Хлібороб і брак харчів у світі
БІЛЬШІСТЬ працюючих людей у світі — так, три особи з кожних чотирьох — живуть на фермах і часто є розпочливо бідні. Більшість із цих убогих є в Африці, Азії і Латинській Америці. У добрих роках вони можуть виплекати досить харчів для себе і своєї родини і можливо кільком іншим. У поганих роках, багато голодують.
У більш індустріальних частинах світу, меншість людей плекають харчі для більшости. Одна з найбільш продуктивних країн є Сполучені Штати, де, хоч є маленькі господарства, більші переважають.
Достатня продукція
На протязі коло сорок років після Великої Депресії, урожай кукурудзи на один акр у С.Ш. майже почетверився від 22 бушлів до 84. Урожай пшениці піднісся від 13 до 31 бушлів; а рижу, від 2.100 фунтів з акра до 4.600.
У 1974 р. обробляючи дуже багато землі, американський хлібороб видав майже 1.8 більйонів бушлів пшениці, друге місце після Радянського Союзу. У 1974 р. в Америці було 4.6 більйонів бушлів кукурудзи, найбільше у світі. І 36 мільйонів штук худоби було зарізано, 7 процентове збільшення від 1973 р.
Так багато харчу продукують лише 2.8 мільйонів хліборобів у країні де живе 208 мільйонів людей. Це значить, що кожний хлібороб харчує коло 74 американців.
Хоч ця їжа є продукована з помірним коштом у порівнянню з іншими країнами, то люди, що живуть на призначеному доході й ті з нижчими зарібками мусять платити збільшаючий процент своїх грошей на харч. Хоч хлібороби можуть співчувати з труднощами інших, то вони самі зустрічають грошові клопоти.
Що хлібороби відчувають вони мусять робити
Американський хлібороб хотів би помогти харчувати вбогих по цілому світі, й дійсно постачає багато харчів для мільйонів голодуючих людей по інших країнах. Від 1965 до 1972 р., Сполучені Штати кажуть, що постачили світові 84 процентів так званої “харчової допомоги”. Але голодуючі країни користають лише 20 процентів з тієї призначеної “харчової допомоги;” решта продається тим, що можуть заплатити їхню ціну.
Прибуток є дуже важний, тому що спосіб, яким американська господарська система діє вимагає, щоб хлібороб діставав прибуток за свої продукти, щоб мав можливість далі обробляти свою землю. І щоб виявити свою потребу прибутків, деякі хлібороби брали сильнодіючі кроки. В кількох штатах вони вбивали сотки телят і скидали їх гнити в ровах.
Певна річ, хлібороби признають, що таким убиванням ганебно марнується багато харчів, але один скотар у Мотлей, Міннесота, додає: “Це також ганебно для хлібороба працювати цілий рік і знайти, що на кінці має 20.000 або 30.000 доларів більше довгу. . . . Я думаю, що це є більше ганебно ніж кидати трохи м’яса в яму”.
Різноманітні обставини
Недавні економічні клопоти сильно вдарили багато хліборобів. Наприклад, кошт збіжжя для годування худоби до продажі коштувало більше ніж хлібороби діставали за неї. Подібно, збіжжя, якого треба для худоби, щоб постачити сто фунтів молока може коштувати більше від самого молока. Наслідком цього, у Вісконсин переважно десять молочарень закривалися щодня.
З другого боку, деяким хліборобам дуже добре поводиться. Один хлібороб, що обробляє коло сто акрів землі в Айова, признає: “Поправді я можу погодитися з Секретарем Господарства, що мені ніколи не поводилося так добре, як тепер. Отже на мою думку, це залежить де ви живете. Тут нам добре, по інших місцях є дуже погано”.
Але навіть ті, що мали дуже добрий рік знають, що їхні обставини можуть змінитися майже за одну ніч. Отже, в 1974 р., хлібні рільники робили добрі гроші, тому що кошт збіжжя був досить високий. Але багато скотарів, які мусіли купувати коштовне збіжжя, щоб годувати свою худобу збанкрутували.
Чому така непевність і нерівність?
Основні господарські проблеми
Багато рільників кажуть, що погода є перша проблема, і метереологи признають, що недавня змінлива погода дуже шкодила рільникам. Наприклад: в Айова минулого року, дуже великі дощі змили дуже багато землі, і не було можливо рано засівати збіжжя. Тоді велика спека, 100 градусів теплоти знищила багато урожаю, а за цим 2-го вересня прийшов ранній мороз.
Головна нова проблема є велике збільшення в ціні нафти від якої сучасне господарство залежить. Кажуть, що треба вісімдесят галонів газоліни, щоб обробити один акр кукурудзи. Рухати машини, як і виробляти добриво вимагає нафти. У 1972 р. тонна нафтового добрива коштувала 65.50 доларів; а у 1974 р. хлібороби мусіли платити 175.00 доларів.
Також кошт фермерських машин дуже пішов угору. Деякі трактори, що два роки тому коштували 7.800 доларів, тепер коштують в два рази стільки. Навіть з цими цінами, часами фабриканти не встигали постачати вимогу і хлібороби мусіли чекати від трьох до шістьох місяців на нову машину. Часами було тяжче дістати частин ремонтувати машини, ніж купити нову, отже деякі хлібороби купували два трактори або комбайни, навіть з великим коштом, у випадку коли б один поламався в критичному часі. Наостанку, вони кажуть, що це буде менше коштувати ніж загубити урожай.
Кошт насіння також страшно пішов угору. Від 1974 до 1975 р., кошт кукурудзи піднісся більше, як на 30 процентів. Ціна на дріт зв’язувати сіно, також піднеслася на 400 процентів за минулих три роки.
І маємо проблему з господарськими робітниками. Коли господар мусить уживати некваліфікованих робітників керувати його машинами, то треба частіше ремонтувати їх. Один хлібороб із Середнього Заходу, описуючи причини через які мусів покинути господарство, зазначив за першу: “Трудність наймати чесних і вірогідних робітників”.
Є дюжини — можливо сотки “маленьких речей”, які очевидно дуже вдарили хлібороба в один час. Однак, в той самий час приходить натиск продукувати ще більше харчів через брак харчів. Але трудно збільшати продукцію харчів через збільшаючий кошт.
Земля, як інший приклад, постійно збільшується в ціні. У штаті Нью Джерсі, треба переважно заплатити більше як 2.000 доларів за один акр землі! І каже журнал Денісон (Айова) Review: “Цього року [1974 р.] 31 процентове збільшення приходить поверх 32 процентового збільшення у 1973 р.”
З цих й інших причин хлібороби кажуть, що мусять діставати більше грошей за свої продукти.
Призначаючи ціну на господарські продукти
Однак, хлібороби кажуть, що вони є замкнені в економічній системі, яка не дозволяє їм призначати ціни на свої власні продукти. Вони кажуть, що є змушені продавати свої продукти за призначену ціну, яка часто не вистачає покрити їхні кошти. Але припустім, що хлібороби могли б призначати свою власну ціну. Чи ж цілому світові тоді краще поводилося б?
Подумайте відкрито: Скільки хліборобів, яким минулого року добре повелося, поділилися своїм майном із скотарями, які загубили гроші? Часопис Сієтл (Вашінґтон) Times, говорячи про недавнє зібрання Товариства фермерів, що вирощують пшеницю в Спокейн, каже: “Хлібороби . . . звичайно втішаються своїм добробутом. . . . Якщо нарешті виглядає, що вирощуючі пшеницю вже взяли перевагу, то це не значить, що вони будуть перепрошувати когось за їхній стан”.
В дійсності, хлібороб є частиною економічної системи, яка вимагає, щоб кожна особа дбала лише про себе. Вона стоїть заснована на так званій прибутковій спонуці. Застановіться над наслідками цієї спонуки в часі коли світ вимагає більше харчів.