Хто платить за “соціальне забезпечення”?

ХТО платить за допомогу нужденним особам? Який тягар це накидає на тих, що мусять платити за таку допомогу?

У деяких країнах уряд платить за допомогу старшим у формі пенсії. У Радянському Союзі і в Китаю підприємство в якому особа працювала платить за цілу їхню допомогу, або уряд може помагає додатково.

Переважно, вислів “соціальне забезпечення” відноситься до програм де робітник, як і роботодавець оплачують такий розпорядок. Наприклад, у Сполучених Штатах, щоб сплачувати таку програму, то стягають робітникові гроші з його кожної платні. У 1975 р. цей податок для соціальної допомоги виходив на 5.85 процент, включаючи лікарські видатки. Від роботодавця також брали 5.85 процент.

Отже, це значить, що робітникові, який заробляв 5.000 доларів на рік стягнули 292.50 доларів або 5.85 процент з його платні. А його роботодавець також мусів заплатити 292.50 доларів сплачувати таку програму.

Проте, це не значить, що ввесь податок робітника йде для соціальної допомоги. У 1975 р. цей спеціальний податок прикладався лише до 14.100 доларів річного доходу. На дохід вище цього не клали податок для цієї цілі.

Збільшаючий тягар?

Із збігом років, деякі люди вірять, що така програма сталася збільшаючим тягарем. Вони відчувають, що такий податок, а особливо для родин з нижчого прибутку, вже становить тягар.

Коли почали цю програму соціального забезпечення в Сполучених Штатах, то робітник мусів платити лише 1 процент від свого зарібку. А роботодавець додавав ще один процент. Але в 1975 р. ця норма підскочила майже шість разів.

Не тільки податок підскочив шість разів, але сума від якої вимагали цього податка також дуже піднеслася. На початку платили податок для соціального забезпечення від 3.000 доларів доходу на рік. Але у 1975 р. та сума піднеслася аж до 14.100 доларів доходу на рік. І пізно у 1975 р. уряд проголосив, що у 1976 р. оподаткований дохід підскочить до 15.300 доларів.

Отже, було двоїсте збільшення — більший процент на доходові і також оподатковують більший дохід. Порівняння покаже як цей податок підскочив догори: На початку 1 процент від 3.000 доларів виходило лише на 30 доларів; але 5.85 процент від 14.100 доларів доходу в 1975 р. виносить на 824.85 доларів, а у 1976 р. це виходить на 895.05 доларів. Це представляє величезне збільшення, якого стягають з платні — коло тридцять разів більше від часу, коли програма почалася. Цей податок також є багато більший від збільшення кошту прожиття через інфляцію для тієї самої доби.

Головна причина чому багато думають, що ця програма представляє збільшаючий податковий тягар є, що до цього ще треба додати багато інших податків, яких особа мусить сплачувати. І у минулих роках ці податки також збільшилися. Міські податки купна і продажі, які колись не існували, тепер також дуже збільшилися від 6 до 8 процент по деяких місцях. І тепер є штатський прибутковий податок, якого колись не було. Майновий податок також збільшається. І маємо федеральний прибутковий податок. Тепер з американського робітника стягають такі великі податки, що багато платять більше як одну третину свого доходу на ці різні податки.

Інші країни мають подібне збільшення в податках для соціального забезпечення. У Західній Німеччині, в 1975 р., стягали 9 процент від робітника і від роботодавця аж до 33.600 Deutsche Marks (коло 13.400 доларів) доходу на рік. Якщо робітник заробляв менше як 280 Д.М. на місяць (коло 120 доларів), то работодавець мусів платити цілих 18 процент податків. Про систему в тій країні, U.S. News World Report сказав:

“Система соціальної допомоги в Західній Німеччині вже є така дорога, що деякі директори кажуть, що вона перешкоджає їхнім планам вкладати капітал, і наступного року буде ще дорожча.

“Уряд ухвалив 50 процентове збільшення, якого робітники і роботодавці будуть мусіли сплачувати до фонду Бонн безробітного страхування. . . .

“Це значить, що пересічний німецький індустріальний робітник буде мусів платити коло 130 доларів на місяць. Його роботодавець буде мусів платити 130 доларів також і понести кошт ще інших точок цієї програми соціальної допомоги. . . .

“Недавно кошт соціальної допомоги дуже збільшився — від коло 128 мільйон доларів річно для одної групи німецьких фірмів до коло 240 мільйон доларів три роки пізніше.

“Тому то директори кажуть, що це перешкоджає їхнім планам укладати капітал”.

Врізується в ощадки

Недавно, податки і кошт прожитку збільшилися швидше від доходу. Тому, багатьом є дуже тяжко заощадити грошей для їхнього старшого віку.

Американці знаходять, що пересічно вони не можуть заощадити багато більше ніж тридцять років тому. І безперечно, через інфляцію їхні заощаджені гроші тепер мають багато меншу вартість, дійсно лише незначна частина того, що колись. З цього, збільшаючий податок для соціального забезпечення зменшує ці ощадки. Журнал Детройт Вісті зауважив:

“У 1942 р. середня американська родина, коли сплатила всі податки і кошт прожитку, могла зложити 767 доларів до банку. Того року з кожних 100 доларів ощадку американський уряд брав 3.70 доларів для Соціального Забезпечення для пенсіонного фонду. . . .

“До 1950 р. цей податок збільшився на 20.40 доларів від кожних 100 доларів, . . . а у 1960 р. . . . на 63.90 від кожних 100 доларів. . .

“Минулий рік був найгірший в історії. Навіть хоч середня американська родина могла заощадити трохи більше грошей ніж у 1945 р., то Відділ Соціального Забезпечення забирав 84 доларів від кожних 100 доларів заощадження”.

Тому то, економіст Мілтон Фрідман говорить, що минулих двадцять років соціального забезпечення представляли “велике поборення для пересічного робітника”, тому що воно забрало таку велику частину з його малих ощадків. А для робітників малого доходу, цей податок представляв ще більший тягар, тому що він був вищий від їхнього федерального прибуткового податка.

І ще над цим треба застановитися: У сьогоднішньому індустріальному суспільстві, якщо б робітники мусіли самі сплачувати за допомогу, як-от ту у формі пенсії та кошт лікарського догляду для старших членів власних родин, то чи вони змогли б понести такий кошт? Дуже мало зможуть понести його. Отже, нема сумніву, що система соціального забезпечення дуже помагає робітникові доглядати нужденних.

Однак, скільки дійсного забезпечення ці збільшаючі податки купують? Що стається з такими у потребі, як старші, що вже відступили від праці, але, які хочуть жити вигідно?