На Кіпрі

Я МЕШКАЮ в маленькому селі на північному березі Кіпр. Півтори милі від нашого дому стоїть живописне куротне місто Куренія. В ясний день, ми можемо бачити Туреччину на другому березі Середземного моря, коло сорок миль далеко.

Хоч я є англієць, то живу в Кіпрі ще від 1948 р. Коли уродженці Кіпру воювали за своєю незалежністю в 1950-му десятилітті, то ми зустрічали багато небезпек. Але тодішні події були ніщо у порівнянні з сучасними.

Близько нападу

Уставши о пів до п’ятої години в суботу рано, 20-го липня, я поглянув на турецький беріг. Через політичні розвитки ми ще від понеділка сподівалися війни. Все було звичайне. Але стан раптово змінився.

О 5-ій годині пролетів літак досить низько. Земля потряслася від бомбів. Ми включили радіо і через турецьку радіопередачу довідалися, що напад уже почався.

Я і мій друг могли добре бачити війну. Турецькі воєнні кораблі почали розбивати берегову дільницю. Літаки кидали бомби, змушуючи нас припадати до підлоги, як доми почали коливатися.

На щастя, головний мішень нападу не була наша частина берега, але на захід від Куренії. Проте, вороги звернули увагу на табір грецьких кіпріотів недалеко нашого дому. Коли літаки почали бомбардувати його, ми знову мусіли падати до підлоги. Вставши на ноги цим разом ми могли бачити колони диму, що зносилися від табору.

Небо тепер було покрите літаками. Поглянувши вгору можна було бачити хвилі гелекоптерів, які привозили військо і зброю, яких вони скидали поза горами 3.000 футів лише позаді високої гори за Куренією. Столиця, Нікосія лежить кілька миль на другому боці гір. Принаймні п’ятдесят гелекоптерів було у повітрі одночасно і скинувши свій вантаж вони верталися назад до моря.

Тієї ночі, під загрозою небезпеки, багато сусідів зійшлися до нашого дому і приносили зі собою свої постільні речі. Ми потішали матерів, які боялися загубити своїх синів, що служили при війську. Нам виключили електрику і ми боялися навіть засвітити свічку.

Разом ми дивилися на найгіршу битву за цілого нападу. Турки і греки воювали, щоб забрати дорогу до столиці, саме перед нами в горах. Кулі сяяли червоним коліром як безжалісно перелітали від одної гори до другої. Гори, дуже сухі від літньої спеки почали горіти. З часом вони були подібні до горнил, яких підвівав нічний вітрець.

Неділя

Ранком гелекоптери почали привозити ще більше турецького війська. Це був день в якому ми сходилися студіювати Біблію, вживаючи журнал Вартова Башта. Хоч земля коливалася як кораблі бомбардували околицю, ми таки розпочали нашу студію. Чудово, під час нашої студії бомбардування затихло, але після нашої останньої молитви воно знову розпочалося.

Як ніч наближалася ми журилися, що станеться. Але незабаром дізналися. О сьомій годині до нашого села прийшла новина, що турки вже забрали Куренію і військо прямувало в нашу сторону. Це витворило трохи паніки, як жінки і діти почали плакати. Ваговозами почали перевозити людей до безпечніших околиць. Мій друг і я схопили ковдру, трошки води та залишки курки з обіду і пішли до села при боці гори.

Було дуже тихо. Всі, крім кількох озброєних мешканців повтікали. Дядько мого друга мешкав у цій околиці, але ми були певні, що він також вибрався з рештою людей. Як ми здивувалися коли вони відчинили двері і побачили його, тітку й їхні дві доньки з сином, які привітали нас і просили, щоб ми переночували з ними. Лише вони зі всіх родин у селі вирішили вернутися додому перебувши ніч із тисячами інших на відкритому полі.

Ми вирішили спати на плоскому даху, тому що було дуже душно. Ми майже не спали тому, що огні по горах освітлювали небеса навколо нас. Часами можна було чути стрілянину, і густий дим покривав околицю.

Понеділок

Слідуючий день виглядав досить тихий у порівнянні з суботою і неділею. Отже ми вирішили вернутися додому і взяти деякий одяг. Як ми приближалися до нашого села, то побачили три автомобілі з Куренії, які швидко їхали до берега, де британські гелекоптери підбирали загублених туристів.

Шофер першого авта поінформував нас, що турецькі танки вже вдерлися до нашого села. Отже ми вирішили вернутися назад до дядька. Але змінили свою думку, коли довідалися від поліцая, що турецькі вояки в нашому селі нікому не перешкоджали. Прийшовши до дому ми знайшли все так, як лишили. Ми не бачили ані одного турецького вояка. Але незабаром вони появилися.

А чому турки напали? Який політичний переполох рушив таку величезну трагедію?

Державний переворот

У Кіпрі вже тлів політичний неспокій, і дозрів кілька днів тому. Президент Кіпру Макаріос, який також є архієпископ Греко-Православної Церкви, вже якийсь час боявся, що вороги планували перекинути його уряд. У понеділок 15-го липня в Нікосії вибухнув буйний переполох.

Мій друг із Нікосії казав, що чув вистріл о 7:30 годині рано. Тоді навколо президентської палати почали вибухати гранати та міномети. Через радіопередачу виголосили, що Народна Сторожа втручалася визволити Кіпріотських людей.

Десь коло 10-ої години прийшов звіт, що президент Макаріос був забитий. Але він лише втік з палати до свого дому в Пафос в іншій околиці острова. Звідти через радіопередачу він заохочував людей воювати. Звіти кажуть, що його перевезли гелекоптером до британської бази, а звідти до Англії.

Переполох тривав два дні і Народна Сторожа перебрала контролю грецького Кіпру. Лікарні почали наповнятися пораненими. Забитих було багато, більше як 2.000 померло за два дні, так як показує одно обчислення.

Релігія і переполох

Минулого року Макаріос звільнив троє епіскопів, єпископа Пафоса, Ларнака, і Куренія, а на їхнє місце призначив чотирьох інших. Тепер тих троє колишніх єпископів вернулися назад і один із них узяв присягу нового президента, Нікос Сампсона. Очевидно, що цих троє єпископи були відповідальні за ув’язнення тих єпископів, яких Макаріос був призначив на їхнє місце. По суті, Сампсон сам сказав, що один із намірів його уряду був вичистити церкву.

Ясно є, що в цьому переполосі релігія була дуже глибоко включена. Свідки кажуть, що бачили як проти-Макарійські священики, зі зброєю в руках, брали участь у війні, а навіть провадили війну. Киккос Монастир цілком продіравили кулями, як Народна Сторожа воювала проти вояків і священиків Макаріоса.

Прискорюючи напад

Політичний переполох приготовив обставини для нападу. А як це сталося?

Кіпр є маленький острів із відмінними суспільствами. Більшість населення складається з коло 520.000 грецьких кіпрійців, а меншість з коло 120.000 турецьких уродженців між якими часто вибухає клопіт. Рауф Денктас, провідник турецького загону, не хотів признати президентство Сампсона. Він явно покликав Британію і Туреччину виступати проти нього.

Туреччина відповіла величезним нападом на його просьбу, щоб підперти турецьку меншість у Кіпрі. Турки зараз перебрали контролю, принаймні нашу околицю навколо Куренії.

Зустріч з турецьким військом

Так як я вже згадав, ми вернулися до нашого дому біля Куренії в понеділок і не бачили турецьких вояків. Проте, слідуючого дня, прийшло шість до мого дому. Я не дуже журився собою, тому що був англієць, але боявся за мого друга, бо він був греком. Перед револьвером, якого вони наставили на мене, я жестом і кількома турецькими словами став пояснювати, що це був англійський дім. Нарешті вони вимовили слово “цигарка”. Але я не міг послужити їм, отже вони пішли собі.

Тиждень минув і ми не мали жодної новини про те, що відбувалося. У нас не було хліба, але наші сусіди, які втекли лишили позаді свої кури, яких ми доглядали, отже ми мали багато яєць. Там також було досить помідорів, огірків і гарбузів. Хоч нам перервали воду, то у нас таки був повний резервуар.

Нарешті нас поінформували, що ми могли відвідати Куренію. Ми журилися нашими співсвідками Єгови. Чи деякі з них ще були там? Місто було мертве. Але ми дуже тішилися, коли знайшли родину зі сімох Свідків. Як ми раділи, коли побачилися! Сльози текли з очей як ми обнімали один одного. Перебувши цілий день разом ми тоді вернулися назад до дому.

Слідуючого ранку ми знову пішли відвідати їх. Розібравши Біблійний текст на той день, ми вийшли на веранду, тому що в хаті було дуже душно. Незабаром до нас приступило троє турецьких вояків. Я запитав їх чи вони говорили по-англійськи. Один відповів, що трошки говорив. Я сказав йому, що я є англієць. Він слідив за мною з револьвером, як я шукав за своїм паспортом. Інший вояк витягнув свій револьвер. Вони випитували нас хто ми були і чи не бачили яких вояків.

Тоді трапилося, що два знайомі турки переходили вулицю. Дружина покликала їх пояснити цим турецьким воякам, хто ми були. Після кількох стривожених хвилин вояки відійшли, але наказали нам не виходити з дому.

Десь коло обіду сусіди почали прибігати і просили, щоб я поміг їм, тому що був англієць. Чи я міг піти до готелю де Організація З’єднаних Націй і Червоний Хрест хоронили коло 650 осіб?

Мій Друг і я згодилися спробувати. Прийшовши до готелю, якого обступили війська Об’єднаних Націй, мене привели до команданта, який обіцяв помогти, як міг. Проте, він сказав, що моєму грецькому другові не буде безпечно виходити з готелю.

Нарешті ми рушили піднімати людей автобусом Червоного Хреста. Ми приїхали і поспішно впхали до середини двадцять шість осіб. Ми знали, що нам треба було спішитися. Ми рушили до готелю і приїхали без клопоту. Які вдячні ми всі були! Я також перебував у готелі, тому що не було безпечно вертатися до дому самому.

У готелі ми трималися сильно духовно розбираючи щоденний Біблійний текст із Річної Книжки Свідків Єгови (анг. мові). Ми також мали багато нагод говорити людям про нашу надію на Боже царство. (Мат. 6:9, 10; Дан. 2:44; Об. 21:3, 4) Деякі слухали і пригадували собі як свідки Єгови з Куренії помагали людям у найбільших труднощах їхнього життя.

Страхіття війни

Після кількох днів у готелі, тридцятьом із нас було пропоновано безпечного перевозу до Нікосії. Ми виїхали під великою охороною. Колишні веселі вулиці наповнені туристами Куренії тепер були мертві. Навколо нас можна було бачити зруйноване місто. І був великий сморід розгниваючої їди.

Можна було бачити, що війська дуже змагалися забрати дорогу до Нікосії. Доми заможних стояли зруйновані, а коли не зруйновані, то були обграбовані. Гора лежала чорною руїною.

По дорозі мої супутники розповідали про свої власні досвіди. Між нами була англійська пані з маленьким хлопчиком. Її чоловіка прострілили, а вона була примушена залишити його і втікати в гори. Вона думала, що він був мертвий, але пізніше довідалася, що його лише поранили і О.Н. перевезли його до Англії, де він видужував. Багато інших не були такі щасливі.

Зрештою ми приїхали до кордону, який розділює турецькі громади від грецьких у Нікосії. Ми вийшли з автобуса і перейшли останніх 200 ярдів пішком до готелю. Я зателефонував до друзів у відділі свідків Єгови і за кілька хвилин вони приїхали по мене.

Вже два тижні шанували згоду не воювати, але 14-го серпня, війна знову почалася. Турки почали бомбардувати Нікосію о 4:45 годині в середу рано. Їхнє військо пхалося до Фамаґуста і до Лефко з другої сторони. До п’ятниці вони добилися свого наміру і проголосили однобічне перемир’я. Вища третина острова була в їхніх руках.

Більше як третина людей на острові перемінилися в скитальців. Цілі села лежали порожні. У Кіпрі було чотирнадцять зборів свідків Єгови, але 266 Свідків по зборах у Куренії, Фамаґуста, Морфю і Трахона в Нікосії загубили все, навіть їхні Залі Царства. Також треба було покидати відділ. Проте, ми є дуже вдячні, що за теперішньою інформацією, ані один Свідок не загубив свого життя.

Війна, дійсно, є страшна річ, так як сотки тисяч кіпрійців особисто зазнали. Яке благословенство то буде, коли на сповнення Божої обітниці, людина вже ніколи не буде вчитися воювати. (Іс. 2:4) — Додана стаття.