дії і смертельними радіоактивними пастками.

Куди їм дівати відходи?

Недавно люди дуже здивувалися, коли побачили, що місце для пікніків у французьких Альпах було відгороджене парканом та охоронялося поліцією. У газеті «Юропієн» було пояснено: «Поточні перевірки, які стали обов’язковими після смерті місцевої жінки, котра отруїлась берилієм два місяці тому, виявили, що на місці проведення пікніків рівень радіації перевищував у 100 разів рівень у поблизькій околиці».

Берилій, надзвичайно легкий метал, який добувають розмаїтими способами, застосовується в авіапромисловості, а коли його опромінено — в атомних електростанціях. Очевидно, підприємство по переробці берилію скидало відходи небезпечного процесу опромінення в районі проведення пікніків або десь поблизу. «Берилієвий пил, навіть неопромінений,— зазначається в журналі «Юропієн»,— є одним з найтоксичніших промислових відходів».

А тим часом, згідно з одним повідомленням, за 30 років було скинуто коло 17 000 контейнерів з радіоактивними відходами у во́ди біля узбережжя архіпелагу Нова Земля, який Радянський Союз використовував як ядерний полігон на початку 50-х років. Крім того, у цьому підхожому «смітнику» було затоплено радіоактивні секції атомних підводних човнів і фраґментів щонайменше 12 реакторів.

Радіоактивне забруднення, чи то в міжнародних масштабах, чи в місцевих, є небезпечним. Журнал «Тайм» застеріг про підводний човен, який затонув біля узбережжя Норвегії 1989 року: «Через аварію вже давно витікає канцерогенний ізотоп цезій-137. Досі витік вважався занадто малим, щоб зашкодити морському життю або здоров’ю людей. Але підводний човен «Комсомолец» також мав на борту дві атомні торпеди з 13 кілограмами плутонію, період піврозпаду якого становить 24 000 років і який є настільки токсичним, що однієї крихти достатньо, аби знищити людину. Російські експерти попередили, що плутоній може потрапити у воду і заразити широчезні океанські простори вже в 1994 році».

Авжеж, проблема позбуття радіоактивних відходів не є суто проблемою Франції та Росії. Сполучені Штати Америки мають «гори радіоактивного сміття і не можуть знайти місця для його складува́ння»,— повідомляє «Тайм». У цьому журналі говориться, що мільйони бочок зі смертоносними речовинами зберігаються в тимчасових складах і що існує постійна «небезпека їхньої втрати, крадіжки та руйнування навколишнього середовища через недбалість».

Для ілюстрації: вибух резервуара з ядерними відходами на колишньому воєнному заводі в Томську (Сибір) у квітні 1993 року породив примару ще одного Чорнобиля.

Очевидно, усі вигуки про мир та безпеку, які лунають з приводу кінця ядерної загрози, не мають під собою твердої основи. Але мир і безпека таки близько. Звідки ми знаємо це?

[Рамка на сторінці 4]

ЯДЕРНІ ДЕРЖАВИ

12 країн — це тільки початок

ВИЗНАНО або ДЕ-ФАКТО: Білорусь, Британія, Ізраїль, Індія, Казахстан, Китай, Пакистан, Південно-Африканська Республіка, Росія, Сполучені Штати Америки, Україна, Франція.

ПОТЕНЦІЙНІ: Алжир, Аргентина, Бразилія, Ірак, Іран, Лівія, Південна Корея, Північна Корея, Сирія, Тайвань.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Використання атомної енергії навіть у мирних цілях може бути небезпечним.

[Відомості про джерело]

Тло: U.S. National Archives photo

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 2]

Обкладинка: Stockman/International Stock

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

U.S. National Archives photo